Чому РФ має помітні просування у Вугледарі і яка у цьому роль нардепки Безуглої, - аналітик

Журналіст, OSINT-аналітик, військовий оглядач видання Дзеркало тижня Віталій Кононученко розповів про вихід 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців з Вугледару та причини такої критичної ситуації під час оборони міста. Патріоти України пропонують вам ознайомитися з його міркуваннями.

— Ви написали велику статтю про ситуацію у Вугледарі, про важкі і кровопролитні бої. Уже декілька разів були повідомлення про те, що наші військові можуть вийти з Вугледару. Наскільки ймовірна така перспектива?

— Станом на сьогоднішній ранок, з міської забудови основні сили 72-ї бригади вже відходили. Тобто йдеться не про виведення всієї бригади повністю, а саме про основні сили.

Тим не менше, саме в тих умовах, які там склалися, виведення є досить складним. І військові, з якими я спілкувався, прямо порівнюють це виведення з виходом із Зеніту в Авдіївці. Якщо пам’ятаєте, взимку цього року з майже повного оточення, майже без жодної підтримки, наші сили мусили виходити, і частина військових не змогла це зробити.

Частина тих, з ким я спілкувався з 72-ї бригади, де я маю дуже багато близьких знайомих, кажуть, що зараз вони в схожій ситуації, тому що єдина дорога, якою вони можуть потрапити в місто або з міста, зараз повністю під вогневим контролем противника і пересування по ній вкрай складне.

На цей момент, з того, що відомо мені, сили виводяться тими методами, які лишились [з попередніх подібних операцій]. Зазвичай вихід — це по кілька невеликих груп, які просто виходять через поле, виносячи з собою поранених і те, що можна зі зброї.

— А чому так сталося? Ви пишете в своїй статті про те, що можна було ще на початку вересня припускати, що долю Вугледара вирішено, коли єдина дорога до міста опинилася у досяжності російських FPV-дронів. Чому не готувався вихід наших військових з цього міста?

— Я думаю, що логіка приблизно така, яка була в Бахмуті, який тримали до останнього, як в Авдіївці, яку до останнього також намагалися тримати, при тому, що перспектив вже не було. Те ж з Зенітом в Авдіївці, який я вже згадав.

Тобто об'єктивних причин для того, щоб говорити про це, мені здається, не було. Тобто про те, щоб далі триматися в місті, тому що основні фортифікації на флангах вже були захоплені.

На жаль, в жодному випадку, коли противник різав фланги нам, якщо говорити про театр бойових дій на Донбасі, ми жодного разу не могли далі тримати ефективно оборону. Тобто ті споруди, які були збудовані на швидкоруч, завжди доволі швидко захоплювалися.

На превеликий жаль. Так було ще починаючи з літа 2022 року, коли наступали на Бахмут з Попасни. Так було після Авдіївки, якщо пам’ятаєте, як швидко росіяни просувалися в бік Покровська. І так є зараз. Тому, на жаль, це просто констатація факту.

— Як зрозуміти те, що сталося цими вихідними? Командира 72-ї бригади Чорних Запорожців Івана Вінника звільнили. Він обіймав цю посаду з літа 2022 року. Що сталося? Чи зрозуміла ця перестановка?

— Військові, з яким я говорив, доволі неоднозначно про нього відгукуються. Дехто каже, що він справді дуже класний керівник, якщо порівняти з тими, хто в інших бригадах займає керівні посади.

Але також є ті, хто каже іншу думку, що доволі погано проводилась робота з облаштування передових позицій, доволі повільно реагували на ті чи інші події на першій лінії оборони.

Якщо говорити про причини, вони офіційно невідомі. Але якщо припустити, дивлячись на інші випадки зі звільненням командирів бригад, як це було з звільненням командира 80-ї бригади Еміля Ішкулова, найімовірніше, що ми можемо говорити про відмову від виконання якихось наказів вищого керівництва. Але це на мою думку, офіційної інформації ми на даний момент не маємо.

— Яким чином наші військові, що боронили і боронять досі Вугледар, опинилися в цій ситуації? Які висновки ви зробили?

— Мені говорять військові, які є моїми джерелами, що 72-а бригада була повністю готова до того, щоб вести подібні бої, але дуже поганий жарт зіграла медійна роль в тому всьому тих людей, які не мали б брати цієї участі.

Я говорю про [народну депутатку] Мар’яну Безуглу і про її пост про те, що у Вугледарі триває ротація і що 72-а бригада виводиться. Тоді це було з такою собі панікою написано.

Мені мої джерела сказали, що в той же день після виходу її посту, буквально за кілька годин, на ті позиції, де відбувалися планові ротації 72-ї бригади, пішли вдвічі, втричі більші сили ворога з більшою кількістю бронетехніки, з більшою підтримкою артилерії. Тобто буквально в моменті ворог зреагував на це і ротація була зірвана.

Випадок, про який я кажу, стався під Водяним, це східніше Вугледара. Там були наші укріплені бетонні споруди. Це єдина лінія бетонних окопів, які були на тому напрямку. І вони в той же день були, на жаль, захоплені.

Тому що нас, так би мовити, зловили на ротації, на жаль, росіяни. І тут справді вирішальним фактором була саме ця медійна складова. Тобто, якби її не було, то мені кажуть у 72-й бригаді, що вони б точно все втримали, якби не сунули в стільки разів більше сили, знаючи, що в нас в цей момент ротація. На жаль, це був вирішальний фактор.

