Не забути ніколи: Український фактор у Радянсько-фінській війні 1939-1940 років, - експерт (фото, відео)

"77 років тому – наприкінці 1939 року – почалася війна Радянського Союзу проти Фінляндії. Хоча цей конфлікт точився далеко від кордонів України, проте зачепив багатьох українців. З одного боку, чимало українців служило в лавах Червоної армії, а відтак вони опинилися на фронті «тієї війни незнаменитої», як назвав її згодом радянський поет Олександр Твардовський", - пише у своєму блозі на Радіо Свобода Дмитро Шурхало, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"З іншого боку, агресія проти Фінляндії, через яку СРСР виключили з Ліги націй, не залишила байдужою численну українську еміграцію. Антибільшовицькі налаштовані українські емігранти з різних країн Європи та з Америки хотіли допомогти фінам відстояти свою незалежність.

У вересні 1939 року СРСР – внаслідок розподілу польської держави – отримав у підпорядкування Західну Україну та Західну Білорусь. Але це не в повній мірі задовольнило амбіції радянського керівництва, яке намагається також встановити свій контроль над Прибалтикою та Фінляндією.

Москва зажадала від Гельсінкі розміщення військової бази та обміну територіями – передати СРСР Карельський перешийок, відсунути кордон від Ленінграду. Натомість, Фінляндії мали б відійти більші за площею території Східної Карелії.

«СРСР мав намір забрати території із великим промисловим потенціалом. Натомість фінам пропонували віддати неосвоєні території в Карелії, де, крім моху та берез, нічого не було», – зазначає редактор історичного фб-ресурсу «Пустощі східноєвропейської Кліо» Іван Гоменюк.

Невдовзі після того, як фіни відкинули радянські вимоги, стався так званий Манільський інцидент: СРСР звинуватив Фінляндію в артилерійському обстрілі її території, внаслідок чого були загиблі та поранені серед червоноармійців. Натомість фіни заперечували свою причетність до інциденту. Однак це стало приводом для нападу радянських військ. Причому радянське керівництво стверджувало, що не веде війни проти Фінляндії, а лише допомагає «фінському народному уряду», який очолив більшовицький партфункціонер Отто Куусінен.

Напередодні нападу на Фінляндію у Радянському Союзі з’явилася пісня «Приймай нас, красуне Суомі» («Принимай нас, Суоми-красавица»).

Натомість фіни зустріли радянські танки пляшками із запальною сумішшю, які назвали «коктейлями Молотова» (ця назва збереглася до наших днів). Крім того, у відповідь на радянську пропаганду, у Фінляндії склали пісню «Ні, Молотове!» («Njett, Molotoff!»).

Цікаво, що саме тодішній очільник радянського уряду та нарком закордонних справ В’ячеслав Молотов, а не безпосередній лідер СРСР Йосиф Сталін став для фінів втіленням радянської агресії. Іван Гоменюк пояснює це тим, що саме Молотов висував вимоги Фінляндії та проводив всі переговори. Натомість Сталін на той час, формально, не посідав вищих державних посад, керуючи лише більшовицькою партією. В пісні глава більшовицького Раднаркому жартівливо порівнюється із царським генерал-губернатором Миколою Бобриковим, який запам’ятався фінам як затятий русифікатор.

У пошуку неформальних союзників

На початку Другої світової війни Фінляндія задекларувала свій нейтралітет, не маючи союзницьких відносин ані із західними державами, ані з гітлерівською Німеччиною та СРСР.

«За пактом Молотова-Ріббентропа, Фінляндія входила до сфери впливу Радянського Союзу. Відтак війну Радянського Союзу проти Фінляндії подекуди сприймали як агресію німецько-радянського блоку. Відповідно, Британія та Франція вважали, що необхідно допомогти Фінляндії. І ця допомога була би спрямована не лише проти Радянського Союзу, а і проти Німеччини, яка тоді була фактично союзником СРСР. Тому, власне, західні союзники – Франція і Британія – надавали допомогу Фінляндії, формально не укладаючи з нею угоди», – розповідає Максим Майоров, дослідник зі спільноти «Лікбез. Історичний фронт».

