"Я не могла дихати, моє тіло було стиснуте, руки тремтіли": Відома спортсменка відверто розповіла про зґвалтування тренером

Відома спортсменка Діана Наяд, яка переплила без жодної зупинки із Флориди до Куби, на сторінках американського видання The New York Times зізналась у тому, що її тренер неодноразово гвалтував, повідомляють Патріоти України.

Її історія у подробицях, що шокують, є частиною сексуальних скандалів, які спалахнули не тільки у США. У жовтні відома українська гімнастка Тетяна Гуцу звинуватила свого тренера Віталія Щербу у згвалтуваннях. Для зізнання їй було потрібно 27 років.

"Я була сильно вольовою молодою атлеткою. Він був харизматичним, його поважали. Але я одна, хто мовчав усі ці роки, в 68 років, незважаючи на те, наскільки я щаслива і взагалі чи можу бути такою, продовжую боротися з гнівом та соромом, що стало результатом мого мовчання.

Мій особливий випадок віддзеркалює величезну кількість інших випадків. Мені було 14 років. Наївних 14 років у 1964. Я не думаю, що зможу дати вам визначення цих стосунків.

Мій тренер із плавання був мені як батько, якого я завжди хотіла мати. Я зустріла його, коли мені було 10 років, перші чотири роки відзначилися міцним зв’язком між наставником і учнем. Він завжди повторював мені, що я дуже талановита та одного дня завоюю світ. Я обожнювала свого тренера. Його слово було Словом. Я ставила його на п’єдестал і дивилась на нього з захопленням.

Того літа, наша школа проводила державні змагання. Це був великий захід і я була в центрі. В проміжку між післяобіднім відбором та нічним фіналом, я довірившись, зайшла в будинок тренера подрімати. Це було нормально: будинок тренера, його сім’я, діти були частиною денного оточення команди з плавання.

Я міцно спала в головній спальні, коли це сталося. З нізвідки від опинився на мені. Він стягнув мій костюм. Він схопив мене і його слина потекла на мої груди. Він важко дихав і стогнав. Я не могла дихати, напевно, цілих дві хвилини, моє тіло було стиснуте. Мої руки тремтіли. Він попросив мене розсунути ноги, але вони були сковані. Якщо дихання дає нам сили, тоді я відчула навпаки - силу в тілі від недихання. Він закінчив на мій живіт, мою атлетичну статуру.

Коли він вийшов з кімнати, я відкрила рот, ніби мене тримали під водою ті дві хвилини. Мене вирвало на підлогу.

Тієї ночі я була не в цьому світі. Колеги по команді запрошували піднятися на блочні конструкції. Я не чула жодного озвученого слова. В кінці ми виграли титул найкращої команди, і в той момент, коли команда раділа та дуріла, я спустилася вниз, щоб нирнути в воду. Мій світ був просто перевернутим, я була самотня в своєму страху та заплутаності. І я скрикнула на глибині темної води: "Це не зруйнує моє життя!"

Я мала б не піддатися руйнуванню, але моє юне життя драматично змінилося того дня. Той перший жорстокий епізод свідчив про початок років таємного насильства. Протягом років в університеті я була одиначкою, це була моя незвична роль. Більше я не носила неофіційний титул "найбільш дисциплінована", щоб тренувати кожного. Я не могла ризикувати бути наодинці з Тренером. Я сиділа на уроках і бачила картину, як мої груди розсікаються лезом. Наступного дня я почала жити як одинокий солдат. Мені не потрібен був ніхто.

Я не страждала в часи Голокосту. Я не зазнала жахів війни. Я не уявляла свою молодість так трагічно. Проводячи щодня в університеті, я боялась, що одного дня він забере мене з практики для принижень в автомобілі або для огидної години в мотелі внизу вулиці. Я не навчалася зі своїми друзями. Мене не було вдома з сім’єю. Я зціплювала зуби, стискала ноги тісно, чекаючи коли зможу дихати знову. І я мовчала. Завжди мовчала. Він запевняв мене, що те, що між нами – щось особливе, що моє життя буде зруйноване, якщо хтось про це дізнається, що між нами щось надзвичайне. Це наша особлива таємниця.

