#ЧитайРідною: Футболісти збірної України вразили декламуванням вірша класика вітчизняної літератури (відео)

Не відомо хто підказав зіркам спорту обрати шістдесятника Миколу Вінграновського. Однак вийшло дійсно добре

 Футболісти збірної України підтримали українську мову

Футболісти національної збірної підтримали челлендж #ЧитайРідною і зачитали на камеру вірш українською. На офіційному Youtube-каналі Федерації футболу України (ФФУ) з'явилося відео, на якому гравці декламують вірш Миколи Вінграновського "Вінок на березі юності", повідомляють Патріоти України.

Метою челенджу є популяризація української поетичної спадщини як повноцінної частини європейського культурного спадку. Микола Степанович Вінграновський — український письменник-шістдесятник, режисер, актор, сценарист та поет — написав цього вірша 1956 року, коли йому було лише 20 років.

ВІНОК НА БЕРЕЗІ ЮНОСТІ

1
Твій берег я пройшов, моя ріка!..
Вже згадки дихають в обличчя, наче коні...
Вони біжать, ночами-днями повні,
Мені легка хода їх і важка...


Далекі образи спішать мені в безсонні:
Клубочаться, хвилюються, кричать...
Гіркі... солодкі... чорні і червоні...
Як привиди мальовані ячать!


Вітаю вас! Ви - творча моя глина,
І я руками серця і думок
Бентежно виліпив із вас оцей вінок,


Нехай він в бурво океанне плине!..
Пливіте, хато, хмари, і зайці,
І сонце в небі, і зерно в руці.


2
В душі моїй печаль стоїть неждана,
В проміннях пам'яті - обличчя дорогі.
Душа у кожного прекрасним осіянна,
Бо кожен з них мені не догорів.


Натхнені скромністю і тихою любов'ю,
Вони мені сердечністю цвіли,
Вони були завжди самі собою,
Та з іншими ніколи не були!


Скажіть мені: ви люди чи ви сни?
В душі у вас ні літа, ні весни!
Одна безслідна добрість - боягузтво!


І ні політика, ні генія вогонь
Вам ні сердець не палять, ані скронь!
Для вас є ви! А все навколо пусто!


3
Печаль моя щаслива і гірка:
Замало друзів, обраних навіки.
Вони живуть, немов пустельні ріки,
Бо часто гинуть в сонці і пісках.


Як берегти мені цілющу вашу воду,
Щоб ви не висохли, не змінювали русло,
Щоб в ваших водах неба не загусло,
Щоб з ваших вод я пив красу й свободу...


Це ви мене народжуєте вмить,
Коли в душі сіяння мрії грає
Або ж коли в мені щось помирає...


Я вас із гордості не зможу загубить!..
Хоч у вогні страждань, болінь і слів
Не тільки друзів - цінять й ворогів.


4
Переді мною далеч океанна...
Лиш оступись, і доля - нанівець!
Тоді сюрчи, як сонний цвіркунець,
Що небо - сіре, далина - туманна...


Розвиднівсь день! Мій тихий путівець,
Мій кожен крок Земля благословляє!
Землі не треба стоптаних сердець,
Вагатися доба не дозволяє.


Доріг багато, але шлях один!
Ганьба, хто вибрав стежечку-обніжку:
Людська Земля - це не двоспальне ліжко!


Осліпніть, очі, де зневір'я дим,
Замріть, душі зневірливої схлипи!
Над світом - африканські смолоскипи.


5
Я вже спішу страждати і любить,
Бо я незчувсь, як небо стало ближчим,
Легкого цвіту срібнокрилі хвищі -
Все, чим сміється серце і болить.


І мрії цвіт, і згадок попелище -
Усе, чим ти страждаєш у житті...
Чоло моєї долі стало вищим,
І очі долі - дзвони золоті.


І кваплюсь я все зважить, відібрать,
Щоб говорити точно, повнокрило.
Якби життя за мене говорило,


Бажав би я усе життя мовчать:
Творити труд свій, і для мрії жить,
І не спішить страждати і любить.


6
Весна моя плодами заважніла.
Труснеш - западають, в повітрі стане гук.
Шука священних слів душа доспіла,
Думки - думок, а руки - інших рук.


Щасливий той, хто, і зазнавши мук,
Життя прожив прозоро і натхненно.
Щасливий той, хто серця світлий звук
Проніс в трагедіях епохи недаремно.


Привіт вам, соки чистої землі,
І вам, вітри великі і малі,
Я вами жив в дорозі до людей!..


Тепер з людьми дорогу простеляю -
Щасливий день мій, бо я серцем знаю,
В який народ мій перший плід впаде!


7
Благословен, хто може не спішить
Міщанство роздивитися ще зблизька,
В чиїм запасі літ майбутнії низка,
Щоб потім вже без промаху палить!


Я так не міг! Мабуть, моя колиска
Гарячими руками колисалась.
І глиняна моя у квітах миска
Гарячими руками наливалась...


Спочатку чув: твій шлях - лише до тина!
А потім чув: ти - гвинтик, не людина!
А зараз чую: гордий і неспинний!


Стають тоді гіркотими години,
Коли стрічаюся з людьми такими я.
Рости й подвоюйсь, гордосте моя!


8
Доки хода і воля не змужніла,
Доки думки не привітала сила,
Доки земля душі не колисала,
Куди нас тільки мрія не носила!


