"Був у Києві. Везли двохсотого. Ніхто не став навіть. Люди зажрались": Психолог розповів, про що думають військові

"Думки військових – це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати, про що живуть і думають військові", - пише психолог у шпиталі Володимир Багненко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки:

Не можу заснути

Слухаю легкі лекції.

Це давно вже у мене.

Ліки компенсують проблеми зі сном.

Повинен щось слухати, щоб мозок абстрагувався від проблем зі сном.

Стан з одного боку депресії.

З іншого відчай, жах.

Уяви. За тобою полює снайпер.

Коли він стріляє — це страшно.

І страх постійно з тобою.

Тобі 2 години чекати. І по тобі буде стріляти снайпер.

Мертві тіла. Вони повсюди. Ми на позиціях, а вони повсюди.

Наступає весна.

Воно розлагається. Я не можу це забути.

Мінометні обстріли.

***

Я нікому не потрібен. Я дзвоню в міністерство ветеранів. "Нема денег" кажуть вони мені.

Виплати прекратились

Перервали лікування.

На роботу не беруть.

Кажуть: навіщо ти нужен.

Я уже списаний.

До війни був водієм.

Піти працювати дальнобоєм. Не можу. Перемикає часто.

Вже нема такого.

Багато агресії.

Намагаюсь менше балакать з гражданскими.

Стараюсь такі моменти зберігати.

Війна поділила людей на хороших і поганих.

Ми нікому не потрібні.

Візьміть любу людину, яка лікується.

Ти коли з військовими — то хоча б на одній хвилі.

Не гражданські.

Всі родня — служить. Всі, хто є.

Брат пропав без вісти.

Я списаний. Рік просидів вдома.

Обіда на все.

Близькі є підтримкою.

Несправедливість розʼїдає зсередини.

Нещодавно

Був в Києві.

Везли двухсотого.

Кортеж везе.

Ніхто не став навіть.

Це така неповага.

Люди зажрались.

Тепер здоровʼя не те.

Думаю, скільки ще протягну.

Всі фрази розміщені з дозволу. Дякую всім за підтримку роботи в шпиталі. Завдяки вам я закупив книги, канцелярію, планшетки, і все необхідне".