"Ближче до Різдва лізеш у спогади - як то воно було зі снігом, заметілями та кучугурами. У шістдесяті й на початку сімдесятих. Іншими словами, в дитинстві. А також відразу після нього. При цьому шахрайка-пам'ять витягає на показ якісь винятково прекрасні засніжені краєвиди. Чи не живопис "малих голландців"? У тих фантомних спогадах снігу завжди по вище поясу, на деревах повно снігурів, а морози такі, що мимоволі починаєш розуміти, чому про них кажуть "тріскучі". І все це разом називається Святом", - пише для видання"Збруч" Юрій Андрухович, повідомляють Патріоти України, і продовжує:
"Потім настають цілі роки й десятиліття безсніжності. В умовах нашого урбаністичного занедбання це жахливо потворно. Тобто не просто жахливо і не просто потворно, а саме жахливо потворно. Щороку ці переповнені смітники, фактичне розширення території відходів на всю територію нашого існування. З міріадами розвіяних вітром по всьому краєвиду старих поліетиленових пакетів, торбинок, мішечків. Сміття, яке витісняє життя. Увесь бруд нашого нехлюйного виживання. Те, чого не було в дитинстві (як стверджує пам'ять). І тут вона, можливо, не бреше. Але я насправді збирався згадати про інше. Грубо кажучи, я про Бога збирався.
Бо було так, що ще одна дуже сніжна зима випала нам, хто пам'ятає, в середині дев'яностих. При цьому була вона ще й напрочуд довгою: почалась у листопаді 1995-го, а закінчилась у квітні 96-го. Така то була зима. Якраз напередодні Різдва озвався майстер, якому я замовив балконну раму. Не знаю, на біса було мені склити той балкон, але всі склили (й донині, здається, склять), і я піддався. Жити в суспільстві й бути від нього вільним неможливо, казав один мудрагель. Мабуть, через це я й піддався.
Майстер вимагав негайно ту готову раму в нього забрати. А ще наполягав, що він сьогодні ж її примоцує на моєму балконі. Тож я покинув усе на світі й побрів снігами зі свого далекого мікрорайону в його ще дальший. А потім ми під дедалі несамовитішу заметіль, ще глибшими снігами, двиганили удвох ту раму назад до мене. Припускаю, що було в цьому щось біблійне. Несення хреста. Ті самі голландці, але вже не малі, а великі.
Працюючи з рамою в мене на балконі, майстер, статечний і ставний чолов'яга років за шістдесят, вирішив нагоди не марнувати і поставив мені пару запитань загальноонтологічного змісту. "От ви, молода людина, взагалі хоч іноді задумуєтеся про то, що в цьому світі не всьо так просто й над нами є якась вища сила?" - запитав для початку. Я зрозумів, що переді мною свідок Єгови і з цієї хвилини максимально уважно попрацювати над версткою "Перверзії" мені вже не вдасться. Але я відповів так, наче про ніякий єговізм ні сном ні духом. "Знаєте, - сказав я, - це тільки для нас із вами, сучасних людей, стоїть питання, чи Бог узагалі є. А для наших прародителів Адама і Єви такої проблеми не існувало: вони Його ледь не щодня бачили так, як оце я вас".
Майстра така відповідь трохи заскочила, він закотив очі, розмірковуючи, але врешті стримано мене похвалив: "Це добре, що ви таке знаєте". І тут же виправив: "Адам і Єва не могли бачити Бога. Але вони чули Божий голос". "Яка різниця? - спитав я. - Головне, що вони не мали сумнівів у Його існуванні. Й ми з вами теж не повинні їх мати".
Майстер гаряче зі мною погодився і протягом наступної години, не перестаючи кріпити раму, розгорнув переді мною основи єговістського вчення. Він робив це по-простому й по-буденному, не як релігійний діяч або теолог, а як майстер столярно-теслярної справи. Кілька разів я підступно намагався збити його на манівці всілякими християнськими прийомчиками, але він упевнено вирулював. Одинадцять тисяч праведників, що їх буде воскрешено до Життя Вічного після нищівного і справедливого Армагедону, забовваніли на підступах до недалекого вже Святвечора. Одинадцять тисяч, усього тільки одинадцять. І не мільйонів, а тисяч. А всі інші згинуть назавжди. Всі інші люди, мається на увазі.
"Хіба може Бог бути таким злим?" - запитав я, навряд чи зауважуючи, що після християнських починаю вдаватися до атеїстичних штучок. "Він є який є, - відказав майстер. - Бо він Бог. От ви лиш подумайте, чого в нього ім'я Єгова?". Я знизав плечима. Сказати майстрові, що насправді Ягве? "Єгова, - пояснив майстер, - бо всьо, що є на світі, всі дерева, доми, звірі, моря, океани, гори, зірки, а також ви і я, всьо належить Єму. Всьо воно Єго. І ви Єго, і я Єго. От чого він Єгова".
По цих словах, майже водночас із появою першої зірки, він і закінчив свою балконну роботу. Розраховуючись із ним, я поцікавився, чи в їхній громаді святкують Різдво Ісуса Христа. "Тільки смерть, - відповів він. - Різдво святкувати не можна, бо тоді сталося велике горе і вирізали повно маленьких дітей. Як таке можна святкувати?".
Я не знав, що на це відповісти. Тобто я, може, і знав, але не відповів. Коли ріжуть немовлят, краще помовчати. Старий невдовзі пішов до своїх, я лишився при своїх. Обидва ми, як на те, лишилися при своїх. Веселих нам усе-таки Свят".
У результаті ракетного удару в Дарницькому районі Києва 28 серпня 2025 року собака на ім’я Джесі залишилася без господаря. Її власник загинув, однак вірна тварина шукала його та з сумом завивала на місці трагедії. Відео з Джессі опублікував паблік «Їх ...
На Донеччині під час виконання бойового завдання загинув депутат Слобожанської селищної ради Роман Десятник, повідомляють Патріоти України. Роман Десятник пішов добровольцем боронити Україну на початку повномасштабної війни, будучи ветераном АТО/ООС. В...