Українська готика: Подорож по Золотому чотирикутнику Закарпаття (фото, відео)

Поблизу Хуста в кількох селах збереглись унікальні дерев'яні церкви, які називають Мармароською готикою, або дерев'яною готикою Потисся, повідомляють Патріоти України з посиланням на Нескучные новости.

Знайомство з цими храмами розпочнемо з Миколаївської церкви в селі Сокирниця.

Церква Св. Миколая Чудотворця в Сокирниці - один з найдавніших дерев'яних храмів Закарпаття, яскравий зразок Мараморошської дерев'яної готики. Про історичну цінність храму свідчить напис на зовнішньому боці церкви: "Тут у 1707 році представилась матушка Марія…".

Є версія, що спочатку церква була побудована в с. Шашвар, а в 1770 р, Після перенесення у Сокирниці, реконструйована. У процесі перебудови над бабинцем була споруджена висока пірамідальна вежа, поряд споруджена дзвіниця. Створений в 1748 р іконостас частково зберігся. На стінах - колекція дерев'яних хрестів.

Під кінець Другої світової війни храм було закрито, більшість ікон пропала. Вціліли тільки два образи Богородиці та ікона св. Миколи. Також вдаломь зберегти обрамлення намісних ікон XVIII сторіччя, царські врата, свічники, кивот. Служіння в храмі відновилися лише в 1990 році, коли місцеві жителі взялися його дещо облагородити. А припинилися — в 1997-му, коли поряд з пам’яткою було збудовано новий греко-католицький храм.

У селі Данилово, в центрі, на стрімкому пагорбі височіє наймолодша з готичних церков Хустщини – церква Св. Миколи Чудотворця, збудована, згідно з написом на дверях, 14 травня 1779 року. Про це свідчить надпис на дверях пам'ятки архітектури. Для зведення церкви було використано 5000 курячих та гусячих яєць Споруда побудована з врахуванням найкращих традицій закарпатської народної школи. Побудована без використання цвяхів.

Можливо, це також найгарніша церква. Її пропорції – дивовижні. Композиція форм підкреслює стрімкий зліт вежі з дуже високим шпилем: здається, ще мить – і дерев'яне диво здолає земне тяжіння. Споруду утворюють два зруби, збудовані з дубових колод. Зруб нави з бабинцем має опасання і високий двосхилий дах. Значно менший вівтарний зруб вкрито стрімким дахом. На західному фасаді бабинець продовжений закритим ґан ком з аркоподібними прорізами. Такі ж віконця має вівтар. Вікна нави – квадратні, заґратовані кованими "готичними" прутами з вигнутими "вусиками".

Над ґанком, вище опасання, влаштовано відкриту галерею. Мотив аркади повторено у формі голосниць під шатром вежі. Усередині дерев'яна ажурна арка відділяє бабинець від нави та вівтаря, перекритих високими арковими склепіннями. Збереглося малювання 1828 року роботи художника І.Корнмаєра (напис на західній стіні вівтаря). Біля церкви розташована струнка дерев'яна каркасна дзвіниця під шатровим верхом, а в ній – три дзвони

Церква в Олександрівці може виявитися найстарішим дерев'яним храмом Закарпаття. Одна серед багатьох , втім по - своєму унікальна.

Олександрівська церква Святої Параскеви – закарпатська дерев’яна святиня, яка викликає захоплені погляді туристів. Ще донедавна храм вважали пам’яткою архітектури 17-го століття. Згодом з’ясували , що церква збудована на два століття раніше.

Церква Св. Михайла у селі Крайниково - ще один геніальний витвір з дерева, розташований майже на рівному місці, на галявині між дубами - однолітками церкви. За переказами перше село було в урочищі Голди за 2-3 км на схід від теперішнього села, а перша дерев'яна церква стояла на пагорбі Церквище. Люди вмирали від епідемії чуми і село відродилося на новому місці, де біля джерела поставили церкву. Висока готична церква 25 метрів заввишки і 14 метрів завдовжки виглядає дуже монументально.

Чудовими архітектурно-художніми деталями є могутній одвірок галереї, прикрашений "мотузочком" і датами спорудження - 1666-1668, вхідні двері з одвірком, орнаментованим стародавніми символами сонця, чотириаркова галерея над опасанням, маленькі чотирикутні віконця та здвоєні вікна нави, розкішне завершення вежі з аркадами голосниць та чотирма маленькими шпилями довкола головного шпиля.

Багато конструктивних елементів свідчать про надзвичайно фахову роботу. Очевидно, що церкву споруджували майстри вищої кваліфікації, які спеціалізувалися на церковному будівництві. Високу дерев'яну каркасну дзвіницю, що колись стояла біля церкви, перенесено разом із дзвонами до православної церкви, збудованої в 1927 році. Дзвіницю підважили і, підкладаючи круглі стовбури, перетягли волами на нове місце. Храм належить до тих, небагатьох в Україні, що мають настінне малювання по полотну, наклеєному на гладкі стіни дерев'яного зрубу.