343-я річниця битви під Віднем: як об'єднані європейські сили за участі й українського козацтва зупинили османську навалу

Дещо цікаве про Битву за Відень 1683 року європейців проти османської навали. Того дня сонце над Віднем зійшло крізь густий, задушливий дим від пороху та пожеж. Понад 2 місяці столиця імперії Габсбургів перебувала у лещатах безпрецедентної облоги – навколо міста розкинулося велетенське наметове містечко, яке нагадувало окрему державу.

Це була армія Османської імперії під проводом великого візира Кара Мустафи-паші. А що сталося 12 вересня 1683 року, давайте розглянемо трохи докладніше.

Чому падіння Відня здавалося неминучим і що врятувало столицю Габсбургів?

Західна історіографія оцінює сили Османської імперії, що зібралися довкола Відня влітку та восени 1683 року, у понад 140 тисяч вояків, серед яких були елітні яничари, сипахи та майстерні інженери-мінери. Тож не дивно, що Європа завмерла в очікуванні катастрофи – здавалося, що золотий півмісяць ось-ось засяє над собором Святого Стефана, відкривши османам прямий шлях до серця континенту.

Утім, день 12 вересня увійшов в історію не як тріумф Блискучої Порти, а як момент її найгучнішого краху. Та щоб зрозуміти масштаб загрози, варто поглянути на Відень зразка серпня 1683 року очима сучасників.

Імператор Священної Римської імперії Леопольд I разом із двором покинув місто ще у липні, знайшовши прихисток у Пассау. Оборону очолив граф Ернст Рюдігер фон Штархемберг, маючи під своїм командуванням лише близько 15 тисяч солдатів та ополченців. Місто було відрізане від світу, а його головним ворогом стала не стільки османська артилерія, скільки підземна війна та виснаження.

Османські інженери, визнані найкращими фахівцями з облогової справи у тогочасному світі, методично рили тунелі під віденські бастіони. Вони закладали тонни чорного пороху, руйнуючи масивні фортифікації. До початку вересня Бурзький та Лебельський бастіони майже перетворилися на гори щебеню. У місті лютувала дизентерія, запаси провізії та боєприпасів танули на очах.

Штархемберг наказав стріляти з гармат із вежі Святого Стефана сигнальними ракетами, благаючи про негайну допомогу. Відверто кажучи, якби облога тривала ще хоча б тиждень, Відень би впав. Кара Мустафа, впевнений у перемозі, навіть свідомо зволікав із генеральним штурмом, бажаючи захопити місто цілим та привласнити його колосальні багатства (а не віддавати їх на розграбування солдатам). Ця жадібність стала фатальною помилкою.

Порятунок прийшов у вигляді Священної ліги – безпрецедентної коаліції, створеної за активної участі Папи Інокентія XI. До об'єднаного війська у близько 75 тисяч осіб увійшли сили Священної Римської імперії під командуванням талановитого стратега Карла V, герцога Лотаринзького, та армія Речі Посполитої на чолі з королем Яном III Собеським. Вони здійснили виснажливий марш через Віденський ліс і зайняли стратегічні висоти на горі Каленберг, нависнувши над османським табором.

Безпосередньо королівське військо Речі Посполитої, яке Ян III привів із собою, налічувало близько 26–27 тисяч осіб. Армія була збалансованою та складалася з кінноти, піхоти й артилерії.

Кавалерія налічувала близько 14 000 вершників. Основу ударної сили становили 3000 знаменитих «крилатих гусар», їх доповнювали менш броньовані «панцерні» хоругви та легкі кавалеристи. Піхота та драгуни налічували близько 10 000 – 12 000 осіб. Артилерія чкладали 28 гармат.

Участь українських козаків в битві під Віднем обмежувалас розвідувально-тактичним підрозділом легкої кавалерії під керівництвом полковника Павла Апостола-Щуровського (Ясеновського), який діяв у складі підрозділів волинського воєводи і налічував 150 вершників. Крім того Ян ІІІ ці закликав та найняв кілька тисяч правобережних і запорозьких козаків. Проте через проблеми з мобілізацією та швидкий марш короля, основні козацькі полки (загалом близько 5 000 осіб під проводом Семена Палія, Якова Ворони, Мусія Булиги та інших) спізнилися на саму Віденську битву. Ці 5 тисяч козаків наздогнали короля вже після звільнення Відня. Вони взяли надзвичайно активну та героїчну участь у наступних битвах цієї кампанії проти османів в Угорщині та Словаччині (зокрема, у розгромі турків під Парканами у жовтні 1683 року).

Варто також додати, що значна частина регулярної коронної піхоти та кавалерії Яна Собеського була завербована на українських землях Речі Посполитої (Руське, Подільське, Волинське воєводства), тому етнічних українців у королівському війську загалом було значно більше, ніж безпосередньо реєстрових козаків.

Тут також умісно згадати історію легендарного українця Юрія Кульчицького, який врятував Відень під час облоги.

Як найбільша кавалерійська атака в історії змінила долю Європи?

Битва 12 вересня розпочалася на світанку і розгорталася зовсім не так, як її часто малює популярна культура – тобто це не був миттєвий кавалерійський наскок. Перші десять годин битви – це була жорстока, виснажлива піхотна м'ясорубка.

Лівий фланг і центр союзників, якими командував Карл Лотаринзький, повільно, але невідворотно тіснили османів, пробиваючись крізь виноградники, яри та укріплені позиції на схилах Каленберга. Німецька піхота та артилерія виконали колосальну чорнову роботу, зламавши опір яничарів і змусивши османське командування перекинути туди свої найкращі резерви.

Кара Мустафа вдруге опинився у пастці власної самовпевненості – він не зняв війська з облоги Відня, намагаючись одночасно захопити місто і відбити напад союзників. Ця розпорошеність сил призвела до катастрофи. Близько 16 години на правому фланзі, на узліссі, з'явилася польська кавалерія – Ян III Собеський, який формально очолював об'єднану армію, побачив, що османські лави дезорганізовані, а їхній дух зломлений.

О 17 король віддав наказ, який назавжди змінив хід європейської історії – близько 18 тисяч вершників, німецьких рейтарів та польських крилатих гусарів, лавиною рушили з пагорбів. Це була найбільша кавалерійська атака, мабуть, в усій історії людства. Гусари на бойових конях, озброєні довгими списами, врізалися в османські порядки з такою кінетичною силою, що розкололи армію візира навпіл.

Удар був настільки нищівним, що битва завершилася десь лише через годину. Османське військо охопила паніка, і воно кинулося навтьоки, залишаючи на полі бою артилерію, знамена та розкішний намет самого Кара Мустафи.

Ось так Битва під Віднем не лише врятувала столицю Габсбургів, але й ознаменувала кінець османської експансії у Центральну Європу. Хоча попереду ще була довга Велика турецька війна, яка завершиться Карловицьким миром 1699 року, але саме 12 вересня 1683 міф про непереможність османської армії був остаточно розвіяний. А Кара Мустафа поплатився за поразку життям – за наказом султана його задушили шовковим шнуром у Белграді.