Крок до зради, або Що принесла зустріч Трампа з Путіним та які наслідки вона матиме

"6 липня в символічному місті для американо-російських відносин - у Гельсінкі - відбувся перший саміт президентів двох країн", - пише у своєму блозі Ганна Шелест, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Зустріч, на яку всі оглядачі так очікували, про яку гадали, чи змінить вона безпековий порядок денний, та дискутували, чи добре, що вона пройде після, а не до саміту НАТО в Брюсселі – фактично закінчилась нічим.

Але чи могла вона закінчитись інакше?

Адже навіть її порядок денний був під питанням до останнього моменту! Зазвичай саміт – це останній етап довгих двосторонніх переговорів з якогось питання, де оголошують досягнуті домовленості. А ця зустріч двох президентів, навпаки, є фактично початком переговорів без чітко визначеної тематики. До цього Путін і Трамп зустрічалися двічі та тільки на полях міжнародних заходів. Саме тому від зустрічі в Гельсінкі всі чекали несподіванок. До речі, за інформацією американських ЗМІ – це вперше в історії, коли американський та російський президенти зустрічаються віч-на-віч, лише за участі перекладачів.

І, зокрема, тому в Україні було значне занепокоєння, чи не "обміняють" вони Крим на Сирію, тобто відмову РФ від підтримки режиму Башара Ассада, в обмін на "визнання" нелегальної анексії Криму. Адже напередодні президент США дуже суперечливо відповідав на це питання.

Варто зазначити, що порядок денний та можливі питання для переговорів постійно змінювались. Серед найбільш імовірних назвали Україну (зокрема, питання політичних заручників), Сирію, гонку озброєння, навчання НАТО в країнах Балтії та ядерні питання.

Натомість остання новина з Білого дома перед початком саміту зафіксувала питання торгівлі, Китай та ядерна зброя – як три основні теми переговорів. А у підсумку про Китай публічно взагалі не прозвучало ані слова.

Контекст

Важливим є не тільки те, про що саме Трамп та Путін домовились під час зустрічі або заявили під час прес-конференції, а й контекст, в рамках його відбувається ця зустріч. Це, зокрема, неоднозначний саміт НАТО в Брюсселі та погрози Трампа ледь не вийти з цієї організації. А ще – його погрози Німеччині і відверті грубі заяви про те, що Німеччина фактично під ковпаком у Кремля.

Вже напередодні зустрічі у Гельсінкі до контексту додався твіт Трампа про те, що ЄС є суперником, а РФ лише "суперником в деяких питаннях". Постійні сперечання з лідерами ЄС, які вже на жаль ледь не звичні для американського президента. Заочні відповіді керівництва ЄС, що Трампу варто не забувати, хто є справжнім другом США.

І з іншого боку, остання заява під час саміту НАТО, що після важкої розмови союзники стали ще більш єдиними та сильними.

А також, оприлюднення прямо напередодні зустрічі результатів розслідування та 12 імен співробітників ГРУ РФ, яких звинувачують у втручанні у вибори в США, у змові з метою здійснення хакерських атак. Йдеться про зламування комп'ютерної системи Національного комітету Демократичної партії та передвиборного штабу Гілларі Клінтон у 2016 році під час президентської кампанії.

Дехто з оглядачів навіть сподівався, що це може призвести до зриву саміту. Але такі сподівання були марні, бо адміністрація Трампа з самого початку негативно ставилась до розслідування спецпрокурора.

Основною проблемою в уявленні Трампа є саме погані російсько-американські відносини, де українська або сирійська кризи причини цієї проблеми, а не проблеми самі по собі. Відповідно,

всі розмови зводились не до того, щоб притягнути Росію до відповідальності, а до пошуку діалогу між двома країнами.

Другою проблемою є те, що Трамп більш охоче вирішує питання сам на сам, ніж залучаючи партнерів та коаліції, в які він мало вірить. А це є саме те, чого домагається Путін. Таким чином він може не тільки ігнорувати та маргіналізувати ЄС або НАТО, а й створити уявлення повернення до старої системи, коли "дві великі держави вирішують все".

Крім того, проблемою заяв Трампа є те, що, з одного боку, він говорить, що краще б впорався, наприклад, з анексією Криму, не дозволивши їй відбутися. А з іншого, фактично перекладає відповідальність за зіпсовані американо-російські відносини на США. За кілька годин до початку зустрічі Трамп написав в Twitter, що відносини США із Росією ніколи не були гіршими завдяки багатолітній дурості та тупості США, а тепер і через "полювання на відьом".

