"Запустили в поле, почали розстрілювати впритул": Шокуюча історія добровольця про Іловаський котел (фото)

"Минає четверта річниця Іловайської трагедії, коли Україна зазнала тяжких втрат у серпні 2014 року", - пише у своєму блозі Катерина Гончарова, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"У останні дні серпня Україна згадує героїв, що загинули в Іловайському котлі та в операції із визволення Іловайська у серпні 2014 року. Також щороку 29 серпня відзначається річниця початку виходу українських військових з Іловайського котла (Донецька область).

Бої за Іловайськ продовжувалися із 6 серпня по 3 вересня 2014 року. В ході боїв 18 серпня українські військові і добровольчі батальйони увійшли в місто Іловайськ. Вони взяли під контроль значну частину міста, але коли сюди зайшла регулярна російська армія, 23-24 серпня вони опинилися в оточенні.

Вночі 29 серпня президент РФ Володимир Путін звернувся до терористів із закликом створити коридор для українських військових, які перебували в оточенні. Зранку того дня російський офіцер приїхав у Многопілля і сказав українським військовим, що вихід має проходити без зброї. О 8.15 українські добровольці та військові почали рух з міста колонами, але під час виходу були підступно розстріляні ворогами. Україна понесла тяжкі втрати. Це спонукало вище керівництво укласти Мінське перемир'я із залученням ОБСЄ, України, Росії та представників бойовиків.

За офіційними підрахунками, у період боїв за Іловайськ загинуло 366 українських військових, зниклих безвісти – 158, поранених було 429, полонених – 300.

Напередодні четвертої річниці трагічних подій журналісти зустрілися з Андрієм Погорєловим - учасником війни на сході України, добровольцем батальйону "Донбас", що брав участь у Іловайській операції та врятувався під час виходу з Іловайського котла.

Доброволець батальйону "Донбас" Андрій Олександрович Погорєлов, позивний "Лєший", воював у складі другого взводу першої штурмової роти. Брав участь у штурмі Іловайську 18 серпня 2014 року. На його очах гинули його побратими-добровольці. Пізніше, восени 2014 року, сам Андрій потрапив у полон до сепаратистів, коли його разом із побратимами оточили у Червоносельському Андрія відпустили в обмін на полонених терористів під новий 2015-й рік.

Андрій Погорєлов згадує операцію з визволення Іловайська, події Іловайського котла та про те, як йому вдалося врятуватися під час однієї з найтрагічніших сторінок війни на Донбасі.

"Вперше ми зайшли в Іловайськ 10 серпня. Це була така собі "розвідка боєм". Саме я ще не був там присутній: я тільки приїхав із операції вночі, тому мені наказали відпочивати. Під час першого заходу в Іловайськ ми втратили перших наших бійців. "Комуніст", "Немо" і "Монгол" загинули. "Розвідка боєм" вийшла невдала", - згадує Андрій Погорєлов.

Штурм Іловайська бійцями батальйону "Донбас" та іншими українськими силами відбувся 18 серпня.

"Тоді нами були взяті окраїни міста: приватний сектор. Ми закріпилися у місцевій школі і 19-го серпня вже почали наступальні дії. Теж понесли втрати. Вважаю, це сталося тому, що нас в той момент погано коригували ЗСУ: ми не знали, ні скільки у нас є противників, ні інших нюансів. І там ми отак десять днів товклися", - каже він.

За цей період території міста періодично переходили із рук в руки: терористи захоплювали Іловайськ частинами, але українські війська відбивалися.

"Ми робили зачистки, атакували, відбили пару блокпостів. Несли втрати: нас постійно обстрілювали гради, важка артилерія. Не зважаючи навіть на те, що у підвалі школи, в якій ми закріпилися, були їхні (бойовиків – ред.)жінки, матері, діти. Бомбили нас постійно! Коли на годиннику було вісім годин ранку або вісім вечора – ми вже знали, що саме в цей період будуть бомбити протягом кількох хвилин або годин, як вони собі хотіли. Вночі – так само, звісно, бомбили. І ось так ми трималися до наказу виходити", - згадує доброволець.

Через певний час перебування в Іловайську, коли навколо українських військових все більше концентрувалися сепаратисти і російська армія, добровольців батальйону "Донбас" повідомили, що для них буде створено "зелений коридор".

"Нам сказали, що буде зелений коридор. У Многопілля стягнулися колони. Вони були величезні: там були зібрані усі добробати. Крім "Донбасу", з нами воювали зо п’ятдесят чоловік з "Дніпра" і десь тридцять – з "Херсону". І коли ми виходили в коридор, то стикнулися там із регулярними російськими військами. Вони запропонували кинути зброю і йти без неї. Отримали відмову. Зброї, звісно, ніхто не кинув, і ми поперли в коридор", - згадує він.

Попри домовленості не використовувати зброю, військових почали розстрілювати.

