Білогвардійці переконували Захід, що справжня Росія - це вони. Тепер тим самим займаються "хорошиє рускіє", - Андрій Кокотюха

"Спершу - короткий і корисний для розуміння контексту лікнеп. "Біла гвардія" - це не вигаданий Михайлом Булгаковим термін. Він лише окреслив у художній формі учасників так званого "білого руху", котрий виник за вісім років до першої публікації твору - 1917-того. Це не була якась юридично оформлена партія чи організація. "Білими" нарекли себе царські офіцери, котрі виступали проти "червоних", тобто, більшовиків та загалом радянської влади. Дуже швидко самовизначення поширилося загалом на росіян, не згодних із більшовизмом. Вони не конче були військовими, але здебільшого - емігрантами.

Оскільки практично всі вільно володіли французькою та німецькою, бо англійська в Російській імперії на той час не була поширена (промисловий Донбас - виняток), осіла "біла" еміграція в Німеччині та Франції, створивши найбільші осередки в Берліні й Парижі. Там вони створювали уряди у вигнанні, ратували за відродження монархії, видавали газети, сварилися між собою. Але не світоглядно, бо мету й ностальгію мали спільні. Крига скресала, коли йшлося про фінансове донорство, котре дозволяло б білогвардійцям жити далеко від російських березок.

До речі, не Булгаковим єдиним. Ідеї "білого руху" певний час поділяли російські письменники-емігранти. Я не про Максима Горького, бо цей переконаний, світоглядий "лівак" був причетний до фінансування більшовиків. Зокрема допомагав закуповувати зброю, яку пускали в хід у часи революції 1905-го року, коли велися вуличні бої (мої ровесники повинні пам`ятати їхні описи в повісті Валентина Катаєва "Біліє парус одинокий", там йдеться про Одесу).

Горький прийняв більшовицький переворот, просто виїхав до Європи через розбіжності зі своїм другом Леніним. Ні, йдеться передусім про Олексія Толстого, котрий створив низку романів, повістей та оповідань про поневіряння й звичаї "білої" еміграції. Згодом його переманили назад до СРСР, бо гроші скінчилися, він став одним із рупорів радянського режиму, тричі отримав Сталінську премію та неофіційне визначення "червоний граф".

За Толстим, білогвардійців переймало, аби саме їх, а не російських більшовиків, сприймали як справжню, істинну, правильну, хорошу Росію. Де владу захопили Ленін із Троцьким, потім - товариш Сталін, далі за списком. Користуючись сучасною термінологією, білогвардійці - це прототипи нинішніх "хороших рускіх". Сто років минуло від створення в Європі перший "білих" осередків. А нічого не міняється, хіба тепер замість Леніна їхній головний опонент - Путін.

Тоді білогвардійці завзято переконували Захід, що справжня Росія - це вони. Тепер тим самим займаються "хорошиє рускіє". Хіба розширили свої зони впливу за океан: такого явища, як білоеміграція, в тогочасній Америці не було помічено. Звісно, риторика щодо несправедливого ставлення до "справжньої" Росії базується навіть не на проханнях, а на вимогах дати їм, гнаним та голодним, грошей. Адже вони своїм статусом жертв путінського режиму їх заслужили. Точніше, заробили.

Так Жанна, донька вбитого 2015 року російського опозиційного політика Бориса Нємцова, яка управляє Фондом Бориса Нємцова за Свободу, вже давно намагається розблокувати частину заморожених російських активів. З її слів, кошти належать мільйонам клієнтів російської фінансової системи, які не перебувають під санкціями. Крім того, серед власників цих грошей є також громадяни інших країн, а також десятків тисяч росіян, які залишили країну.

Ця тема майже не обговорюється у західній пресі. Жанна Нємцова заявляє: майже ніхто в ЄС не усвідомлює проблему. А проблема в тому, що росіяни не винні, що Путін такий. І застосовувати до простих росіян принцип колективної фінансової відповідальності за дії Путіна не личить демократичним суспільствам.

У ногу з нею йде інша "хорошая руская" - вдова вбитого в російській тюрмі російського ж опозиціонера Олексія Навального. Пані Юлія Навальна написала лист Високій представниці ЄС із закордонних справ та політики безпеки Каї Каллас із закликом не впроваджувати невибіркові візові обмеження для громадян РФ у новому пакеті санкцій. "Санкції мають бути спрямовані проти олігархів, силовиків, пропагандистів та інших посібників режиму, а не проти звичайних громадян", - заявляє Навальна. Сама вона є співкерівницею Фонду боротьби з корупцією, до всього ще й визнана минулого року однією з найвпливовіших людей світу за версією журналу "Time". Ось одна з причин, чому її якщо не чують, то принаймні уважно слухають.

"Коли ображають нас, росіян, ми й французькою заговоримо! Ми не дамо себе ображати!" - це зі свіжої розмови наступної "хорошої росіянки" Ксенії Собчак, хрещениці Путіна. Це з її нещодавнього відео, записаного на паризьких вулицях. Пані Собчак спершу чіпляється до перехожих, запитуючи їхню думку про Росію та росіян. Почувши негатив у зв`язку з війною в Україні, миттєво реагує: "А чому це я вам про Росію, а ви мені - про Україну?" І відразу ж контратакує: "Негативне ставлення до росіян лише через те, що вони росіяни - расизм!" Слова "расизм" у Європі дуже бояться. Так само, як слів "нацизм" та "гомофобія". Подібні звинувачення одразу збільшують ризик репутаційних втрат.

Додайте сюди таку інформацію: станом на 2022 рік 80% курсів славістики в США були присвячені винятково Росії. Курси про Україну, Грузію, Білорусь - або були маргінальними, або взагалі відсутні. Більше того, понад третина програм із російської літератури використовували епітети "геніальний", "шедевральний" тощо - у три рази частіше, ніж про будь-яку іншу східноєвропейську культуру. Має місце інтелектуальне підпорядкування.

Коли тобі з дитинства кажуть, що Росія - це музика, поезія і велич, то важко побачити в ній агресорку. Кремль будував не лише армію - він будував ауру аристократії, високих цінностей, культурного домінування. І, що цікаво, на Заході це почали робити сто років тому не володарі Кремля, а його нібито ідейні противники - білогвардійці.

Росія має досить активних адвокатів у Європі та Америці. Вони вибивають собі не лише пряме фінансування. Не менш важливою є підтримка Росії та російського шляхом фестивалів, культурного обміну, гастролей і гуманітарних програм. Москва методично вибудовувала канал легітимації. І коли потрібно - ці мости перетворювалися на дороги вторгнення.

Для України та українців із критичним мисленням нема різниці, який росіянин чи яка російська спільнота вторгається цією дорогою. Проте у нас й до 2014 року було все дуже погано з позитивною репрезантацією на західних теренах. Маючи чисельну еміграцію, закордонні українці так і не змогли створити російській "білій гвардії" бодай якусь дієву альтернативу. Хоча значно важливіше зараз не пускати Росію, російське та росіян у наш громадський та інформаційний простір".