Утім, Британія та Франція намагалися допомагати Фінляндії так, аби не спровокувати безпосередній конфлікт із СРСР. Вони шукали сили, які не були напряму пов’язані із тодішньою антигітлерівською коаліцією. Відтак вони підтримували добровольчі рухи, які виникли в багатьох країнах на підтримку Фінляндії.

«Попервах був проект залучення проти СРСР польської флотилії, проте від нього, у підсумку, відмовилися. Адже польський еміграційний уряд на той час перебував у Франції, а польська флотилія – фактично під командуванням британських військово-морських сил. І в такому випадку британці не могли переконати, що поляки діють окремо, незалежно від британців. І в цей час виникає ідея залучити українців як фактор, не пов’язаний напряму із антигітлерівською коаліцією, але який би міг прийти на допомогу Фінляндії», – наголошує історик Максим Майоров.

Для українців в еміграції це був логічний крок, адже вони й так вели боротьбу проти Радянського Союзу.

«З ініціативами допомоги Фінляндії виступали різні політичні середовища: як ОУН, так і середовище екзильного уряду УНР та гетьманці, які конкурували між собою. Скажімо, гетьманич Данило Скоропадський запропонував створити український легіон в Канаді, а потім переправити його до Фінляндії, де отримати поповнення з полонених українців-червоноармійців. Цю ідею намагалися реалізувати британські спецслужби, але до реалізації проекту справа не дійшла», – розповідає Максим Майоров.

Однією з головних причин того, що підрозділи з українських добровольців не встигли на допомогу фінам, стало швидке завершення Зимової війни, яка тривала лише три з половиною місяці.

Відомо також, що вести агітацію серед військовополонених українців та сформувати із них підрозділ на фінському боці мав намір письменник Юрій Горліс-Горський, який свого часу був офіцером армії УНР. Утім, судячи і залишених ним нарисів, він прибув до Фінляндії вже після закінчення війни, а тому не міг взяти участь у бойових діях, вважає Максим Майоров.

Українці-червоноармійці – в бою і в полоні

Від початку радянсько-фінської війни з території УРСР на фронт перекинули чимало військових з’єднань, сформованих у значній мірі з українців.

«На той час УРСР була переднім краєм. За тодішньої радянською військовою доктриною, найбільш імовірними супротивниками СРСР були Польща, Румунія та Японія. Відповідно, найбільш боєздатні частини були зосереджені саме здовж відповідних кордонів. Тим більше, війська з західного кордону пройшли обкатку в «Польському поході». Відтак, вони масово перекидалися проти Фінляндії», – розповідає Іван Гоменюк.

Одним із таких підрозділів була дуже добре підготовна та озброєна 44-та стрілецька дивізія імені Миколи Щорса.

«Коли радянські війська зав’язли у фінській обороні, їм на допомогу перекинули цю дивізію. Утім, вона зазнала великих втрат, не зумівши переламати ситуацію. Причому фіни зуміли завдати поразки «щорсівцям» значно меншими силами», – зазначає Іван Гоменюк.

До певної міри низька боєздатність пояснювалася тим, що перекинуті з України підрозділи здебільшого не були належним чином екіпіровані для ведення боїв при дуже низьких температурах. Крім того, на відміну від фінських вояків, червоноармійці здебільшого погано вміли користуватися лижами, а тому були прив’язаними до доріг і менш мобільними.

Відтак чимало червоноармійців, зокрема й українців, потрапило в полон. Причому фінська сторона намагалась обіграти цю ситуацію у своїй пропаганді, розповсюджуючи листівки з фото, з яких випливало, що полонених утримують у хороших умовах і добре годують.

«Поширення цих фото викликало певне озлоблення в радянського керівництва. Адже виглядало так, що радянські люди у полоні себе добре почувають: не страждають, не б’ються і не намагаються втекти», – каже Максим Майоров.

Після закінчення війни майже усі полонені повернулися до СРСР. Причому значна частина тих, хто повернувся з полону, були страчені чи потрапили в ув’язнення – як через те, що здалися, так і за неналежну поведінку в полоні.

Завершення Зимової війни припадає на березень 1940 року, коли сторони підписали мирну угоду. Фінляндія змушена була піти на значні поступки, але відстояла свою незалежність".