У 91 життя тільки починається! Модниця із Білорусі підірвала мережу (фото)

Віра Зенько з міста Воложин, Білорусь, називає своє життя "Останні сезони". Вона боїться, що кожна весна може стати в її житті останньою і тому дуже любить вбиратися. Фотографії стильних вбрань Віри опублікувало співтовариство Kiev Fashion Institute на своїй сторінці в Facebook, повідомляють Патріоти України.

Першого січня 2018 року Вірі Зенько виповнився 91 рік. Але старості вона не боїться. Віра дуже любить вбиратися, а її шафа - це своєрідна скринька з спогадами, адже кожне плаття має свою історію. "Це кінець мого життя. Все таке важливе вже було і пройшло. Дитинство, голод, війна, кохання, діти. Батька розстріляли німці. Мама залишилася одна, вагітна Галиною, і нас четверо. В пам'ять про тата я зберігаю самотканий ремінь. Він ніколи нас не бив, але я була шкодлива, і одного разу він залякав, що покарає мене, якщо не перестану робити шкоду. Я злякалася. Вередувати перестала. Ремінь досі зберігаю", - розповідає про своє життя Віра.

Коли Віра була ще маленькою дівчинкою, вона бігла за возом, в якому фашисти вивозили її матір, вагітну молодшою сестрою. Дівчинка так плакала, що ті зглянулися і викинули її маму з воза. Віра прожила все життя в Воложині, який спочатку був мультикультурним польським містом, потім став радянським, а потім білоруським. Її брати і сестри тепер розкидані по різних містах України і Білорусі. Всього їх у сім'ї було п'ятеро.

Брат Василь та сестра Ольга вже пішли з життя, залишилося три сестри - Віра, Ніна і наймолодша - Галина. Сім'я Віри була звичайною. Мама була селянкою, а батько працював у місцевих органах самоврядування. У рідному Воложині Віра вийшла заміж, народила трьох дітей, працювала, а потім виховувала онуків.

"Вперше я побачила себе в дзеркалі, коли мені було близько десяти років. Ми продавали євреям щавель. У них в будинку було дзеркало. Я засмутилася, коли побачила своє відображення - була бліда, худа і одягнена в негарне пальто. Прибігла додому і плакала. Мама підвела мене до відра з водою і сказала, що я найкрасивіша. За мішечок щавлю нам платили п'ять копійок. Ми з сестрою купили намисто. Я вибрала салатового кольору. Пішла за водою до криниці, нагнулася подивитися, глибоко чи ні, і - бах - мої намисто полетіло вниз. Скільки я плакала! Напевно, і зараз лежать там", - розповідає жінка.

Освіта далося Вірі з працею. Вона закінчила чотири класи польської школи, а потім змінилася влада. Ще рік Віра змогла провчиться у радянській школі, потім прийшли німці. Після війни вона змогла закінчити 10 клас у вечірній школі. "Після війни закінчила 10-й клас вечірньої школи — тоді вже працювала в паспортному столі. У мене був хороший почерк, і мене одразу взяли. З'явилися гроші. Я вже могла шити і купувати вбрання. Сукні придумували самі. Фасони малювали з перехожих у місті. Мама робила викрійки. Ми з сестрами строчили. Я дуже любила капелюшки. Поїду в Мінськ у відрядження - обов'язково куплю собі новий капелюшок", - розповіла Віра.

Про чоловіка Віра розповідає мало. Каже, що він закохався в її красиву хустку. "Мама зав'язувала мені красиву хустку і чипляла брошку, щоб всі квіти були видні. Сергій закохався в цю хустку. Потім розповідав, що не бачив ні мене, ні подругу, а тільки квіти на хустці. А я думала, що цей солдатик за нами все ходить і ходить. Ось так і прожили з ним тридцять один рік. Трьох дітей народили. Жили дружно. Лаятися не було часу", - зазначила Віра.

Чоловік Віри помер від онкології після Чорнобиля. Через якийсь час Віра відкрила в собі дар лікування. Могла допомогти хворим людям молитвами. Гроші за свої труди не брала, від продуктів не відмовлялася. "Грошей не брала, а від шматка хліба не відмовлялася. Так і виживала. Я негарна, довгоноса. Сама себе похвалю, тоді дивлюся - і правда, гарна. Кожній особі свій ніс йде. Молоді всі красиві. Цілий альбом цих фотографій. А життя пролетіло, як один день", - розповіла модниця.