"Запустили в поле і почали розстрілювати впритул. Спершу вони спалили машину з пораненими. Розстрілювали і машини, на яких були червоні хрести, машини із пораненими. Один КАМАЗ із червоними хрестами швидко розстріляли прямою наводкою. Били в основному по великих машинах. Я вискочив з машини із "Хохлом" і "Сарматом". Ми на Жигулях проскочили: з'їхали в поле і добралися до хутору", - каже він.

Пізніше, восени 2014 року, Андрій Погорєлов потрапив у полон разом ще із 112 українськими військовими, коли сепаратисти оточили їх у Червоносельському.

"Сказали: якщо здастеся, то ми збережемо життя пораненим. А у нас поранених було близько шістдесяти чоловік. Хлопці почали вмирати в першу ніч, бо медикаментів не вистачало. Хоча наші медики надавали допомогу до останнього, чим могли. Наші медики навіть ходили до сепаратистів надавати допомогу. Дівчата йшли, і це - при постійних обстрілах!" - каже він.

За словами добровольця, про допомогу медиків їх попросили сепаратисти, бо теж несли втрати і мали багато поранених.

"Сепаратисти приходили на переговори і казали, що у них не було лікарів. Просили, щоб наші медики йшли і надали їм допомогу. Їм гарантували безпеку: медик є медик, і має надавати допомогу будь-кому. І у нас швидку допомогу в основному надавали дівчата-добровольці. Такі відважні – капєц!" - згадує Погорєлов.

Вже коли військових захопили в полон, під час розмов росіяни видавали себе своїм акцентом, каже Погорєлов.

"Розпізнавальних знаків у них не було. У когось, явно було видно, нашивки були прикриті якимись незрозумілими шматками тканини. І найцікавіше, що у них були білі прапори: ми не знали, чи їдуть вони до нас на переговори, чи атакують. Ми підпускали їх близько, а вже коли бачили, що починають наступати, то відстрілювалися вже із ближніх позицій", - каже Погорєлов.

Росіяни не приховували, звідки вони, додає він.

"Якось на переговорах я говорив з лейтенантом, який служив у десантурі. Я кажу: "Як так вийшло, чого ви сюди полізли?". Мовчав. Додав, правда: "Я трохи нервую, коли озброєний зі мною говорить із автоматом в руках".

У полоні саме добровольцям було найскладніше, згадує військовий.

"Ну уявіть: потрапили до сєпарів найбільш люті вороги - добровольці! Та ще й батальйон "Донбас". Спочатку питали, чому батальйон так називається. Думали тому, що там в основному всі родом із Донбасу. Але в основному це центральна Україна, трохи західної. Основна маса батальйону "Донбас" – з Кіровоградської, Київської областей", - каже Андрій Погорєлов.

До добровольців застосовували особливо жорстокі катування, каже він.

"І били, і знущалися. Особливо над тими, хто був із Донецької області. Їх вважали зрадниками, і до них застосовували найжорстокіші тортури. Мене теж добре надубасили, бо я поговорити люблю. Вони або вибірково жертв вибирали, або хто багато говорив і не соромився відповідати на образи. Але їх вражало, що ми не ламаємося. Розстрілювати виводили, а потім виявлялося, що це імітація розстрілу:

- Завязувати вам очі?

- Та нафіга, стріляйте так.

Полонених українських військових з самого початку полону годували двічі на день. Але яка це була їжа! Часом харчі змішували з чимось неїстівним і доливали рідина з різкими запахами.

"Кашу давали. У кашу, буває, пилюки насиплють чи керосину наллють. Почали краще годувати, коли нас розділили: 70 чоловік поїхали в Іловайськ, а десь зо двадцять лишилося у підвалі. Як вони сказали, залишили "схильних до саботажу". Коли нас під кінець жовтня розділили і коли їхніх полонених привезли на обмін, то нам стали давати вже те, що вони самі їли", - згадує він.

Два місяці він жив в підвалі із сотнею інших українських військових.

"На початку поміняли самих молодих, хто поранений, хто хворий. А потім чотири місяці нас тримали і далі. Поміняли в канун нового року. І то не всіх, хлопці там ще залишилися", - розповідає Погорєлов.

Він навіть не уявляє, як би спілкувався із тими, хто живе на окупованих територіях, коли їх звільнять.

"За цей увесь час навіть їхні діти нас зненавиділи. Я навіть не знаю, що з цим робити. Звісно, це не по-людськи - робити повну зачистку територій. І коли вони до нас повернуться, а це буде неминуче, не знаю як з ними жити. Вони нас ненавидять, а ми – їх. Ми там втрачали своїх побратимів, це ж було у нас на очах! Деякі з сепарів ще тоді розуміли, що їм труба: росіянам вони непотрібні, і нам теж. Наскільки я знаю про цих вертухаїв, які нас під час полону охороняли, вже жодного із них нема: хтось в Росію втік, когось вбили", - каже він".