"Байден уклав з Меркель Вашингтонську декларацію. Для України там нічого втішного", - політтехнолог Голобуцький

"Загрозою Китаю, судячи з усього, Байдену так і не вдалось зацікавити «майже демобілізовану» канцлерін. Ці тези озвучував уже сам президент США в підсумковій пресконференції: «Ми будемо захищати демократичні принципи і загальні права від загрози, яка походить від Китаю або будь-якої іншої країни, яка прагне підірвати цінності вільного і відкритого суспільства».

Щодо Північного потоку-2 домовленості зсунулись в бік поступок з боку США: з однозначної позиції «ПП-2 становить загрозу» (і далі розлогий перелік цих загроз – економічних, безпекових, політичних) Байдену довелось відійти на позицію «ми паралельно вивчатимем, чи ПП-2 збільшує загрози для Європи». В рамках пресконференції це звучало як: «Ми з канцлером Меркель попросили свої команди вивчити практичні заходи, які можна зробити, щоб визначити, посилюється або послаблюється на основі російських дій енергетична безпека Європи». Тобто, фактично, з пристойними виразами обличчя просто відклали питання загроз ПП-2 для ФРН і ЄС в цілому вже до наступного канцлера.

Щодо втрат України від ПП-2, то виглядає на щось дуже схоже на Будапештський меморандум: як сказала Меркель, «Наша ідея полягає в тому, що Україна залишається транзитною країною для природного газу, і Україна, як і будь-яка інша країна світу, має право на територіальний суверенітет. Ми будемо активно діяти, якщо Росія не буде поважати право України, яке вона має як транзитна країна».

Скорочуємо формулу: «Україна має право на транзит» (але це не дорівнює «РФ зобов’язана транзитувати через Україну»). США і ФРН «активно діятимуть», якщо Росія «не буде поважати право України, яке вона має як транзитна країна» («поважати право» - це як? Це скільки в кубометрах чи доларах? Чи достатньо публічної заяви «РФ поважає ваше право», щоб зменшити обсяги транзиту до неокуповуваних – і не отримати наслідків?). Але активні заяви про недопустимість і активна демонстрація «серйозного занепокоєння» - це теж, теоретично, «активні дії».

А для більшого, схоже, Зеленський недостатньо переконав Байдена в своїй готовності зайняти проамериканську позицію і виконувати завдання Білого дому. Але, тим не менш, там, де інтереси України напряму залучені до стратегічних планів США, майбутні дії на нашу користь наві записали до спільної Декларації: «Ми беремо на себе оборону відкритого світу. По всій земній кулі всі нації повинні вільно визначати своє політичне майбутнє, без втручання з-за кордону, примусу чи панування з боку зовнішніх сил» (хтось не впізнав в описі Росію?).

«Ми підкреслюємо необхідність спиратися на наші альянси та партнерські стосунки для вирішення викликів, що попереду, включаючи кіберзагрози, енергетичну безпеку, дезінформацію, корупцію, демократичне відступлення та втручання у вибори» - це теж явно про РФ. Ніде не зазначено імені Путіна, але всім все зрозуміло.

Безпосередньо про сьогодення і майбутнє України: «США і ФРН будуть протистояти спробам розподілу світу на зони впливу». Як я й казав, стаття Путіна – принципові її моменти з територіальними претензіями до України – не пройшла повз увагу Білого дому. І США, фактично, в цій декларації заявили, що не допустять вписування України до якоїсь «зони історичних інтересів» Росії. Путін може закотити губу в своїх планах на включення України до власної зони впливу. Момент з Білоруссю тут не надто ясний, хоча формально це аналогічна ситуація. ФРН, підписавши цю Декларацію, згодився на співучасть в обмеженні апетитів Путіна.

І ще цікавий момент: Вашингтонська декларація ще раз на офіційному рівні закріпила факт: Росію викинуто з великої політики світу і допускати її повернення туди ніхто не збирається. Зробили це достатньо делікатно, однією фразою: «Ми будемо впроваджувати нові рішення на нові виклики – і працюватимемо на двосторонній основі, а ТАКОЖ У G7 та G20».

Ще раз: G7, а не G8, Велика сімка, а не Велика вісімка. Росію спробували допустити на найвищий рівень – але вона швидко всіх розчарувала у власній угодоспроможності.

==

Висновок: Україна лишається об’єктом міжнародної політики і стратегічних планів США. Проблеми України не цікаві ані ЄС, ані США. Але для США ми – ефективний інструмент впливу на ситуацію в Європі. Частіше – привід для втручання, заяв тощо.

Канцлерін вже згорнула всі довгострокові проєкти і зобов’язання. Повернеться до стратегічних моментів, що торкаються зокрема і України, вже наступний канцлер.

Байден теоретично готовий збільшити активність Америки щодо України (передусім в плані захисту, але можна і в плані допомоги). Але дії і бездіяльність Зеленського переконали американського президента поки зачекати з дружніми кроками і режимом більшого сприяння. Є не мізерний шанс, що все подібне взагалі буде відкладено до зміни керівництва України на більш обов’язкове і готове до відповідальної співпраці. Або хоча би менш залежне від окремих олігархів.

І ні, ніхто, звісно, не здавав інтереси України на користь Росії. Радник Єрмака Арестович якось трохи випустив з уваги, що в Німеччини є власні інтереси, передусім економічні і соціальні. І цим інтересам якраз нормально відповідає запровадження ПП-2. Чи в ОП реально всі вважають, що Німеччина, як і США, зобов’язані думати передусім про інтереси України, а свої власні забезпечувати за залишковим принципом? Звучить як плаский жарт, але це ж ОП, вони і не в таке можуть вірити.

==

Рекомендація за підсумками вашингтонської зустрічі і підписання Вашингтонської декларації: почати врешті працювати разом зі США, а не тільки обіцяти і вимагати допомоги. Видати всі наявні папки на Коломойського хоча би для початку".