"А был ли Путин?" "Побачив на сцені чотирьох різних людей, зовні схожих на президента Росії": Знаний політолог про епічний виступ х*йла на Валдаї

Виступ путіна на Валдайському форумі, який журналіст назвав лебединою піснею диктатора, прокоментував на своїй сторінці в соцмережі російський політичний публіцист в еміграції, асоційований науковий співробітник університетського коледжу Лондону, політичний консультант Володимир Пастухов. На його думку, путін був системним, і не сказавши нічого нового, диктатор максимально докладно виклав набір своїх світоглядних і практичних настанов, які формують його поведінкову модель.

«З цих позицій промова справді цікава, бо є гарним прикладним посібником для дослідження генезису й анатомії сучасної війни, — пише політконсультант. — Світу було презентовано свого роду „глобус путіна“. Я прослухав її цілком, а не обмежився коротким переказом. Звісно, це був легкий наркотик, розрахований на зарубіжну аудиторію, здебільшого на потенційних „корисних ідіотів“ із числа антиглобалістів. Для внутрішньої аудиторії звернення в такому стилі вже малоефективні, тут потрібен героїн, яким публіку пригощає медведєв і компанія. Але навіть моє перше сприйняття промови було теж радше емоційним, ніж раціональним, і знадобилася доба детоксу, щоб я зміг сформулювати для себе змістовні висновки щодо почутого».

Пастухов пояснює, що за кілька годин промови він побачив на сцені чотирьох різних людей, зовні дуже схожих на президента росії.

«Перший — майже релігійний фанатик, сектант, який підпав під вплив якогось месіанського вчення, який увірував у неминучу загибель Заходу й особливу історичну роль росії. Другий — пропалений цинік, мізантроп і „інженер людських душ“, професійний маніпулятор свідомістю і вроджений Тартюф. Третій — хитрий володар скоріше азіатського, ніж європейського типу, „тямущий варвар“ із міцним, але не цивілізованим розумом, що зневажає цінності цивілізованого світу і може дозволити собі вести розмову з позицій „дозованої щирості“. І, нарешті, четвертий, найцікавіший для мене, — ображена і скривджена жива людина, глибоко вражена зарозумілістю Заходу і небажанням останнього розмовляти з ним як з рівним. Цей реальний, живий путін зрідка проступав крізь маску хворобливою гримасою насилу стримуваних емоцій. Тільки цей путін, з моєї точки зору, має реальне значення для розуміння того, що відбувається», — пише Володимир Пастухов

Публіцист додає, що «спостерігаючи під час виступу за рідкісними, але яскравими проявами цього «справжнього путіна», він напружено думав про те, що ж пішло не так у російській новітній історії, що вона вирулила в найбільшу за останні 80 років війну?

«Висновок невтішний: війна була вбудована в алгоритм історії в той самий момент, коли путін і його пітерська команда встановили контроль над росією. Двадцять років тому події нинішнього кривавого року були вирішені. І Мюнхенська промова, і Грузія, і Крим, і повномасштабна війна в Україні — це всього лише різні стадії розгортання попередньо встановленого „пітерського коду“. путін образно і переконливо намалював картину кризи західних ліберальних і демократичних цінностей, яка частково виглядає правдоподібною. Але рівно доти, доки мова не заходить про пропоновану альтернативу. Тут лідер російського народу стає менш конкретним і менш вражаючим. Він формулює якусь еклектичну, чи то більшовицьку, чи то чорносотенну утопію, на яку пришито лейбл традиційних християнських консервативних чеснот. Але варто уважніше придивитися до якості швів, як стає очевидно, що весь цей шик-блиск належить до розряду „турецький ринок, базарний день“. Усе, що путін говорив на цю тему, — не більше ніж словесне лушпиння, сенсу якого він не розуміє сам», — зауважив аналітик.

Це не означає, додає Пастухов, що у путіна на думці немає реальної альтернативи західним цінностям. Вона є.

«Ця альтернатива — цінності „бандитського Петербурга“. путін пропонує Заходу зовсім іншу модель, ніж та, яку він так професійно рекламував на Валдаї. По суті, путін змінює західні цінності не на традиційні, а на кримінальні. Міняє право на поняття за дуже завищеним на свою користь курсом. Це дає нам деяке уявлення про генезу тієї „великої образи“ путіна (точніше — „колективного путіна“) на Захід, що проглядає як глибинний мотив усіх його дій упродовж останнього десятиліття. Він не Сталін і не Мао. Від самого початку він не хотів бути іншим. Навпаки, він хотів бути своїм. Хотів бути прийнятим і обласканим, хотів бути на рівних і грати рок-н-рол. Але при цьому зберегти всі свої пітерські звички та інстинкти — мовляв, полюбіть мене таким, який я є. Якщо не щиро, то за гроші. Усі ключові представники путінської еліти, які нині борються з згубним впливом ліберальних ідей, так само як і сам путін, — латентні „західники“, вигнані з Раю. Захід відкинув їх на рубежі „нульових“ і „десятих“ не за те, що вони були російськими націоналістами, а за їхні кримінальні звички, за їхню мафіозну ментальність, яку вони хотіли нав'язати Заходу як навантаження до своєї дружби і до свого газу. Вони не хотіли, як китайці, залишатися зовні, вони хотіли стати частиною Заходу, в якому вони розуміли і цінували на ділі лише одне — комфорт», — вважає Володимир Пастухов.

Викладене путіним обґрунтування війни — це апологія не війни росії проти Заходу, а війни пітерських еліт, які підм'яли під себе росію, проти Заходу, що образив їх.

«А це, як говорили в нині чужій Москві Одесі, дві великі різниці. І валдайський виступ путіна (саме весь виступ із відповідями на запитання, а не тільки промова) є дуже гарною ілюстрацією цієї гіпотези», — резюмує політконсультант.