​Чорний день в історії ЗСУ

Того дня о четвертій ранку було вже все видно. Хоч сонце ще лише підіймалося із-за обрію, але його червона корона вже давала тепло і світло.

В базовий табір 24 бригади (де також стояли прикордонники і артилеристи з 51 бригади) заходила колона. Вже «обстріляні» вояки з 72 та 79 бригад, здивовано кліпали очима: до кордону 15 кілометрів, тривають бої, а тут польовий кінотеатр, намети з ліжками і техніка, що стояла, як на параді борт до борту. Ідилія, мир під час війни, банкет під час чуми…

А о 4.30 в землю вдарив «Град». «Карандаші» сипалися з неба з пекельним гуркотом. Вони вгризалися в землю і плювалися тисячами уламків, палали намети і повні під зав’язку паливозаправники. Вогонь перекинувся на машини з боєприпасами, а згодом, і на бойову техніку.

Стовп чорного диму того дня було видно здалека. За кілька секунд прекрасний літній ранок перетворився на пекло. Орієнтуючись на дим, ще близько півгодини згарище обстрілювали міномети…

Давно не секрет і це гірка правда, але до 2014 року ЗСУ як армії не існувало. Пограбована і розпродана, вона виглядала скоріш посміховиськом, ніж реальною силою. Були певні підрозділи, що їздили по миротворчих місіях, були нечисленні фанати своєї справи, але загальна картина була жахливою.

Станом на літо 2014, далеко не всі солдати і командири перелаштувалися на фактичний воєнний стан, до якого на нашій землі мало хто готувався. Деяким людям довелося за це заплатити посадою, а деяким — життям.

Кривавий ранок 11 липня приніс 36 загиблими, і більше ніж 96 поранених. Високі втрати призвели до зміни плану операції по блокуванню кордону, та до затримки з пробиванням «коридору» на Дебальцеве.

З повагою до пам’яті всіх полеглих… З надією на повернення з перемогою всіх, хто продовжує тримати війну на Східному кордоні.

Фонд "Повернись живим".