"Якщо у когось є нестримне бажання розповісти російськомовному патріоту, якою мовою він зобов'язаний спілкуватися...", - блогер

Поділ українців на "справжніх" та "несправжніх" патріотів за мовною ознакою - це зло, переконаний блогер Роман Трухін, повідомляють Патріоти України. Його пост у групі Патріоти України - об'єднавшись переможемо цитує Андрій Кондратенко. Наводимо повний текст публікації без змін:

"Я правильно розумію послідовність?

1. Україномовні і російськомовні патріоти разом стояли на Майдані.

2. Потім україномовні і російськомовні патріоти разом пішли на війну.

3. Паралельно україномовні і російськомовні патріоти заснували успішний волонтерський рух.

4. Згодом україномовні і російськомовні патріоти разом пішли у владу, щоб змінювати країну.

5. А тепер, коли ще ніфіга не зроблено і ворог біля воріт, одні з них запустили мем "російськомовний патріот – оксиморон", а інші відповіли мемом "78. Что 78? 78% ирландцев...".

Я до 6 років не підозрював про існування української мови, а потім виховувався бабцею з Лемківщини, тому дозвольте і мені втрутитись у вашу високоінтелектуальну дискусію у ролі "иксперта".

По перше, моральне право розказувати чувакам в окопах, "як правильно жити на світі, мають тільки ж такі чуваки в окопах". Не жителі затишних диванчиків.

По друге, якщо у когось є нестримне бажання розповісти російськомовному патріоту якою мовою він зобов'язаний спілкуватися, то приїдьте в Дніпропетровськ, зайдіть на базу батальйону Дніпро-1, станьте на плацу спиною до стенду із фотографіями загиблих хлопців, лицем - до живих, а потім голосно і сміливо поділіться вашими сумнівами і переживаннями. Якщо совість дозволить. 99,9% хлопців з цього батальйону між собою розмовляють російською, що не заважає їм помирати за всіх патріотів. Хоча ось що цікаво - коли вони переходять на українську, то вона у них чиста і літературна, не засмічена ні суржиком, ні полонізмами, ні русизмами.

Нам, західнякам, дійсно більше болить питання мови, ніж східнякам. Західняки думками живуть у золотому часі міжвоєння, коли ерц-герцог, філіжанки, Франц Йосиф, Просвіта, Шкоцьке товариство, Сокіл-батько, андрутики і ґвара. Ми, західняки, як діти хочемо повернутися в той теплий, затишний, чарівний довоєнний час, який пам’ятаємо через розповіді ще живих прадідусів і прабабусь. А от східнякам не так пощастило. У них не було такого “золотого періоду”. УНР, Директорія, Петлюра, Скоропадський, кобзарі, Холодний Яр, гайдамаки - все це було під корінь вистріляне, виморене Голодомором, закатоване і вивезене в Сибір. Нема у більшості східняків живих прабабусь і прадідусів, які б їм про ці часи розповіли, розумієте? Немає. То в чому ви їх звинувачуєте? В тому, що мама не співала їм колискові українською? Чи, що бабця не розповідала казки про “Цапка і барана”?

Від бабусі Ліди (бабуся моєї жінки з Чернівців) залишився сервіз подарований самою Ольгою Кобилянською. Від моєї бабусі Стефи (переселенка з Лемківщини) залишилась картина намальована особисто Никифором Дровняком. А в мого тата, якого бабця Ксеня, щоб вилікувати від астми перевезла на Херсонщину з околиць Большого Устюга, не було ніяких спогадів. Або він мені не встиг розповісти. Все, що я запам’ятав - це спогади про війну, поневіряння і прабабця-старовірка. Розумієте? В одному випадку є історична пам’ять, яку можна навіть помацати, а в іншому вона відсутня. Хіба можна в цьому звинувачувати?

З моїх спостережень усі, - чуєте, - усі російськомовні патріоти відстоюють ідею однієї державної мови - української. Ще раз. Російськомовним патріотам важлива і прийнятна в якості державної мови тільки українська.

Чому вони нею не користуються в побуті? Не знаю. Але не потрібно виводити свої фантастичні конспірологічні теорії - запитайте у них делікатно самі, щоб зрозуміти в чому проблема. З моєї точки зору причина – "мовний бар’єр".

Дивіться:

1.Середовище, в якому росли східняки на 90% російськомовне..

2. Схід України - це наукоємні виробництва з навчальними базами. А більшість технічних підручників (навіть зараз), якою мовою написані? Матаналіз, ліналгебра, оптика, металургія, квантова фізика? Ось і сфомоване мислення, заточене під російськомовні звороти, ідіоми, конструкції, шаблони. Людина починає думати російською.

3. Телебачення, радіо, періодика, вивіски - теж 90% російською.

4. Українська мова справді ближча до польської, білоруської і навіть хорватської, ніж до російської. І тому перейти з російської на українську важче, ніж з української на польську.

5. "Мовний бар’єр"властивий і західнякам. Багато з вас вдома розмовляє з дітьми іншою мовою? Ну, з навчальною метою? Хоч раз в тиждень. Спробуйте і відчуєте цей бар’єр. А фільми дивитися виключно тільки англійською? Правда щось стримує? Оце і є "мовний бар’єр".

Що ж з цим робити?

По перше, треба перестати "тикати в мову" російськомовних, не приколюватися з їх помилок і всіляко їх підбадьорювати. Треба зрозуміти, що вони люди, яким важко подолати себе, хоча вони дуже стараються.

По друге, вивезти в ліс і закопати (закреслено) поставити на місце усіх власників і працівників "українських" телеканалів, які відповідають за наповнення сітки мовлення. Подивіться телевізор протягом тижня часу і ви зрозумієте, що всі ватники, сєпари і руськоміровци засіли в теплих студіях провідних телеканалів. Десь більше, десь менше але усі вони транслюють таке пропагандистське гуано, що на голову не налазить. Як вам серіал на ICTV про сина Сталіна, де цей людожер-батько-мать-його-народів наділений гуманістичними рисами?

По третє, тільки російськомовні патріоти повинні очолити і зможуть ефективно провадити рух лагідної, толерантної і доброї українізації. Приклади якої - це робота студій українського дублювання, проект hurtom.org.ua, видавництво "Старого Лева".

А взагалі всі ми - україномовні і російськомовні патріоти, маємо чітко усвідомити мету України на найближчі 5-10 років: вирватися із орбіти впливу російської імперії. Всіма засобами і силами. Перестати купувати їх товари, літературу, періодику, користуватися їх послугами, банками, соціальними мережами і сервісами, перестати споживати їх теле- і медіапродукцію. Всіма способами вийти з під їх впливу. Не читати їх новин, не цікавитись, що в них там робиться, забити на їх ліберальних політиків. Не розмовляти російською.

І от коли у нас в країні буде рівна кількість новин, телепрограм, музики, літератури, радіоефірів від усіх наших країн-сусідів, тільки тоді можна буде повернутися до лицем до культурного надбання російського народу. Але, боюсь, на той час такої країни як роісся вже не буде існувати. Принаймні не в цих кордонах, що зараз - це точно. За що і потиснемо один одному руку. Разом і до кінця!".