"Тирани діють спільно, або Чому Білорусь потрібна Росії", - дипломат

"Це не вперше, коли пану Олександру Лукашенку "наступили на хвоста", і він почав грати у начебто самостійну і не залежну від Росії гру. Лукашенко намагається в будь-який спосіб утриматися при владі, і якщо для цього потрібно стати ким завгодно, навіть містком між Заходом і Росією чи прозахідним політиком, він, без сумніву, все це робитиме. Принаймні, робитиме вигляд", - пише у своєму блозі дипломат Олександр Хара, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Проте тут є кілька моментів. По-перше, яким "містком між Заходом і Росією" може бути білоруський президент, якщо він сповідує цінності, які є протилежними до європейських? Він політично переслідує опонентів, утискає свободу слова, придушує будь-які прояви громадянських свобод. Хіба це та країна, яка отямилася і хоче повернутися до європейської сім’ї народів?

По-друге, за час свого перебування при владі Лукашенко пригноблював усе національне, усе демократичне. На кого він може спиратись, адже за відсутністю білоруської ідеології порожнечу заповнив "руський мір"?

По-третє, між Білоруссю і Україною можна провести паралель. Адже свого часу Росія майже захопила ключові посади в нашій країні, коли наші очільники спецслужб, Міністерства оборони тощо були громадянами Російської Федерації або тими, хто працював на неї. Те саме відбувається і в Білорусі. Попри періодичні кадрові чистки, хто знає ступінь інфільтрації російських спецслужб та їх агентів в силові та інші органи? Власне тому не виключена вірогідність того, що у потрібний момент Кремль зможе відсторонити Лукашенка від влади, зробити більш лояльним або просто поглинути країну цілком.

Певні кроки всупереч Росії та на догоду Заходу Лукашенко іноді здійснював і раніше, наприклад, випускав політичних в’язнів або змінював свою риторику. Та це більше було пов’язано з "трубою". Якщо Росія давала необхідні для збереження режиму Лукашенка ресурси, він був лояльним до Москви. Натомість, коли їх "прикручували", він намагався балансувати і здаватися демократичним.

Проте у 2014 році для Лукашенка пролунав дуже тривожний дзвіночок: виявилося, що "братній" статус народу не врятував Україну від агресії Росії, відтак Білорусь може повторити долю своєї південної сусідки. Але, з іншого боку, Білорусь була серед тих країн, які голосували проти територіальної цілісності України. Вона не сприймає українську зовнішню політику, бо білоруси вважають НАТО агресивним блоком, який загрожує в тому числі Білорусі. Не Росія, що веде війну проти України та політично і економічно тисне на Білорусь, а Північноатлантичний Альянс! Свого часу, частина наших громадян зраділа тому, що Лукашенко відмовився від розміщення на території Білорусі авіаційних компонентів РФ, але чомусь не звернули увагу на те, що він попросив Москву розмістити на власній території російські ракети... Тобто Лукашенко - людина, яка в будь-який спосіб прагне утриматися при владі і готова на все заради цього, навіть звучати прозахідно.

Великою перемогою білоруської дипломатії є те, що саме в Мінську відбуваються перемовини щодо врегулювання ситуації на Донбасі, що саме там зустрічається Тристороння контактна група. Це дало можливість Білорусі вийти з політичної блокади. Згадайте візит Лукашенка до України — його приймали в Києві як великого друга. Хоча до цього всі його сторонилися, вказували йому на його місце та далі району атомної електростанції не приймали, даючи зрозуміти, що він є політично небажаним. Тому я б розглядав цей звіт Stratfor як оцінку певних тактичних змін у поведінці Лукашенка. Проте вони здійснюються Лукашенком заради збереження за собою влади і кардинально не змінюють суті режиму.

Тож Білорусь залишається в лоні зовнішньої та безпекової політики Російської Федерації. Білорусь є важливим "клієнтом" Росії в економічному сенсі, оскільки більша частина об’єктів, включаючи стратегічний газопровід, вже належать Росії. Складно назвати Білорусь "союзником" Росії, адже у Москви немає союзників - є країни, які залежать від неї, тобто "клієнтські країни", з якими РФ має союзницькі угоди. За великим рахунком, це країни, які враховують інтереси один одного. Але які білоруські інтереси враховує Росія? Ніякі. Москва постійно шантажує Мінськ, вона не розуміє, що там відбувається і не хоче розуміти, бо у Росії свої проблеми.

Чому Білорусь потрібна Росії? По-перше, для підтримання міфу про "братські народи", бо це важлива для Росії річ. По-друге, і це найголовніше для Росії – Білорусь забезпечує стратегічну глибину, тобто слугує своєрідним буфером між РФ та "ворожими країнами" Заходу. Тобто Росії потрібна територія Білорусі, щоб встигнути підготуватися для відбиття уявної агресії з боку країн НАТО. Крім того, Росія мислить категоріями "гри з нульовою сумою": або Білорусь буде російською, або вона потрапить до орбіти Заходу. І в плані стратегічної гри це вважатиметься програшем Росії. РФ, яка вважає себе великою країною на геополітичному просторі, не може собі такого дозволити.

Якщо відбуватиметься демократизація Білорусі (а це неминуче відбудеться, щоправда, тільки коли Росія ослабне і впаде режим Лукашенка), це буде поганий сигнал російським громадянам, адже так вони побачать, що "братські народи" можуть жити інакше, ніж у "руськомирному концтаборі". Звичайно, такого Росія допустити не може. У путінській уяві "майдани" та всі подібні речі є керованими Заходом, є спецопераціями ЦРУ, отже, там немає місця для припущення, що у народу може виникнути думка повстати проти тирана і того життя, яке він нав’язує країні. Отже, тирани діють спільно не лише від того, що їхні інтереси співпадають, а радше тому, що їх до цього підштовхує спільність світоглядів. То що змінилось у світогляді Лукашенка, щоб він діяв інакше, крім бажання зберегтися при владі?".