Фраза "Я довіряю обом сторонам" – мабуть, найгірший момент прес-конференції. Американські журналісти намагалися прояснити, чи говорив президент Трамп про втручання російської розвідки в американські вибори. Заплутана відповідь Трампа фактично звелась до того, що він не довіряє власній розвідці, довіряє словам Путіна, "який завірив його, що це не Росія", і ставить під сумніви розслідування ФБР.

Це викликало не лише шок у журналістів, присутніх в залі, які продовжували наполягати у своїх запитаннях, чи невже, не зважаючи на всі докази та формальні звинувачення, які підтверджують всі агентства США, американський президент все ж таки більше довіряє лише словам того, кого в цьому звинувачують. А й в моментальній негативній реакції великої кількості американських політиків. Голова палати представників республіканець Пол Раян моментально прокоментував, що нема сумніві, що Росія втручалась у вибори 2016, і що вона не є союзником.

Навіть журналісти улюбленого Трампом каналу Fox news в прямому ефірі назвали цей саміт "потворним", зазначивши, що відмова Трампа критикувати найбільшого ворога за втручання у вибори у 2016 році є образою для США. Директор ЦРУ (2013-2017) Джон Бреннон у своєму твіттері взагалі сказав, що заяви Трампа тягнуть на зраду, і пов'язав це із нормою закону про імпічмент.

Чи домовились про щось?

Напередодні саміту робились ставки, що президент РФ може запропонувати для покращення відносин і підвищення рівня довіри. Більшість сходилась на думці, що це може бути домовленість про виведення іранських сил з Сирії і повернення кордону під контроль сирійських урядових сил. І хоча такі переговори велись, великим питанням є, а чи справді РФ зможе гарантувати виконання такої домовленості.

Взагалі, прес-конференція вражала своєю пустотою. Вступні слова були набором формальних фраз про налагодження контактів, діалогів, створення робочих груп. Говорили про необхідність співпрацювати з гуманітарних питань в Сирії, боротьбі з тероризмом, мирі на Голанських висотах. Декілька слів було сказано про іранську ядерну угоду, але зовсім не в тому контексті, як очікували американські аналітики, оскільки домінувала російська позиція занепокоєння щодо виходу США з неї.

Трамп взагалі не сказав ні слова про Україну у вступному слові, в той час як Путін поверхово зазначив, що "у внутрішній українській кризі" важливо зберігати режим припинення вогню та США мали б надавити на Україну для виконання Мінських домовленостей.

Україну згадали двічі під час прес-конференції.

Вперше – коли обговорювалось питання перспектив "Північного потоку-2". Тоді Путін фактично відповів за Трампа, якому адресувалось запитання.

Він повідомив, що президент США висловив занепокоєність, що Україна може втратити транзит газу через запуск нового трубопроводу, але він був завірений, що це не станеться, як тільки буде вирішена комерційна суперечка двох господарських суб’єктів у Стокгольмі.

Другий раз, про Україну згадали в кінці, в контексті Криму. Журналіст спитав, чи піднімав питання визнання анексії Криму президент Трамп. Путін наголосив, що президент Трамп дійсно сказав про незаконність приєднання Криму, але в Росії інша думка – і повторив свою стандартну мантру, що з російської точки зору референдум був законний і повністю відповідав Уставу ООН.

На додаток, Путін запропонував створити робочу групу з питань кібер-безпеки та створити російсько-американський експертний форум, учасники якого думали б над тим, як покращити двосторонні відносини.

Фактично, Трамп не використав жодної з можливостей, які були в нього напередодні саміту. Жодне з гострих питань, з яких він обіцяв серйозну розмову російському президенту, так і не було озвучено під час прес-конференції. Скоріше відповідав Путін, ніж Трамп, а останній постійно наполягав лише на важливості діалогу, і навіть вигороджував Росію.

Парадокс полягає в тому, що Трамп знаходився в кращих переговорних позиціях, але своїми діями (наприклад звинуваченнями колишнього президента Обами у псуванні відносин з РФ) та заохоченням РФ, грав на руку саме Путіна.

Деяку впевненість напередодні саміту давали слова Держсекретаря США М. Помпео: "Від кращих відносин з російським урядом виграють всі, але м’яч на стороні Росії. Ми будемо продовжувати притягувати Росію до відповідальності за її зловмисні дії", – написав Помпео.

Єдиний раз, коли президенти посміхнулись – коли Путін вручив Трампу футбольний м’яч, і сказав, що тепер він на стороні США, відсилаючи до заяви Помпео напередодні. Але фактично, складалось враження, що сам "м’яч", тобто безпекова ситуація в світі, не дуже то їх і цікавить. Більше цікавило, які переваги вони отримають в публічному та медійному просторі після цієї зустрічі. Цей саміт був про лідерів та їх особисті амбіції, а не про держави і їх національні інтереси та цінності".