''А шо такого? У нас же свабода слова!'', или Холопам треба для щастя міцний кулак", - блогер

"Я не дивлюсь телебачення. Мені здається, що майже всі наші канали взяли собі за мету робити кніксени у бік Москви і втулювати в голови глядачів, що на Донбасі "громадянська війна, яку розтіяли українські політики"…" - пише у своєму блозі Тетяна Малахова, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"А што такова? У нас свобода слова", - кажуть ті, кому байдужа доля України і хто бажає бачити у нас продовження "русского мира"… Я не знаю, як СБУ України відреагують на антиукраїнську пропаганду телеканалів, але впевнена, що по той бік екранів аплодує чимало "ватоголових" глядачів.

На жаль, прихильників промосковських каналів (читай - Росїї) вистачає від окупованої Горлівки до Чопа. І не дивно – століттями царською Росією вбивалась мова і українська свідомість. Але то була відкрита ворожнеча, і наші предки чинили опір і не зломились. Інша справа - радянщина, коли почалось "витончене", "філігранне" вбивство України – штучний Голодомор, вбивство цвіту інтелігенції, ярлик на українську мові - "сільська", заселення українських територій маргіналами з російських клоповників і висмоктування української творчої і наукової інтелігенції в Москву, щоб Росія збагачувалась розумом, а в українців зростало почуття меншовартості – "нічого свого немає" … Тому і жили вони в оточенні "підмосковних вечорів" і "блакитних вогників", які витісняли все українське.

На жаль, і сьогодні російська пропаганда з кожним днем нарощує свій потенціал і лізе з кожних шпарин. Робить все, щоб українці дивилися і слухали російське, щоб розмовляли російською, щоб батьки вимагали в школах навчання російською, щоб українці поступово ототожнювали себе з Росією і одного разу закричали: "Путин, введи войска". "А шо такого? У нас же свобода слова!"

Звичайно, на це не можна закривати очі. І на мою думку, серед усього населення треба негайно проводити юридичний лікнеп, щоб люди усвідомили, що таке "свобода слова" і "злочин". Тобто на пальцях пояснити, що антиукраїнська пропаганда і закликання до від’єднання окремих регіонів України, сприяння цьому відокремленню, а також перешкоджання силам армії втрутитись в це відокремлення і зупинити його, не свобода слова, а злочин , за який треба нести покарання. Причому нести покарання усім - і дурним бабам, які "носили супчики бурятушкам на блокпосты", і тим, хто взяв в руки зброю і пішов до лав Мотороли… і тим, хто "стучал" на донецьких патріотів і патякав на Україну в соцмеражах. І тим, хто вважає війну на Донбасі громадянською… (цих би я заставила зробити з трамвая БТР, а з трактора танк)..

Якби ці люди хоч трохи знали закони моралі, етики і кримінального кодексу, і як биці закони були у нас в дії, ніякі б продажні політики не штовхнули б цих бовдурів на злочин пакетом гречки. Якщо влада посадить сто-двісті зрадників у в’язницю і про злочин кожного розкажуть на телебаченні, інші закриють свої пельки.

До речі, я б усіх карала однаково. Ще невідомо, хто вбив більше українців – алкаш у російському окопі або пришелепувата баба, яка "здавала" донецьких патріотів на підвал, де їх буквально розірвали на шматки.

Юридичний лікнеп я б започаткувала ще б в середніх класах, щоб діти змалечку усвідомлювали, що сепаратизм – це злочин. Я обома руками за "свободу слова" і "права людини", але давайте проведемо чітку межу між цими поняттями і злочином. А то ми найближчим часом так заграємось в толерантність і "свободу", що педофіли будуть уникати кари і волати про свої права на реалізацію своїх збочень. А сепаратисти - ті ж збоченці. Це вже суто психологічне питання, і тут не обійтися без дідуся Фрейда!

Справа в тому, що люди, які підтримують Путіна, Сталіна і сумують за совком, на підсвідомості – садомазохісти. Вони бажають плітки, принижень і суворого господаря. А СРСР їм все це давав! Задовольняв, так би мовити, на повну.

Уявіть, що завтра в Україні будуть безкоштовно роздавати квартири, хамон і сумки від Шанель. Зрадники першими все це візьмуть, але все одно будуть бажати Путіна і Росію, бо в них на генному рівні - тяга до самоприниження і рабства. І ця тяга до холопства вища за свободу і навіть за мінімальні матеріальні блага (побутові зручності, гідна зарплата, зайва пара взуття і усі зуби в роті)!

Як показало життя, холоп тягнеться не до кращого життя і волі, а до найзлішого господаря! Не до демократії, а до тоталітаризму! Тому не дивно, що росіяни заздрять мешканцям Північної Кореї!

Інколи здається, що слово "холоп" це не старовинна назва окремого прошарку населення, а сучасна національність. Холопам треба для щастя міцний кулак, який би постійно стовбичив у них перед пиками! І цим кулаком для наших сепаратів повинен стати закон, який має діяти!

На жаль, не можна вислати усіх сепарів в Росію або ув’язнити. Але якщо "найвидатніші" зрадники займуть свої місця у в’язницях згідно скоєним злочинам, решта зрадників замовкне про Путіна, бо побачить силу. Ні, вони не стануть патріотами і порядними людьми, але вони замовкнуть, бо будуть боятися , тобто повернуться до свого бажаного стану душі - є сила, є кулак, є загроза бути ув’язненим, покараним тощо. Є страх, такий бажаний і омріяний! Ніякі виховальні бесіди не вплинуть на зрадників так, як закон, страх і покарання!

Боже збав, я не закликаю до репресій інакомислячих. Я закликаю покарати злочинців. На руках зрадників (і бойовиків, і "солдатів соцмереж") кров наших захисників… Зрада – це не диспут на тему "о смаках сперечаються", це страшний злочин і у всіх країнах він карається по закону!

Я вважаю віру в хорошого Сталіна і в хорошого Путіна не тільки злочином, а і хворобою! Уявіть, якби стара товста тітка назвала себе Ассоль, встала на березі моря і чекала Артура Грея і червоні вітрила… а ввечері носила портрет Сталіна і кликала соціалізм… так от за Артура Грея її б поклали в божевільню, а за Сталіна - "все норм"… або уявіть, як лисий дід ходить містом з кришталевим черевичком і шукає Попелюшку… Хворий? Так! А от бажати повернення "харошого" СРСР і ходити з портретами катів і червоними прапорами можна! І голосувати на виборах таким людям можна!

Чому мене сьогодні так турбують ці питання? Наступного року мій онук іде в школу і побачить світ таким, яким він є. Я дуже не хочу, щоб йому попалась вчителька "какаяразницанакакомязыке", щоб на шкільних заходах лунали "В траве сидел кузнечик" та "Я хочу от тебя сына"… Щоб в підручниках писалось про братнюю Россію… Я не хочу, щоб поруч з ним сиділи діти ополченців і розповідали "как папа мочил укропов"… Я хочу, щоб мій онук жив в Україні без російського присмаку, без "языка" на кожному кроці… в країні, де "свобода слова" і "злочин" мають чітку межу, а за сепаратизм і зраду карають. Бо зрада – це іржа, яка роз’їдає майбутнє наших дітей і онуків".