У полоні всього порізали, живого місця не було: "Ми обов'язково повернемо Крим, і я ще на Ай-Петрі встановлю свою чебуречну і великий "правосєківський" прапор", - кримський татарин з ДУК

Патріоти України пропонують ознайомитись з публікацією журналіста Дар'ї Бури про героя, котрий втратив свою малу батьківщину, бо пішов битися за всю Україну, але сподівається, як і ми всі побачити Крим та Донбас вільними від закривавленого чобота російських окупантів.

Маленька чебуречна в одному з київських районів, розташована прямісінько біля метро і зупинки. Всередині працюють хлопці, які готують чебуреки, янтихи, самсу, кубете, плов, каву на піску, щербет… На стіні висять два прапори – кримсько-татарський та український, а на стелі – "правосєківський". І одразу тут стає затишно.

"Татарський народ постійно намагається повернутися додому. Постійно його депортують. І такий є радісний танець Хайтарма, який означає повернення. Ми обов'язково повернемо Крим і я ще на Айпетрі встановлю свою чебуречну і встановлю великий "правосєківський" прапор, щоб розвівався на вітрі", - говорить Аслан.

І додає: "Дивись, в мене по тілу мурашки. Так завжди, коли про це говорю".

На війні я перестав заїкатися

До того, як Крим окупувала Росія, Аслан жив і працював інженером-дизайнером у Москві. Сім’я мешкала на півострові, а він мав квартиру у центрі російської столиці і зарплату, яка на той час складала близько 4 тисяч доларів.

Коли на Донбасі розпочалася війна, старший брат Аслана Марлен, з позивним "Татарин", пішов воювати в складі "Правого сектору". Молодший брат постійно підтримував із ним зв’язок, допомагав. У Москві виставив все на продаж, адже не міг залишатися там, коли брат на фронті.

"Пам'ятаєш, в 2014 році розстріляли автобус з "правосєками"? "Татарин" був в тому автобусі, він вижив, але потрапив до полону. В нього у телефоні була наша переписка, інформація про надану мною допомогу. Я вже збирався їхати з Москви, але почався тиск з боку російських спецслужб, мене звинуватили у фінансуванні "екстремістської організації" Правий сектор. Брата вдалося визволити з полону через п'ять днів. Його всього порізали, на ньому живого місця не було… Він домовився про мене. Мені дали підписку про невиїзд і я поїхав додому. Того ж дня, за домовленістю брата, я залишив Крим. Він був комбатом 9 батальйону, відправив мене на "учєбку", а звідти я потрапив на передову. Але ніхто не знав, що я його молодший брат. Він нікому не казав до середини 2016 року", - згадує Аслан.

Аслан і його брат "Татарин" на війні. Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова

З 2015 до 2017 року він прослужив у "Правому секторі". Був в Авдіївці, на шахті Бутівка.

"Коли на Бутівці загинули чотири "правосєки", ось я там теж був. Нас з САУшок обстріляли. (11 червня 2016 року через прицільний обстріл росіян шахти, четверо бійців ДУК ПС загинули і семеро отримали поранення). А потім я постійно їздив на фронт, поки з Любою не познайомився".

Аслан на шахті Бутівка. Фото: з особистого архіву Аслана Місіратова

"А ще, на війні я перестав заїкатися. З дитинства дуже сильно заїкався. Особливо, коли нервувався, починав дуже швидко говорити, виходило кілька слів одразу, а зараз, чуєш – не заїкаюся", - усміхається Аслан.

Жінки частіше обирають чебуреки,
а чоловіки янтихи

"Коли познайомився з Любою, став менше їздити на фронт, а потім вона завагітніла і сказала: або воюєш, або додому".

Вдома потрібно було займатися якоюсь справою. Став керівником організації "Кримськотатарська сотня". І задумався над власним бізнесом.

"Вирішив відкрити свою справу, бо після повернення до мирного життя Аслан не зміг працювати на когось, спроби були, але я бачила, що йому дуже важко дається пересилити себе і підкорюватися чиїмось командам і вказівкам. Взагалі, хлопцям з "Правого сектору", важко бути підлеглими, не той характер, що мовчки похилить голову і робитиме, що скажуть", - говорить Любов Порицька, дружина Аслана.

"Я завжди спочатку вдома готую. Готував для себе. Для Люби готував, а потім вона і хлопці сказали, щоб відкривав чебуречну. Подзвонив мамі, уточнив у неї повністю рецепт і таки вирішив. Поїхав до Льоні (Леонід Остальцев, власник "Pizza Veterano" та засновник "Veterano Group"), поговорив як це робити, а він сказав: "Якщо хочеш, роби все сам. Я не допомагатиму. Я ж сам зробив і в тебе руки, ноги, голова, все є". Я і почав все сам. Купив м’яса, борошна, поїздив містом, подивився середні ціни. Все сам прорахував".