Донеччанин Сергій Свириденко 2014-го повністю перейшов на українську мову. Тоді брав участь у мітингах в Донецьку на підтримку України, повідомляють Патріоти України.

"Перед війною відчувалася напруга, але ніхто не думав, що до такого дійде, - розповідає Сергій Свириденко. - Займалися своїми справами. Питання мови не здавалося важливим. Але чим більше переварював його в мозку, тим більше розумів, що таки важливе. Не дарма ж її забороняли і вбивали людей. На мітингах у Донецьку проти нас звозили "понаєхавших" із Ростова. Коли вони чули українську, то кричали: "Езжайте во Львов". Вони не розуміли, що ми місцеві. Після того переконав, що потрібно розмовляти українською родичів і друзів. Тоді розійшовся поглядами і досі не спілкуюся лише з братом. Він сепаратист, живе в Києві".

Сергій Свириденко народився і більшість життя прожив у Донецьку. З дитинства говорив російською. "Я не людина підручників. Мову вчу на практиці. Буває запрошують десь промову сказати. Завжди питаю, яка тема, але ніколи не готуюся. Ще в такому віці, коли зв'язок між язиком і мозком існує. Розумію, що говорю не ідеально. Коли вчив португальську, то зрозумів, щоб знати мову - треба балакати. Якщо щось не так скажеш, то люди поправлять. А якщо стидаться щось сказати, то не вивчиш. Із клієнтами на базарі говорю виключно українською. Якщо хтось фиркає і питає: "А пачєму ви гаварітє украинской?", то в мене самі матюки російською в голові. Як люди можуть задавати таке абсурдне запитання, коли живуть в Україні".

У 2015 році служив у зоні АТО командиром гармати у 54-й окремій механізованій бригаді. Потім створив екоферму "Козацьке подвір'я". Тримає курей, свиней та кіз. Виготовляє сири та ковбаси за власними рецептами.