Тільки Україна може струснути Європу. За її цінності тепер борються не старі країни ЄС, а колишні комуністичні - голландський експерт

Я виріс у ліберальній, відкритій і найгостиннішій країни Європи. Голландська столиця завжди була серцем руху хіпі, і не дивно, що Джон Леннон і Йоко Оно знімали Make Love Not War в ліжку місцевого готелю Hilton. Тоді ще в чомусь провінційна держава подарувала світу великих політиків — наприклад, Макса ван дер Стула, міністра закордонних справ, чия люта критика допомогла звалити режим полковників у Греції в 1974-му. Про це пише в своєму блозі на сайті Новий час голландський совєтолог, правозахисник, генеральний секретар міжнародної організації Глобальна ініціатива в психіатрії, викладач університетів Грузії, Литви та України Роберт ван Ворен, передають Патріоти України з посиланням на Нескучные новости.

Пізніше так склалося, що я віддав своє серце іншому куточку світу, що був тоді одним із головних центрів несвободи,— Радянському Союзу. Я активно підтримував демократичний рух у СРСР і був щасливий, коли впала Берлінська стіна, а за нею і власне Союз. Відтоді цей регіон став моєю домівкою. Працюючи тут, я бачу зміни і прагнення знищити руйнівні залишкові ефекти тоталітаризму — і в державах, і в людях. Це складна боротьба, але вона тішить, коли бачиш, до яких жертв готові вдатися багато людей задля того, щоб здійснити свої мрії.

При цьому протягом останніх п'ятнадцяти років мені довелося спостерігати за регресом Нідерландів. Поступово відкритість і гостинність змінилися самозакоханістю, дріб'язковою незадоволеністю й острахом втратити величезний добробут, що сприймається вже як належне. Фобії стали класичним елементом голландської політики: ксенофобія, ісламофобія і навіть гомофобія відродилися знову. Безліч політиків, незважаючи на небезпеку нових тенденцій, зробили все, щоб підкинути хмизу в огонь.

У результаті ми бачимо країну, найбільша політична партія якої навіть не є партією, оскільки в ній немає членів, а тільки лідер — біловолосий Герт Вілдерс. Країну, в якій можна безкарно називати біженців "комахами" і "покидьками". Виступаючи серед голландців на підтримку Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, я зіткнувся в соцмережах з дивною реакцією: поєднанням невігластва, егоїзму та звичайної тупості. Ці три кити створили натовп, готовий палити мечеті та синагоги, але при цьому не здатний відрізнити одні від інших. Сьогодні порядкує Gesundenes Volksempfinden ("Здорове народне сприйняття"), яким так пишався Гітлер.

Для того щоб знищити моральність держави, більшості й не потрібно

Так, дійсно, на референдумі проголосували лише 32,2% голландців, з яких 64% сказали ні Україні. Але для того щоб знищити моральність держави, більшості й не потрібно. Звісно, я не кажу, що Нідерланди перестали бути демократичними, але вони втратили демократичну енергію та готовність захищати свободу в усьому її розмаїтті — як заради себе, так і заради інших.

Парадокс у тому, що за європейські цінності тепер б'ється зовсім не "стара Європа". Справжнє розуміння цих цінностей і готовність боротися за них тепер йде зі сходу, з колишніх комуністичних країн, які ще пам'ятають, як це — бути позбавленими свободи. Саме в цих країнах особливо відчувається прагнення залишити позаду жахи минулого. І мені боляче від того, що вони прагнуть стати частиною Євросоюзу, який втратив сили захистити принципи, на яких він був побудований.

Останні 16 років я прожив у Литві. І спостерігав за тим, як країна перетворюється із суспільства обмеженого, яким керувала комбінація радянських принципів і католицького консерватизму, на відкрите суспільство, яке розуміє ціну звільнення від тоталітаризму та диктатури. П'ять років тому темношкірі люди на вулиці були чимось незвичайним, а мої студенти з Африки скаржилися на расистські вигуки. Тепер цього немає. Поліпшення економічного стану дозволило багатьом побачити світ, познайомитися з представниками інших культур. Не тільки президент Грібаускайте говорить правильні слова, коли свобода регіону в небезпеці або Україні необхідна підтримка. Грібаускайте — лише голос народу, що перетворився на європейське суспільство, про яке мріяли засновники ЄС.

Це може бути майбутнім і для України. Якщо країна збереже енергію та бажання звільнитися від радянського минулого, найогидніші форми якого все ще отруюють суспільство. У неї неймовірний потенціал, молоде покоління з доброю освітою й нещодавно усвідомлена мультиетнічна національна ідентичність. Один з опонентів Угоди про асоціацію написав під моїм постом, що Україна піде в тому само напрямку, що і Литва, ставши "зубожілою нацією, захопленою зайдами та позбавленою національного добробуту". Я ж сподіваюся, що Україна дійсно стане такою, як Литва, повноцінно приєднавшись до сім'ї націй, які дорожать європейськими цінностями, а не плюють на них, як організатори голландського референдуму.