"Криваве Водохреща" 2014-го: Як "набожний" Янукович пролив кров українців на велике християнське свято

Білорус Михайло Жизневський і виходець із Дніпропетровщини Сергій Нігоян стали першими жертвами злочинної влади на Майдані, нагадують Патріоти України.

"Палець провалився просто у серце"

Микола Сивак, лікар-ортопед і травматолог Інстиуту ортопедії, весь час провів на Майдані. Саме він разом з іншими лікарями того ранку, 22 січня 2014 року, приймав перших поранених на Грушевського. Серед них був і Михайло Жизневський.

"Я пам'ятаю, що того дня вранці я прийшов до нашого медпункту на Грушевського, 4. Там уже було тіло Сергія Нігояна, працювали слідчі. До медпункту надходили поранені, переважно поранення були дробом. Я заходився їх перев'язувати. Встиг обробити осіб 5-6. Дивлюся, на плащ-наметі нам несуть хлопця, це був Михайло Жизневський. Він ще подавав ознаки життя, тому ми відразу ж кинулися його реанімувати. Зі мною тоді був інтерн-анестезіолог і ще один лікар-анестезіолог. Викликали дві "швидкі", вони приїхали за п'ять хвилин", — згадує Сивак.

За його словами, лікарі "швидкої", дві літні жінки, жодного досвіду реанімації не мали, тому просто стояли і дивилися, як ми працюємо.

"Ми хоча б у них з машини взяли дефібрилятор. Бо ніяк не могли завести серце, дихання ставало все слабшим, пульс ледве відчувався, він постійно від нас тікав. Намагалися допомогти дефібрилятором, але не виходило. Потім один з лікарів помітив на грудях у Михайла невелику рану, навколо крапельки крові. Він хотів подивитися що там, а його палець провалився просто у серце. Це був отвір від кулі, яка застрягла у нього в серці. Куля Рубейкіна, призначена для полювання на великих тварин. За 15 хвилин Михайло помер", — зазначив Сивак.

"Дріб влучав у очі"

Відпочивати в ті дні лікарям не доводилося. Постійно надходили поранені.

"Тоді було 56 поранених, переважно поранення дробом і пластиковими кулями. Дріб влучав у очі, чомусь майданівці були зазвичай з пораненнями лівого ока. Страшно тоді не було, ми просто виконували свою роботу. Була дика втома. В усіх. "Беркут" пускав перцевий газ, тому ним була сповнена вся наша кімната, адже привозили поранених, від їхнього одягу пахло перцівкою. Різь в очах, кашель", — пояснив лікар.

Сивак вийшов на вулицю подихати вже рано вранці близько 5 годин.

"Дивлюся, йде хлопець, міцний, у шкіряній куртці. І питає: "Як пройти до метро?". Кажу: "Ти з Києва?". "Так, з Подолу". І тоді я розумію, що він не зовсім в адекватному стані. Під ручку, жартами-примовками веду його до нас у медпункт. Відпоюємо чаєм, вітамінки даємо, години через півтори він потихеньку приходить до тями. Він не спав, весь час провів на барикадах, тому навіть втратив орієнтири, думки плуталися. Потім сказав, що розуміє, де він знаходиться, попросив показати напрямок, куди йти. Вивів його на вулицю, показав, де метро і він пішов", — каже Сивак.

Сестру гнобили через Михайла

У Білорусі, де похований Михайло Жизневський, минулої весни померли його батьки. Спочатку батько, через місяць не стало і мами. За могилами доглядають сестра Михайла — Наталя, і білоруські активісти.

"Так сталося, що батько Михайла раптово помер на Великдень, навесні минулого року. Ще вранці ми з ним похристосалися, а вже після обіду дзвонять і кажуть, що він помер, треба готувати труну. Родичам допомагали ховати я разом з Кастусем Жукойським, Олею Ніколайчик із Мінська, багато активістів приїздили. Поховали його поруч із сином. Потім і сорока днів не минуло, як його мами не стало. І її теж поховали поруч із Михайлом", — розповів місцевий активіст Борис Анікєєв.

Сестра Наталя працює на м'ясокомбінаті. "Раніше працівники комбінату трохи гнобили її через Михайла. Але потім ми підключилися, і дали зрозуміти, що сестру образити не дамо. Зараз вони трохи заспокоїлися", — каже Анікєєв.

"Деякі люди, одурманені білоруським телебаченням, могли називати її "бандерівкою", різну гидоту їй говорити. Але для неї важче навіть не ставлення оточення, а те, що вона залишилася зовсім сама, без сім'ї у 2-кімнатній квартирі. Психологічно важко. Звичайно, ми її підтримуємо як можемо, сім'ї допомагає і українське посольство у Білорусі", — повідомив Кастусь.

За словами білоруського активіста Анікєєва, у них до Михайла зараз ставляться по-різному.

"Є пропагандисти, які бандерівським Жизневським лякають. Є ті, хто просто відмовчується і висловлюється за спиною. Але більше нормальних, адекватних людей", — вважає Анікєєв. Хоча влада виділила місце для похорону Михайла на околиці міста, подалі від людських очей.

Зі свого боку Кастусь вважає, що приблизно 80% жителів Білорусі одурманені пропагандою. "Вони не думають а слухають, що їм кажуть. Хоча якщо їм завтра скажуть, що Україну треба любити, вони її любитимуть", — каже журналіст.

Колись навіть пам'ятник на могилі Михайла пошкодили вандали. "Але це не звичайні громадяни, а спеціально підіслані владою люди. Ми писали заяву в поліцію, але вони нікого так і не знайшли", — скаржиться Кастусь.

Цими вихідними активісти збираються з'їздити на кладовище пом'янути Михайла і його рідних. За життя мама Жизневського хотіла встановити на могилі гарну огорожу, але не встигла. Зараз активісти хочуть це зробити. Щоправда, спробували оголосити збір грошей, але відгукнулося дуже мало людей. "Можливо тому, що люди зараз намагаються вижити, зайвих грошей немає", — підсумував Жукойський.