"Ач який швидкий шлях пройшли москвини від "Кієв за трі дня" до "Кієв тєрорізіруєт Москву", - Оксана Забужко

"ЗА БАД ЕМС. А давайте логічно. От із мене, напр., воєнний стратег, м'яко кажучи, так собі - я навіть простеньку спецоперацію в криївці не спромоглась свого часу придумати й провести (в 6-му розділі "Музею") без тактичних помилок, ціле щастя, що покійний Орест Дичковський ("Кривоніс"), Царство йому Небесне, устиг мені їх незадовго перед смертю повиправляти в рукописі", - пише українська письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"А проте навіть я з перших новин про рейд українських дронів на Москву 30.05.2023 потрапила зрозуміти дещо суттєве:

1) у Росії немає ППО, окрім як над Москвою (раз пролетіли 700 км до Москви безперешкодно!), - читай, ніщо не стоїть на заваді самовизначенню "молодих народних республік", колОс глиняний і весь протрух;

2) те ППО, що захищає Москву, явно заточене на вищий рівень польоту і з низьколетниками бореться "френдлі фаєром" - пуляючи у вікна власних висоток (вже під вечір прочитала, що ніби то їхня ППО парочку наших дронів таким чином перехопила й перескерувала - замість по Барвіха Лакшері Вілідж, по своїх "сіряках", котрих не жалко, - і тут, зрозуміло, відкриваються прецікаві перспективи для згуртування "сіряків" уже не проти України, а проти Лакшері Вілідж, і взагалі, ширше - для Вєлікой Гражданской Войни Замкадья протів МКАДа, котру подай же їм, Господи, і так, щоб, на відміну від 100 років тому, уже більше ніколи не склеїлись.

В сухому підсумку, отже, - нівроку так злітали наші на розвідку, дай їм Боже здоров'ячка. І це ж тільки на дуже поверховий погляд аж ніяк не фахівця військової справи. (Переконана, що фахівці цілого світу сьогодні працювали цілий день не розгинаючись, жаль, що не все з того призначене до відома широкої публіки).

І тому мені геть не зрозумілий той вал українського (!!) переляку, обурення і т.п. "ой лишенько, нащо чіпали" та "ой, оттепер путін я-ак розсердиться", який сьогодні буквально залляв мені, невідь-звідки, новинну стрічку. Люде, дайте сі на стримання, як кажуть в Галичині, - ви кому вірите, рос. медіям чи ЗСУ? І що, за останні 15 місяців штаб Залужного давав вам підстави сумніватися в їхній компетентості? Коли українці нарешті позбудуться вмовленого їм імперією комплексу вивченої безпорадности (із все ще десь у глибині незвіяною вірою, що Росія велика й могутня, а ми бідні й маленькі, то краще нам проти них не висовуватися, чи пак, в іншій, витонченішій версії - "нє уподобляцца")?..

Один чи два тільки рази побачила порівняння з минулим роком - мовляв, ач який швидкий шлях пройшли москвини від "Кієв за трі дня" до "Кієв тєрорізіруєт Москву" ! А годилось би згадати й ще дещо, для тим контрастнішого порівняння, - 147 рр. тому цього самого дня, 30 травня (за старим стилем), Алєксандр ІІ у Бад-Емсі підписав указ, яким уперше вирішив був "денаціфіціровать" Україну і "навсєгда покончіть с украінскім вопросом", передавши його по відомству Міністерства внутрішніх справ: після того в малоросійських губерніях почали "за Україну", як і нині на окупованих територіях, "брать на подвал".

Про те, яким чином 40 рр. Емського указу коштували нам поразки в 1918-20 рр., я вже писала в "Як рубали вишневий сад", - а тут хочу нагадати, що через 5 рр. після Бад-Емса Алєксандра завалили спільно українські й польські народовольці - бомбою, спеціально сконструйованою для цього українцем Миколою Кибальчичем і кинутою в царя поляком Іґнаци Ґриневецьким (гарний приклад, якою плідною бувала в історії польсько-українська співпраця!).

...А тому що не треба було чіпати українців.

Тож, по суті, на кожному з тих дронів могло б бути написано - "ЗА БАД ЕМС". І, в якомусь сенсі, й було написано, невидимим чорнилом, вдумаймось лишень: 147 років тому імперія була прирекла нас (кілька губерній в своєму складі) на повне винародовлення, рік тому - напала на нас (і вижилих у міжчасі, і до своєї держави з своєю армією, нівроку, дорослих!) з наміром "повернутися в точку Бад-Емса", - і ось тепер сидить-обтікає в чеканні української "страшної помсти" і з жахом усвідомлює, що "всє умниє уже свалілі" (с)...

Це таки, погодьтесь, дуже оптимістична історія - попри все її трагічне наповнення, історія надзвичайно сильного народу. Нам би ще, хоч вполовину, ЗНАННЯ своєї сили - менше б і крови довелось проливати...

Шануймося (с).

І слава ЗСУ".