"Шо-шо? Вайна? Путін? А кто ета?": Дівчина-боєць ЗСУ про українців, які досі не усвідомили, що відбувається

"- Ваєнноє положеніє могут ввєсті, - долітає до мого вуха розмова на ескалаторі в метро. На вигляд - студенти: дві дівчини і хлопець", - пише на своїй сторінці в Фейсбук боєць ЗСУ Ксенія Пантелеєва, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"— І чьо ета значіт? — питає брюнетка з фіолетовими губами.

— Ну там дома сідєть послє 10−11 вєчєра, нє гулять, нє піть, нє єздіть за граніцу, — каже хлопець в окулярах і модною «дулькою» на голові.

— А в унівєр ілі на работу нада? — хлопає нарощеними віями їх рудоволоса подруга.

— Нє знаю, — хитає головою юнак.

— Так, а што случілось? — фіолетові губи витягуються трубочкою.

— Путін напал, — із нудьгуючим виглядом знову стискає плечима хлопець.

Дякую, що помітили. На 5-му році війни. До цього, з 2014-го, просто репетиції були, а у 2018-му нарешті Путін напав. Та ладно?! Люди — такі люди. І мені чомусь щастить зустрічати таких дятлів.

Але важливо, що на тлі вчорашніх подій чітко виокремилися категорії співвітчизників, з якими живемо «дупа до дупи» в одній країні:

1. щиро щасливі «бувші вояки» із посмішками дітей, які в передочікуванні та надіях, що «нарешті повоюємо». Вони вже подумки зарядили магазини патронами, викопали зброю з підвалів чи шо де у кого сховане «на випадок великої війни». В ейфорії дістали рюкзаки, перевірили, чи все на місцях, охайно склали мультікам, помили берці, перевірили аптечки та снарягу. І реально чекають тільки команди «фас». З такими не страшно нічого, вони перші стрибнуть в окопи і знімуть із запобіжника зброю.

2. сумні або серйозні «бальшиє здаравєнниє», які розгублені: «В смислє вайна?» — і нарешті дізнаються, яким боком тримати автомат.

3. «Порошенко всьо падстроіл. Путін же нє сідєл в кораблє і нє рєшал напасть».

4. «Шо-шо? Вайна? Путін? А кто ета? Сдєлайтє мнє мой смузі».

5. Ну і ті, хто, не зважаючи на новини, виконував далі свою роботу з холодним розумом і чіткістю рухів та думок.

Паніка — це таке. Вона не дасть результатів. Нічого надприроднього не сталося. Це ж лише війна, яка не завершувалася.

Однак радує, що в нашому суспільстві є той кістяк щиро щасливих і спокійних, які однаково люблять пістолєтікі й автоматікі, вміють ними користуватися, мають уявлення про тактику/стратегію/бойові розпорядження, а найголовніше — готові у будь-який момент встати на захист держави. Оце вже покоління нових українців, які прикриють отих з дульками на голові та фіолетовими губами.

Буде чи не буде «велика війна» — питання інше. Важливо, що ми більше не боїмося, а спокійно «чистимо зброю і перевіряємо аптечки». Принаймні краща частина нашого хворого суспільства".