Одного весняного дня, еліта нашої команди мала легку практику, готуючись виїхати наступного дня до місцевих жителів в Оклахому. За програмою, ми мали провести кілька хвилин кожен у приватній консультації з Тренером в його кабінеті, щоб обговорити стратегію наших змагань. Коли я йшла на розмову, в мене взагалі не було страху від епізоду насильства. Ми були в університеті. Інші плавці спілкувались прямо на вулиці.

Я ще не встигла розповісти про свої хвилювання через недостатню спортивну підготовку, як він ззаду жбурнув свій стіл до мого крісла. Він стягнув з мене костюм і вхопився в мої груди. Він швидко затягнув мене в маленьку ванну кімнату свого кабінету і притиснув мене до самого матрацу, який був спертий до душової кабіни. Моє тіло знало це відчуття. Він просив мене відкритись, але моє єство було повне страху. Його очі ближчали від задоволення, коли він мене називав "маленька сучка". Я порушила слово того дня. Він гнувся, важко дихав, пускав слину і була знову ерекція на животі. Моє дихання було коротким, в горлі, коли він вискочив з кабінету, щоб покликати наступного плавця. Я вийшла напівмертва і пішла в нікуди. Ненависть до себе та ганебний сором все більше поглинали мене. У своїй школі я не була атлеткою з еліти, яка б відправилася наступного дня до громадян Сполучених Штатів. Я була ніхто. Взагалі ніхто.

Коли мені було 21, я розповіла про це вперше. Я поїхала на вихідні в Мічиган святкувати день народження моєї університетської подруги і детально все розповіла. Я відчула полегшення. Я плакала. Моя подруга плакала разом зі мною. Вона обійняла мене. Після тривалої паузи сказала: "Діана тримайся, тому що таке сталося зі мною із цим самим тренером. Ті самі слова. Цей самий матрац у душовій того тренера. Ця сама особлива таємниця". Ми швидко дізнались, що ми не були одними такими. Коли ми наштовхнулись на тренера, попереду стояв ректор і юрист. Тренер впав до моїх ніг і скиглив. Він сказав, що не міг зрозуміти, чому я оббрехала його. Наступного дня його звільнили. Ректор університету сказав мені, що у нього були підозри, навіть свідки протягом років, але він ніколи не міг зловити його на злочині.

До його смерті в 2014 році, Тренера прославляли тренерська громада, його місто та церква. Це було в залах слави та на вершині тренерської піраміди, Олімпійських іграх. Ці часто видатні особистості, яких прославляли, нагороджували трофеями за їхнє керівництво. Статистика показує жахливу кількість сексуальних злочинців серед них.

Одного дня, коли я була в готелі Hilton Head, S.C., літня жінка підійшла до мене. Обережно взяла мене за руки, подивилася на мене із зрозуміння і не сказавши ні слова, дала мені записку. Я поставила її до кишені, щоб пізніше прочитати на одинці. Повертаючись в свій номер, я прочитала записку і зателефонувала за вказаним номером. Вона прийшла в мій номер через кілька годин.

Ця жінка розказала мені історію, яку я чула часто раніше. Батько насилував її, коли їй було три роки. Три. Це не вкладається в голову. Він продовжував це робити, коли вона була підлітком, використовуючи знайому погрозу осоромити її і навіть нашкодити, якщо вона комусь розкаже. Це була їхня особлива таємниця, так він говорив. Ці слова зачепили мене до кісток, їхня особлива таємниця.

Наша розмова в моєму номері була для неї вперше, коли вона розказала, що з нею сталося. Вона гірко плакала, я обіймала її і теж плакала за ті довгі роки жахливих подій, які вона прожила. Є іронія. Ці події, в яких ми постраждали, жахливі, але про них потрібно говорити.

Щороку, коли події часів моєї юності все далі і далі відходять, моє життя набуває більш емоційного значення, ніж в ті часи. Я схоплююсь з ліжка щоранку, щоб зустріти схід сонця. Я проживаю життя з великим задоволенням. Я кажу людям, що можу повернутися до будь-якого етапу свого життя, не жаліючи ні про що, вигравши чи програвши, я віддала все найкраще. Я гуляю вулицею, ніби вона моя власна. В цей час, моя травма затаїлася в кутику моєї душі.

Я відмовляюсь вірити, що ця травма є відбитком на все життя, в 70 років з чітким поглядом, задаюсь питанням, чи я колись цілком загою рани молодої дівчини, з якої познущались".