"П'яні і обдовбані": Відданий по обміну терорист розповів про жахливі вбивства в "ЛДНР" (відео)

Один з найманців "ДНР", переданий терористам в кінці грудня 2017 року, перед обміном розповів журналістам про будні сепаратистів на передовій - про те, в якій атмосфері живуть по той бік лінії розмежування. Інтерв'ю з Андрієм Засобою, на прізвисько "Ілліч", опублікувала ТСН, повідомляють Патріоти України.

Чоловік - колишній шахтар зі стажем роботи 22 роки. Житель Горлівки. Влітку 2014-го року він пішов воювати проти української армії, за його словами, від безвиході і безгрошів'я. Потрапив в мінометний розрахунок - третім номером. Восени 2017 між бойовиками його підрозділи виникла сварка, яка закінчилася смертю двох з них. Тікаючи від конфліктної ситуації, "Ілліч" вийшов до українських позицій. Публікуємо його розповідь повністю:

"Засоба Андрій Володимирович, працював на шахті 22 роки. Шахти закрились, роботи в місті немає, жити не було за що, за грошима пішов. Було місце у "мінометці" - туди і потрапив. Потім півроку полігону в Торезі. Там показали, що це таке, пояснили і все.

Відправили десь 2 листопада облаштовувати нову позицію, десь там в районі аеропорту. Я та ще 5-6 людей приїхали. До вечора приїхало підкріплення - 3 особи нових, я навіть позивних їхніх не знаю. Вони почали відзначати свій приїзд, вживали алкоголь, може і не тільки, не знаю, не бачив. Покликали пару чоловік з наших, їм не сподобалось, що ми по-своєму. Потім їм не сподобався Рома Бекчаєв, східна зовнішність не сподобалась.

(Вони) Бухали, вийшли, стягли його з ліжка. Нам сказали лежати. Причому старший на позиції сказав "не чіпайте, так має бути, все нормально". Зробили йому (Бекчаєву) "темну", побили. Він прийшов, знову ліг. Сказали -"все, лежіть тут". Вони повернулись туди, де гуляли. Потім двоє вийшли і почали говорити - ми зараз ще сходимо, вийдемо. Старший їм каже - тільки туди й назад. І тут почалося - вони почали говорити, може ми взагалі не повернемось, ти собі хочеш гуляєш, хочеш - не гуляєш, тоді і ми так будемо. І стався інцидент.

Нам сказали закритися та не виходити зі спального приміщення. За звуком я визначив, як послідувало два удари прикладом автомата. Цього старшого вони "завалили" і вирішили обирати собі нового командира, бо той їм не подобався.

Тут, коли я чув, вони "Прєпода" вже "зняли", чи як це правильно сказати. І сіли, почали говорити, що цього (старшого) вже немає, давайте наступного командира обирати, хто нами командуватиме. Я думаю, вже зовсім божевілля почалося, ніби у мультфільмі якомусь. (Один з наших) вийшов, сказав – ви що витворяєте, давайте якусь допомогу йому викличемо. Вони - не твоя справа, зараз відійде, давай назад. Під загрозою автоматів з обдовбаними людьми говорити - це страшно.

Вночі нікуди не випускали, не давали ні спілкуватись, ні зателефонувати, нічого. На ранок, коли я звідти вийшов, кажуть - налий собі чаю і думай, що робитимеш. Я їм - а що трапилось? Вони - твій чобіт вже під кріслом лежить, бив його ти, ти тут замішаний. Я спитав, де "Пожежник", сказали -можеш не шукати, його вже немає. Вони обрали собі старшого, вирішили висунути умови, виставити оборону і вимагати зміни влади у взводі. Кажуть - в тебе часу залишилось мало, бо вже ранок. Аж до того, що й нас всіх завалять, бо "одним менше, одним більше".

Я вийшов, хотів "туди" зателефонувати, але не вийшло. І так вийшов до українського блокпосту. Вочевидь, там не чай був, чай з чимось мабуть. Трохи почало дах зносити. Десь глибоко я розумів, що йду не туди, але йшов все одно. І прийшов, побачив по формі, автоматах, куди прийшов. Кажу - кличте старшого. Ні супротиву, ні обіймів - нічого не було.

Ти або там, або там. А куди? Мені треба було взяти на себе два трупи, до яких я не маю стосунку? Я був тверезий, а вони --п'яні, обдовбані. Мені треба було на себе це взяти, сказати, що я їх вбив? Коли я пішов, мене не зупиняли. Тільки телефоном сказали, якщо зараз не повернусь, вб'ють і все. З іншими, думаю, все нормально. Думаю, вони вже побояться ще.

Взагалі такі крайнощі - вбивство - це рідкість, звичайно. А ось посидіти випити добряче за знайомство - це не рідкість".