Я мріяв всіх дівчат перелюбити,
Я мріяв світ для них перетворити
І всіх людей надвоє розділити,
Поганим - вмерти, а хорошим - жити...


Блакитні мрії! Добровійні груди!
Не зналими, що в світі у зеленім
Живуть з колиски мертвородні люди!


Бояться ж інші вмерти від застуди,
А ті бояться жити в білоденні,
Бо думають, що ж завтра з ними буде?!


9
Скоріш пливи, нова ріко моя!
З глибин твоїх, нові зійдуть світання,
І привітаю обережно я
Моє сподіване кохання.


Воно устане в першому звучанні,
Воно устане першої весни!..
Ніколи мрії не бувають ранні,
Коли живеш у день такий рясний...


Любив я завжди, та любив хвилинно...
Не зміг я покохати довгоплинно,
І дні летять мої в полячливій журбі...


І я страждав - й мені навкруг страждали,
І я співав - й мені навкруг співали,
Я світом жив, я жив у боротьбі.


10
Я встигну долюбить! Доклясти встигну я!
І встигну я до тих часів дожити,
Коли в польоті вічному Земля
Навчиться вже собою володіти.


Людина я - і день такий новий
Обов'язок святий мій наближати.
Усе для нього! Все йому віддати -
Від всіх тривог до шелесту трави.


Не буде щастя ні мені, ні люду,
Доки на світі нещаслива буде
Хоча б одна людина роботяща.


Коли не знаєш, хто ти, з ким, для чого,
Коли в душі ні доброго, ні злого, -
Пропаща юність і життя пропаще!


11
У кожнім дні своя пора світанна,
У кожнім дні поновлення своє.
Нема сердець, які не брали рана,
Яких ніколи біль не обів'є.


Нема таких. І знаю, що не буде,
Хоч рани різні, як і різні люди,
Та настає той час, коли кругом і всюди
Одним болітимуть людські думки і груди.


Вже ближче туляться до вічності країни,
Що меч несли, що сіяли руїни,
Живі живих потроху пізнають!


Згаса вогонь, і зненависть, і лють,
Бо в кожнім дні своє світання є
І в кожнім дні поновлення своє.


12
Я повен мрій про велелюдну згоду,
Бо дням моїм не буде вороття,
Бо хочу я, щоб на чолі народу
Світився знак і від мого життя.


Бо там, де я пройшов, удруге не пройду,
В слідах моїх земля дуби підніме й трави,
І виплеснуть вони знов силу молоду
Під крила вечорів і під світань заграви.


Спинись, мій крок! - переді мною зрілість,
Пройди по ній на всю свою всесилість,
Щоб аж забила світлом з поглядів моїх,


І камінь оживав, мої зачувши кроки,
І бджоли пили мед з тичинок срібнооких,
І світ поновлений сліди мої беріг.


13
Я повен дум про серця чисту вроду,
Бо шлях мій - це не тиха Божа милість.
Про серце сказано, що з нього на свободу
Думки великі вийшли в повноцілість.


Тому простіть мене за ранню зрілість,
Простіть майбутні помилки сьогодні.
Я завжди щастям міряв нещасливість,
Гарячи днем я міряв дні холодні.


Ми роздоріжжя вчора снили з другом...
Його шляхи - за іншим виднокругом...
Вітрило думки хвилю серця боре...
Я плачу... далі - незглибиме море...


Мій ніжний друг! Мій щедрий на тривоги!
У щедрості ж своїй я часто був убогий...


14
Переді мною далеч океанна,
Мов задум ще не здійснених пісень...
Усе попереду - любов, і цвіт, і день,
І мла, і ніч, і паморозь туманна.


Попереду народження й прощання,
Попереду минучість й неминучість,
Шумить мені годин бистротекучість,
Шумить мені не перша, не остання...


Колись увечері за роєм бджіл гудучим
Мій батько біг з відром води по кручі,
Полив їх... впав... у вулик переніс...


Колись увечері додолу падав ліс
І вітер листя підбирав і ніс...
Було красиво все, і мудро, і співуче...


15
Твій берег я пройшов, моя ріка!..
В душі моїй печаль стоїть неждана.
Печаль моя щаслива і гірка -
Переді мною далеч океанна.


Я вже спішу страждати і любить -
Весна моя плодами заважніла...
Бласголовен, хто може не спішить,
Доки хода і воля не змужніла.


Скоріш пливи, нова ріко моя!
Я встигну долюбить, доклясти встигну я!
У кожнім дні своя пора світанна.


Я повен дум і про велелюдну згоду,
Я повен дум про серця чисту вроду -
Переді мною далеч океанна...

З кафедри Венедіктової? "Майбутні прокурорки" в Харкові влаштували істерику в таксі і відмовлялися платити за проїзд (відео)

вівторок, 21 вересень 2021, 19:44

У Харкові дві студентки закотили істерику водієві таксі та відмовилися платити за проїзд. Дівчата були в стані сильного алкогольного сп'яніння і лякали таксиста тим, що вони "майбутні прокурорки". Водій зняв дівчат на відео і розмістив його в спільноті...

Дніпрян шокує новий "цар-балкон", який нагадує труну й може поховати не лише дивакуватих хазяїв (фотофакти)

вівторок, 21 вересень 2021, 19:03

У Дніпрі на правому березі з'явився "цар-балкон", який візуально нагадує труну. Важливо, що він може бути небезпечним для місцевих жителів, повідомляють Патріоти України з посиланням на Суспільне. Так, балкон знаходиться в Шевченківському районі міста ...