"Хочу розказати про людину, про яку майже ніхто не писав. Побратими назвали свій опорний пункт його позивним. Залишилися двійко маленьких сиріт", - волонтер про добровольця, що днями загинув у Мар'їнці

"Я хочу розказати вам про одну людину, про яку майже ніхто і ніде не згадував та не писав. Я хочу розказати вам про воїна, який до останнього подиху зберігав спокій свого народу, але не побачив від того народу елементарної подяки і не через те, що народ такий жорстокий, а тому, що народ про нього не знав", - написав волонтер Ян Осока на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

Я розкажу вам. А ви слухайте. Людина на світлині - Олег Володимирович Веренич (позивний Лєший), який народився 21.06.1984 року у місті Лунінець Берестейської області республіки Білорусь. У 80-х роках його батьки переїхали до України, до села Нова Парафіївка Кегичеського району Харківської області, де й живуть до цього часу.

Після закінчення школи Олег навчався у Кегичевському ПТУ на водія. Працював механізатором у рідному селі. У грудні 2009 року він одружився, а у 2010 році виїхав з Нової Парафіївки та переїхав жити до дружини у село Таверівка Чутівського району Полтавської області.

Доброволець, призваний 09.07.2015 Чутівським РВК. Прийшов до військкомату сам, щоб зберегти свого молодшого брата. Спочатку воював у ПС, а потім перейшов до 10-ї ОГШБр. Солдат, старший водій автомобільного взводу 10-ї окремої гірсько - штурмової бригади. Свої обов'язки виконував бездоганно, користувався повагою у побратимів, а після демобілізаці планував підписати контракт.

Загинув 9 вересня о 9.40 у місті Мар'їнка Донецької області, де проходив службу разом із батальйоном "Донбас - Україна", при розширені взводно-опорного пункту та його укріпленні, підірвавшись на осколковій загороджувальній міні.

Похований у селі Нова Парафіївка. У нього залишилися двійко маленьких діточок - двохрічний син та п'ятирічна донька. На честь Олега побратими назвали свій опорний пункт його позивним.

Тепер і ви знаєте про нього. Розкажіть по ланцюжку далі. Це не важко. Це потрібно. Якщо живі не хочуть пам'ятати своїх полеглих захисників, вони не варті того, щоб називатися живими.