— Хочу уточнити. Мар’яна Безугла, народна депутатка, яка балотувалася від партії Слуга народу, колишня заступниця голови оборонного комітету, пише у себе в соцмережах про те, що відбувається ротація 72-ї бригади в Вугледарі. Це читають наші вороги і починають більшими силами атакувати позиції, де ця чергова ротація відбувається. І через пост Безуглої ми маємо ситуацію, в якій опинилися наші захисники. Чи правильно я зрозумів?

— Не можна сказати, що виключно через це. Тому що ще з заходу був наступ, з боку Пречистівки, на Вугледар, де росіяни теж просунулися.

Але якщо говорити про Водяне, про їхній наступ зі східного боку від Вугледару, то ця подія справді була ключовою, тому що саме після цього були захоплені наші бетонні окопи.

— Якщо говорити про інший напрямок, де росіянам також вдалося просунутися, що сталося там?

— Якщо говорити про Пречистівку, тобто західний бік Вугледару, то там, на жаль, стояли не настільки сильні підрозділи, як 72-а бригада. Там стояла бригада ТрО, одна з. І, на жаль, так склалося, що ця бригада не втримала свої позиції, не змогла чинити той опір, який був потрібен.

Але ми теж маємо зауважити, що це не був черговий наступ росіян. Тобто для того, щоб просунутися з цього напрямку, щоб наступати на Вугледар із заходу і зі сходу, і змикати ці клешні, ворог перекинув дуже значні ресурси з покровського напрямку, з боку Селидового, де в той момент наступ свій припинили ненадовго, з боку Гродівки, Новогродівки. Тобто мені військові говорять, що на тому напрямку в дні найбільшого просування біля Вугледару було доволі тихо.

Тобто ворог обирав той напрямок, на якому він може атакувати, може йти вперед. Вони не можуть одночасно наступати всюди і фокусуються на конкретних напрямках. В останні дні серпня — перші дні вересня була саме Пречистівка (на захід від Вугледару) і Водяне (на схід від Вугледару).

— Ви, дивлячись на ці просування росіян, робите головний висновок, що у нас немає стратегічного планування. Що ви маєте на увазі?

— Той же випадок, про який я кажу, з захопленням нашої бетонної лінії оборони. У нас було планування, яке передбачало оборону на цій лінії, на цій ділянці фронту. Тобто була побудована логістика відповідно до цього, була побудована ротація і так далі.

Але на випадок, якщо так не виходить, на випадок, якщо росіяни порушують один з наших планів, в нас немає плану Б.

На жаль, так було в Авдіївці, так було в Гродівці, Новогродівці, Українську. Тобто ми маємо певне планування — як ми вважаємо, що піде хід бойових дій, але, на жаль, це стається далеко не завжди. І ворог багато в чому може нас перехитрити, на превеликий жаль. І на ці випадки у нас дуже часто немає якогось спланованого, серйозного рішення — як ми тримаємо оборону далі, як ми вибудовуємось. На жаль, ми в цьому слабкі. І про це треба відкрито говорити для того, щоб надалі це покращувати.

— А як може тепер ворог використовувати українське місто Вугледар, яке вони вже майже захопили?

— Ми можемо бачити, що водночас росіяни просуваються не тільки з півдня, а вони просуваються з півночі - з боку населених пунктів Горняк, Українськ на південь, в бік Курахового. І тут вони свій атакувальний темп зараз не зменшують.

На жаль, при негативному сценарії ми можемо говорити про те, що ворог буде намагатися взяти в оточення Курахове, яке якраз знаходиться зараз посередині між двома напрямками, з яких атакує ворог, — між Вугледаром і Горняком, Українськом, Селидовим.

І я думаю, що зараз головний намір росіян — це вийти на Курахове ще до настання холодів, до настання поганої погоди. Але у цьому випадку саме ці метеорологічні умови грають на нашу користь. Буквально за місяць буде сезон холоду, сезон дощів, навіть, можливо, раніше. І це, на мою думку, значно сповільнить просування ворога.

Вони це розуміють, зокрема через це намагаються зараз взяти свій максимум і атакувати з тою силою, яка взагалі тільки можлива.

— Тобто ми зараз покладаємося найбільше на погоду, бо не впевнені в тому, що в нас є якісь укріплення, фортифікації, які зможуть зупинити ворога за Вугледаром чи перед Кураховим. Чи я правильно зрозумів?

— Фортифікації є, але, як показує досвід Вугледара, досвід взяття інших міст, тієї ж Гродівки, Очеретиного, просування з Авдіївки на Покровськ, фортифікації можна взяти, на жаль. Тобто, коли росіяни працюють величезною кількістю КАБів, величезною кількістю артилерії, купою FPV-дронів, на жаль, ці цілі для них досяжні, вони можуть взяти і нашу доволі укріплену лінію оборони.

Але, коли в них не буде можливості побудувати свою логістику, коли в них не буде можливості застосовувати велику кількість гусеничної бронетехніки, яка буде грузнути в багні, то це, безумовно, зіграє свою роль.

Ми можемо подивитися на всі інші кейси, коли росіяни проводили масштабні атаки, то це було або влітку, за нормальної погоди, або, як на Вугледар, це було взимку, але тоді буквально все було замерзле, земля була кам’яна. Тобто осінь або рання весна для цього не підходить — для масштабних наступів полями. І тому саме на це, на мою думку, сподівання і надія.