"Головне - піднятися на один раз більше, аніж ти впав": Лілія Подкопаєва про те, чому відвідує бійців АТО в госпіталі

"Абсолютна чемпіонка Європи, світу та Олімпійських ігор зі спортивної гімнастики, коронний номер якої вже понад 20 років не може повторити жоден гімнаст, - Лілія Подкопаєва відвідує наших бійців у Національному військово-медичному клінічному центрі ГВКГ, бо переконана, що, крім матеріальної допомоги, їм потрібна увага й підтримка", - пише Ольга Мосьондз для Народної армії, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

- Ви часто буваєте в столичному військовому госпіталі та спілкуєтеся з пораненими бійцями АТО. Як виникла ідея допомагати бійцям саме в госпіталі?

- Я переконана, що хлопці, які захищають нас, нашу країну, наших дітей, заслуговують на нашу увагу, повагу й подяку. Попри те, що вони ще дуже молоді, вони справжні герої. Для них війна - це не просто слово. Більшість із нас до кінця не розуміє його значення. Тому хочеться підтримати хлопців. Коли почула, що допомогою госпіталю займається Наталя Юсупова, ми з моєю подругою Катею Лавренюк зв’язалися з нею. Наталя там працює щодня, координує роботу інших волонтерів, дбає про бійців. Я дякую всім людям, які беруть активну участь у підтримці бійців.

Ми ніколи не попереджаємо, коли приїдемо. Це не офіційні візити під фотокамери. Але жіноча увага в будь-якому разі стимулює чоловіка бути сильним, кращим, триматися, незважаючи на біль. І я рада, що наші візити підбадьорюють хлопців. Їм, звісно, приємно, що їх не забувають, підтримують, відвідують. І річ навіть не в подарунках. Вони хочуть просто поговорити.

- Про що здебільшого розмовляєте з хлопцями?

- Намагаємося, аби був гарний настрій, позитив. Ми не хочемо, щоб вони бачили сльози, адже цього в житті й так вистачає. Хочеться їх розвеселити, відволікти хоч на кілька хвилин від того жаху, який вони пережили. Хочеться, щоб вони скоріше повернулися до мирного життя. Тож розмовляємо переважно на нейтральні теми, війни не торкаємося.

- Але неможливо не згадувати війну, коли всі поранені…

- Певна річ, кожен із них має свою історію. Вони всі герої. Мене надзвичайно вразив хлопець, який підірвався на розтяжці. Йому відірвало ногу, але він більше переживав за друга, який був під час вибуху разом із ним. Намагався дізнатися, чи живий він, які поранення. Цей хлопець дуже сильний духом. Приємно, що, попри свої травми, він іще примудряється жартувати й робити дівчатам з-поміж медперсоналу маленькі сюрпризи, дарувати сувенірчики, квіти.

- Серед військовослужбовців багато спортсменів. Вас часто просять дати рекомендації, виходячи з власного досвіду?

- Так, ми часто розмовляємо з хлопцями в госпіталі про спорт. Я була вражена, що багато хто з них займається різними видами спорту й досить професійно.

Проте якось зустріла там хлопця Іллю. Він цікавився, як я досягла таких успіхів у спорті. Я сказала, що все починалося з елементарної фізичної підготовки. "Ти скільки разів віджимаєшся?" - запитала в нього. Він відповів, що зовсім мало, бо ніколи не займався. Я обурилася, що так не можна. "Пообіцяй мені, що коли ми знову зустрінемося, ти щонайменше 10 разів підтягнешся". "І ще 100 разів відіжмусь від підлоги", - пообіцяв хлопець.

— Тож наступного разу, коли ви приїхали в госпіталь, він таки віджався?

- Зустрілися ми через півроку, коли він одужав і провідував пораненого друга. До виконання визначених нормативів готовий", - широко всміхаючись, сказав він, коли побачив мене. Я серйозно сказала йому, щоб він розпочинав, коли готовий, і рахувала разом з іншими бійцями, аж поки він виконав усі вправи до кінця. Я маю принцип: пообіцяв - мусиш виконати.

- Коли ви працювали в США, вам випало тренувати дітей Мадонни та Бандероса. Бачилися із зірковими батьками?

- Я працювала в Лос-Анджелесі в одному з приватних залів та як завжди тренувала діток. Якось після тренування господиня залу показала мені на маленьку тоненьку дівчину в шкіряній косусі та кепочці, — то була Мадонна. А я тренувала її доньку Лурдес. Дивно, у звичайному житті я її не впізнала б. Дітки Антоніо Бандероса запам’яталися тим, що були дуже маленькими, але завзятими. Усі вони чудові, і не тому, що діти знаменитостей, а тому, що талановиті.

- Свою історію успіху ви розповідаєте не тільки американцям, а й нашим бійцям. Який головний секрет вашого успіху?

- У спорті, як і в житті, не бувають лише перемоги, бувають і падіння. Головне - піднятися на один раз більше, аніж ти впав.