На колінах: Під Черкасами провели в останню путь загиблого на Донбасі Героя (фото)

20 лютого Катеринопільщина прощалась із загиблим Героєм Сергієм Данілейченком. Церемонія прощання відбувалась у Вербовці біля старенької бабусиної хатини, що перейшла Сергію у спадок, повідомляють Патріоти України.

З самісінького ранку до цього обійстя сходились люди – друзі, родичі, побратими, односельці. Приїхали делегації також із навколишніх міст та сіл – Катеринополя, Єрок, Мокрої Калигірки, Ватутіного, Шостакового, Бродецького, Тальянків тощо. Односельці зустрічали воїна ще напередодні – 19 лютого.

Сергій зібрав у себе на порозі близько тисячі людей. Мало хто міг стримати сльози, плакали і жінки, й чоловіки і, навіть, бойові побратими. Ворожа куля відібрала молоде життя, перекресливши його надії облаштувати свій дім, одружитися, народити та виховати дітей.

Заупокійну службу правив отець Дмитро з Мокрої Калигірки, священик Православної церкви України. Проводжав воїна в останню путь також духовий оркестр.

Увесь шлях до кладовища люди скандували: «Герою України Сергію слава!» На цвинтарі траурну церемонію відкрила голова Вербовецької сільради Валентина Кравцова, яка коротко переповіла біографію Героя.

− Сьогодні трагічний день в історії нашого села, − розпочала виступ Валентина Миколаївна. − Ми прощаємось із нашим відважним, мужнім воїном, старшим солдатом 108-го батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади Данілейченком Сергієм Павловичем. Усього 28 років судилось йому прожити. Його життя сповнене важких випробувань та нелегкої долі, жорстокої смерті. Народився Сергій Павлович 25 грудня 1990 року у нашому селі. Тут пройшло його нелегке дитинство, 2-річною дитиною він залишився без батька, який трагічно передчасно загинув. У 13 років залишився без піклування матері. Єдиною підтримкою й опорою для нього була бабуся, яка найбільше переживала за свою кровиночку, піклувалась, підтримувала його, давала йому справжню турботу, але, на жаль, недовго. Хлопцю-підлітку довелося брати на свої юні плечі тяжку ношу: турботу та догляд за тяжкохворою бабусею, яка невдовзі померла. Єдиною підтримкою на той час для 16-річного хлопчика залишились старші дві сестри та брат.

Після закінчення нашої 9-річної Вербовецької школи Сергій навчався у Тальянківському державному аграрному коледжі, здобув спеціальність механіка. Коли в травні 2015 року постало питання йти на строкову службу до армії, Сергійко, не вагаючись, пішов виконувати свій військовий обов’язок, а згодом підписав контракт. Приїжджаючи у відпустку до свого будиночку, який залишився у спадок від бабусі, розпочинав робити ремонт, ділився з друзями планами, хотів облаштувати його якнайкраще, щоб після повернення з війни в цьому теплому і затишному домі зустрічати друзів, мати власну сім’ю, діток, радіти життю.

Очікував, що доля змилується над ним і в його житті більше не буде горя, болю, тривоги та смутку. Але, на жаль, снайперська куля в одну мить обірвала молоде життя. Ця війна, клята війна, перекреслила всі його мрії. Шановні односельчани, нам з вами є ким пишатися, ми низько схиляємо голови, вклоняємось перед молодим бійцем, що загинув за нашу з вами честь і свободу, мир та спокій. Спи спокійно, солдате, нехай рідна земля буде тобі пухом, а вічна пам'ять залишиться в серцях рідних, друзів та односельців!

Виступив на траурній церемонії також голова Катеринопільської районної ради, атовець Віталій Верета. − Шановні рідні, друзі, знайомі, − звернувся Віталій Іванович, − хочу від імені депутатського корпусу, від імені районної державної адміністрації передати щирі співчуття у цій страшній втраті. Скоро буде 30 років, як наша держава здобула незалежність. Здобула її легко і безкровно, а зараз, на жаль, треба захищати цю незалежність. З Сергієм Павловичем я особисто знайомий не був, не довелося мені з ним ні на війні зустрітись, ні у мирному житті. Але я впевнений, що він був справжнім патріотом і справжнім захисником нашої Вітчизни. Ми повинні зберегти пам'ять про нього і запам’ятати, що він за Батьківщину віддав найцінніше – своє життя. Не хочеться черговими фразами висловлюватись, вибачайте, ком в горлі стоїть, довелося хоронити не одного свого товариша… Я надіюся, що ми все-таки здобудемо перемогу у цій війні і що більше не буде таких втрат. Слава Україні!

На останок взяв слово один із 13 побратимів, що приїхали провести в останню путь Сергія Данілейченка. Він сказав: − Сергій був справжнім чоловіком, сміливим. Загинув він теж, як справжній чоловік, зі зброєю в руках. Це велика втрата для нас усіх: для взводу, роти, батальйону, бригади. Нам його бракуватиме як друга і як воїна. Знаю точно, що Сергій не хотів, щоб ми були зараз тут і сумували…За час служби він отримав три нагороди. На жаль, ідуть кращі. Нам дуже не вистачатиме Сергія …

Нагадаємо, Сергій Данілейченко загинув 16 лютого 2019 року внаслідок обстрілу поблизу Кримського (Новоайдарського району Луганської області) від кульового поранення в голову. Вічна пам'ять і слава! Царство Небесне.