"Повітря не вистачало, вільного, українського": історія кримськотатарської переселенки (фото, відео)

Батькові Альме був лише рік, коли його разом з рідними депортували з Криму. Рівно рік виповнився їй самій, коли батьки поїхали на Кримський півострів з місць заслання в Середній Азії. Однак наприкінці 70-х кримським татарам було заборонено жити в Криму, і сім'я була змушена влаштуватися в селищі Новоолексіївка Херсонської області, повідомляють Патріоти України з посиланням на Крим.Реалії.

Пройшли роки, Альме Емірсале вивчилася і влаштувалася на роботу в кримськотатарську школу в Бахчисараї. Тут викладала українську мову та літературу. Під час окупації разом зі співвітчизниками ходила в українські військові частини, носила їжу і продукти. Протестувала проти окупації в лавах руху "Жінки Криму – за мир". Після встановлення російської влади було оголошено, що в Криму три мови є державними – українська, кримськотатарська і російська. Хоча в реальності це було не так.

"У серпні ми зіткнулися з тим, що в національній кримськотатарській школі години української мови були скорочені. І я задумалася, що мені робити в Криму. Я рік провчилася в КІПУ на вчителя початкових класів і в липні 2015-го все-таки переїхала на материкову частину України", – розповідає Альме.

Але не тільки фактична втрата колишньої роботи стала причиною переїзду. "Дедалі більше почали стикатися з тим, що таким, як я, повітря не вистачає, вільного, українського. Виїжджаєш за межі Криму – і те ж саме повітря сприймається зовсім по-іншому, набагато вільніше", – зізнається переселенка.

Хоча, переїхавши на підконтрольну українській владі територію, відчутної підтримки від держави вона не отримала. "Що стосується держави, я краще промовчу. Допомоги держави я не відчула. У липні переїхала, стала на облік як тимчасово переміщена особа. Оселилася у батьків, тому що їхати кудись в інше місце неможливо. Якщо вибрати інше якесь місто, то це буде просто не по кишені. Те, що допомагає держава, – це крапля в морі.

Якщо розраховувати лише на допомогу держави, то можна продовжувати жити в Криму і чекати ще невідомо скільки років. Допомога від держави на дитину – 800 грн, дорослій працездатній людині – 2 місяці десь близько 400 грн, а третій і четвертий місяць – удвічі менше. Це ось допомога держави. Про надання житла і мови бути не може", – каже Альме.

З роботою за фахом, зізнається вона, поки не виходить: у селищі вистачає своїх педагогів. Однак незважаючи ні на що, Альме не сидить склавши руки. Сьогодні вона секретар місцевого меджлісу селища Новоолексіївка. "Мені не потрібно було нічого доводити, що я переселенка з Криму. Тут так, якщо хочеш щось робити, двері відкриті", – говорить вона.

Окрім того, Альме підтримала акцію "Громадянська блокада Криму", ініційовану лідерами кримських татар: "Всі ми, члени меджлісу, брали участь. Кожен чим може допомагає. Жінки – на кухні, чоловіки – в організації того чи іншого заходу".

Альме переїхала на материк разом з дочкою Мавіле. Дівчинку перевели до школи, де викладається кримськотатарська мова. Мавіле зізналася, що сумує за Кримом та дуже хоче туди повернутися.

Мати переселенки Пакізе Бекірова з гіркотою згадує історію своєї родини. Її чоловіка депортували з Криму у віці одного року. Пакізе-ханум народилася вже в місцях висилки в Середній Азії. Все життя вони мріють повернутися на Батьківщину. Дуже сподівалися, що в майбутньому повернуться, а тут їхній дочці через анексію Криму Росією довелося виїхати з півострова.

«Ще в Середній Азії все мріяли повернутися на Батьківщину. У 1978 році ми зібралися, дочці Альме був рік, і в цей день ми приїхали до Криму. У Криму мріяли залишитися, знайшли будинок у Білогірському районі. Але нам сказали: негайно звідти їдьте, 24 години, прописки немає – їдьте знову в Середню Азію. Але ми приїхали сюди, в Новоолексіївку. Коли масово почали повертатися татари в Крим, ми теж хотіли. Отримали 6 соток землі, ділянку під забудову, дочку поставили на квартирний облік, бували тільки наїздами, дочка влаштувалася на роботу, викладала українську мову та літературу, вже наближалася наша черга, ми ж мріяли, що будемо потім будуватися. Але цьому не судилося збутися. І замість цього вийшло так, що дочці довелося виїхати з Криму, повернутися до нас, в Новоолексіївку», – каже Пакізе-ханум.

У сім'ї продовжують сподіватися, що Крим повернеться в правове поле України. «Але ми все-таки сподіваємося, що Крим повернуть, і ми повернемося!» – підсумувала Пакізе Бекірова.