"Вона народилася в далекому Сибіру й уперше відчула свій убивчий потенціал, коли шматок свинцю із тигля, що дихав несамовитим жаром, оповив її сталеве продовгувате серце. На довгій стрічці конвеєра в цеху оборонного заводу вона зрозуміла, що не сама, а одна з мільйонів таких же малих і небезпечних доньок кохання металу та вогню", - пише Володимир Скоростецький для Народної армії, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Потім її одягли в латунну сорочку й зачинили на багато років у темряві серед тисяч схожих одна на одну як дві краплі води її сестер. Коли її дістали з темряви ящика, надворі було холодно. Чиїсь руки похапцем вихопили її з-поміж інших і всадили в тісний залізний короб. А згодом, підперта знизу тугою пружиною, слідом за своїми товаришками вона наблизилась до того моменту, для якого її було створено — відправитись у перший та останній у житті політ. Сам момент вона не запам’ятала: спалах, гуркіт, миттєвий пекучий жар, ковзкі нарізи ствола й стрімкі перегони із вітром крізь темряву. Це було надзвичайно, але недовго.

…Нічний бій був раптовим, запеклим. Миттєво закипів, ніби хтось клацнув вимикачем, щоб заквітчати чорнильно-чорну мряку багряними «хризантемами» порохового вогню. Шматки розпеченого металу із дзижчанням прорізали сире повітря. Аж раптом, начебто теплий вітерець ковзнув по його щоці та щось із стуком уп’ялося в дощату стінку позаду, сипонувши за комір дерев’яним потрухом і скалками. Він не звернув на те особливої уваги: не до того, лише хитнув головою, знову припадаючи оком до бінокуляра прицілу та продовжуючи робити свою роботу.

…Було вже світло, коли її витягли з дерев’яної пастки, де закінчився її перший та останній у житті політ. Рука, яка знову дістала її на світ, була міцною, з обвітреною та задубілою шкірою.

— Кулько! — почувся хрипкий, надірваний криком голос. — Ходи сюди, ходи! Будеш, мала, тепер з талісманом!

Чорне, з білою плямою на грудях капловухе цуценя підбігло до господаря, вимазуючи хутряного животика липкою окопною багнюкою. Солдат, невисокий чолов’яга в засмальцьованому камуфляжі, усміхнувся, дивлячись на те, як мале собаче дитя махає хвостом і заглядає йому в очі. Боєць простягнув руку й широкою долонею погладив цуценя по голові. А потім пов’язав улюбленцеві на замурзану шийку кольорову плетену стрічку, на якій, як підвіска, висіла куля. Та сама, калібру 7,62…"