Скарбниця пам'яті: "У Москви рот великий і руки загребущі. У московському Кремлі завелися курвалі. До Москви пристали - собаками стали...", - збірка висловів українського народного фольклору

Гірке "Москва про нас так подбала, що ми ледь не сконали" з'явилося не зараз, не 1933-го, і навіть не 1918-го, з прикрістю згадують Патріоти України. Український фольклор дає цінну науку, одначе в народу коротка пам’ять, пише поетеса Любов Сердунич.

Із понад 1200 прислів’їв, які мені вдалося зібрати, зокрема у моїй книзі "І слово боролось", виокремила оці: про злочинницю-мацькву (це – крім інших видів фольклору періоду трьох совєтських голодоморів).

І це ще далеко не всі. Хтось із нас прозрів лише тепер, коли почалася війна (дехто й досі не прозрів...), а нарід, який масово вимирав від штучного голоду на найбагатшій землі, розпізнав злочинну суть московії й, усіляко розвінчуючи, боровся… Словом! Бо більше нічого не було – все забрали червоні торбохвати!

Одначе в народу – така коротка пам’ять! І тому тих, хто його знищував (своїх катів!), потім знову й знову обирав до влади і вважав братами!..

Москалі – не люди, а юди.

Москалі – чужі юди, роблять лихо людям.

Москалеві годи, як трясці, а все бісом дивиться.

Москалики-соколики поз’їдали наші волики, а як вернуться здорові, то поїдять і корови.

Москаль тоді правду скаже, як чорт молитися стане.

Москаль в очі заглядає, а тоді душу виймає.

Москва верствою далека, а голодом близька.

Москва вміє цілувати і до нитки обдирати.

Москва дивиться на Україну, як вовк на ягницю.

Москва заправляє – Україна з голоду помирає.

Москва з обіймами – ділами лиходійними.

Москва іде – злидні веде.

Москва радіє, коли Україна животіє.

Москва України тримається, як вош – кожуха.

Москва як ступить, то злупить.

Москва москву й плодить. (Себто лиходіїв).

Москва на злиднях збудована та й злиднями годована.

Москва про нас так подбала, що ми ледве не сконали.

Москва така мила: Україну голодом заморила.

Москва така рідна Україні, як жаба кобилі.

Москва так любить Україну, як пес – калину.

Москві привіт – обка*алась на весь світ.

Московське болото так смердить, що не хочеться жить!

Московський привіт – ярмо на сотні літ.

Москву, як і діда з торбою, ніколи не нагодуєш.

Читайте також: Що не так із нашим менталітетом

Московська правда, як ціла брехня.

Московським возом далеко не заїдеш.

Московські «меди» – повна хата біди.

Московські пси Україну терзають.

Московську пельку не наситиш.

Москаль дує – Україна бідує.

Москва панує – Україна голодує.

Москва правдою крутить, як циган сонцем.

Московська порода – тюрма народів.

Московські заброди принесли горе народу.

Захланну Москву ніколи не нагодуєш.

З дороги збились – до Москви притулились.

З Кремлівських гор почався голод і терор.

Спершу Москва обіймає, а потім до нитки обдирає.

У Москви очі завидющі, а руки загребущі.

У Москви рот великий і руки загребущі.

У московському Кремлі завелися курвалі.

До Москви пристали – собаками стали.

Не той москаль, що морозить, а той, що людей вивозить.

Хто з москалями злягається, той вошей набирається.

Хто з Москвою злиґається, той у ногах валяється.

Хахли Москві в с**ку заглядають. (Про слабких духом українців).

Як Москва почне визволяти, то буде голо в хаті.

Як москалі завітали – усі жижки задрижали.

Якщо є москалі, то чортів не треба.

Якщо з Москви паскуда, то лихо буде.

Як Москва йде визволяти, то чекай неволі.

Як Москва скаженіє, то світ німіє.

В Україні голод, бо з Москви пре холод.

Під Москвою – не життя, а ниття.

У Кремлі стелиться – в Україні змелиться.

У Москви свобода одна: або куля, або тюрма...