У понеділок, 18 березня, на розі Андріївського узвозу та вулиці Боричів Тік на столичному Подолі змонтували пам'ятник знаменитому естрадному виконавцю, кіноакторові, поетові і композитору Олександру Вертинському, який народився і виріс в Києві. Офіційне відкриття пам'ятника заплановано на 21 березня, в день 130-річчя від дня його народження Вертинського, зазначають Патріоти України. Газета «Факти» зробила репортаж з цієї нагоди. Далі мовою оригіналу.
Как стало известно из надежного источника, памятник изготовлен за средства киевского галериста и коллекционера живописи Александра Брея.
Бронзовую фигуру Вертинского весом около 500 килограммов отлили в городе-спутнике Киева Вишневом в частной литейной мастерской и привезли на Подол обернутой в прозрачную пленку. Автомобильный кран поднял скульптуру и монтажники установили ее на пьедестал. За монтажом наблюдал автор памятника 91-летний скульптор Борис Довгань.
— Знаете, я мечтал создать памятник Вертинскому, еще когда мне было 15—16 лет, — сказал Борис Степанович. — Я ведь в юности танцевал под его песни. В этом памятнике я показал Вертинского в одном из самых известных его образов — Пьеро.
Интересно, что надпись на пьедестале «П'єро. Олександр Вертинський» выполнена авторским шрифтом, разработанным художником Василием Чебаником, которому 9 марта вручили Национальную премию имени Тараса Шевченко. Под этой надписью прописными буквами выбиты строки из поэзии Вертинского:
«Киев — Родина нежная,
Звучащая мне во сне.
Юность моя мятежная,
Наконец ты вернулась мне».
В четверг, 21 марта, в день открытия памятника в Музее одной улицы начнет работу выставка, посвященная 130-й годовщине со дня рождения до сих пор любимого многими исполнителя «Киев — Родина нежная». На выставке можно будет увидеть ранее не публиковавшиеся фотографии Вертинского, предоставленные его родственниками.
Кроме памятника Вертинскому в Киеве установлены еще несколько работ скульптора Бориса Довганя. Это, в частности, Памятник художникам — жертвам репрессий возле Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры Украины и памятник Папе Римскому Иоанну Павлу II во дворе посольства Ватикана в Украине что на улице Тургеневской.
P.S. Музична творчість Вертинського справила великий вплив на багатьох сучасників, зокрема богему. Завдяки самобутньому таланту він став знаковою фігурою радянського і світового мистецтва ХХ століття. За кілька років до смерті доля привела митця доКиєва - міста його дитинства та юністі. Тут на кіностудії ім. Довженка він знявся в двох фільмах. У начерках своїй промові до прем'єри фільму «Полум'я гніву» Олександр Вертинський написав:
«Мои дорогие земляки! Мои дорогие киевляне! ... Я, как вам, вероятно, известно, украинец по рождению и к тому же киевлянин. Я родился, учился, воспитывался в этом чудесном, неповторимом городе, вырос на берегах Днепра, на этой богатой, привольной, цветущей земле, которой нет равных в мире! Я — киевлянин. Вот тут недалеко, напротив золотоворотского садика в доме №43 по улице Короленко (наразі Володимирська.-ПУ), бывшей Большой Владимирской, я родился. Каждый камень этого города я знаю. Каждый каштан был при мне еще юношей, а теперь он высокий, кудрявый, раскидистый красавец-мужчина! И в ветвях его поют соловьи! Совсем не важно, как я сыграл свои роли в этом фильме! Не мне об этом судить! Но важно то, что сыграл я их на украинском языке. Вот этим я горжусь… Наталья Михайловна Ужвий как-то на съемках сказала мне: «То, что вы выучили язык, это еще понятно — язык можно выучить, но откуда у вас подлинно украинские интонации?» И тогда, чуть не плача от радости, я ответил ей: «Да ведь я же здесь родился! Это же моя Родина!..»
В цей же час 66-річний Вертинський, ніби передчуваючи, що життя завершується, під впливом почуттів пише вірш, де освідчується у коханні місту, яке дало йому життя, прийняло з розпростертими обіймами після стількох років поневірянь і повернуло спогадами у дитинство:
Киев — Родина нежная,
Звучавшая мне во сне,
Юность моя мятежная,
Наконец ты вернулась мне!
Я готов целовать твои улицы,
Прижиматься к твоим площадям,
Я уже постарел, ссутулился,
Потерял уже счет годам…
А твои каштаны дремучие,
Паникадила весны —
Все цветут, как и прежде могучие,
Берегут мои детские сны.
Я хожу по родному городу,
Как по кладбищу юных дней,
Каждый камень я помню смолоду,
Каждый куст — вырастал при мне.
Здесь тогда торговали мороженым,
А налево — была каланча…
Пожалей меня, Господи, Боже мой!…
Догорает моя свеча!…
За два роки митця не стало... Відразу до більшовизма-сталінізма переборола туга за Батьківщиною. Тому він і повернувся, ризикуючи розділити долю з тисячами тих, кого режим запустив в ході Другої світової, щоб незабаром кинути, як шпигунів та білоемегрантів до таборів. Вертинського "вождь народов" пощадив, може того, що сам був відомий меломан. Чи жалкував Олександр Миколайович, що після численних спроб прорвався у 1943 році таки до СРСР? Цього ми вже мабуть ніколи не довідаємося...
За новими правилами бригади екстреної медичної допомоги доставлятимуть пацієнтів з інфарктами, інсультами та іншими критичними станами до профільних медичних закладів, передають Патріоти України. Як повідомили на сайті МОЗ, з січня 2025 року бригади шв...
На війні проти російських бойовиків загинув грузинський доброволець - 24-річний Леван Лохішвілі. Про це повідомляє Ехо Кавказа, передають Патріоти України. Зазначається, що захисник загинув 19 листопада у Херсонській області внаслідок вибуху саморобног...