Чи бояться росіяни війни?

Російські соціологічні служби не публікують даних, які б дозволяли впевнено говорити про підтримку російськими громадянами планів війни, постійно впроваджуваних державною пропагандою. Але про страх перед війною судити можна як із соціології, так і з суспільної активності.

«Левада-центр», що його російська влада вважає «іноземним агентом», але працювати йому поки що дозволяє, регулярно проводить заміри страхів росіян. У січні було опубліковано свіжі дані. Вони не демонструють кардинальних змін у зв'язку з черговою військовою ескалацією, розпочатою Кремлем навколо України рік тому. Однак видно важливі тенденції, особливо на довшому часовому відтинку.

Істотні зміни у страхах, які відчувають росіяни, сталися 2018 року, коли Владімір Путін черговий раз переобрався, супроводжуючи це анімаціями глобальних ракетних ударів і подовженням, усупереч обіцянкам, пенсійного віку. Саме тоді з 40 до 57% зросла кількість росіян, які постійно бояться світової війни. Торік у березні таких стало 64%, під кінець року поменшало до 56%. Це багато. В середині 1990-х боялися світової війни трохи більше 50%. До мюнхенської промови Влідіміра Путіна їх кількість знизилася до 30%, на 2014 рік повернулася до 50%, але потім за пару років упала до 40%. Кореляція цього страху з ескалацією стосовно України, очевидно, була.

Інший помітний стрибок 2018 року: з приблизно 30 до 50% збільшилася кількість росіян, які постійно бояться свавілля влади та беззаконня. Показово, що відбулося повернення до рівня «буремних 90-х». До воцаріння Путіна боялися свавілля і беззаконня влади понад 50%. Потім цей страх кардинально знизився, продемонструвавши лише невеликий сплеск 2013-го. У 2021 році було досягнуто максимуму — 58%. На кінець року показник знизився до 53%.

Аналогічно поводився страх повернення до масових репресій. У 2018 році охоплених ним побільшало з 20 до 40%. При цьому з 50 до 40% знизилася кількість тих, хто зовсім цього страху не відчував. У 2021 році страх повернення до масових репресій перевищив 50% і трохи знизився під кінець року. Не те щоб «гайки» в Росії перестали «закручувати», але люди до всього звикають, а ті, хто не звикає, потрапляють у в'язниці або емігрують.

Синхронність руху страхів світової війни, свавілля влади та повернення до масових репресій (після страху за близьких, яким охоплені понад 80% росіян, ці страхи займають три наступні позиції) може свідчити про важливу обставину. Хай це гіпотеза, але її висловлювали окремі соціологи: росіяни можуть боятися не просто світової війни, а того, що будуть втягнуті в неї внаслідок політики своєї влади. Зрештою, важко не бачити, що сам же Кремль заганяє росіян у «обложену фортецю», готуючи її до війни.

Соціальна база протидії війні в Росії може бути досить широкою. Та навряд чи вона дозволяє сподіватися на активний опір суспільства, якщо війну все-таки розв'яже Кремль. Наприкінці січня група російських активістів, серед яких багато відомих імен, опублікувала відозву проти «Партії Війни в російському керівництві», що планує «можливе вторгнення в Україну». Було оголошено збір електронних підписів без жорсткої верифікації. За два тижні петицію підписали близько п'яти тисяч людей. У квітні минулого року аналогічну петицію було зареєстровано на сайті Change.org. На цей час вона зібрала близько 4,5 тисячі підписів. 13 лютого партія «Яблуко» оголосила власний збір підписів проти війни з Україною. За кілька днів вона змогла зібрати близько 4,4 тисячі голосів.

Це не багато, навіть із урахуванням знищеної опозиції та максимально «закручених гайок». Для порівняння: петиція проти заборони правозахисного товариства «Меморіал», зареєстрована на Change.org у листопаді минулого року, зібрала на цей час близько 140 тисяч підписів. Петиція за відставку глави Чечні Рамзана Кадирова, який демонструє дедалі більше самоуправство, за тиждень, з моменту реєстрації 7 лютого, зібрала на Change.org понад 200 тисяч підписів.

Опір російського суспільства свавіллю влади зберігається. Але не можна сказати, що свавілля стосовно України турбує росіян хоча б так само, як свавілля стосовно них самих, принаймні поки не розпочалася війна і зовнішнє свавілля не набуло конкретних внутрішніх проявів.

Важливішим політично може виявитися спротив війні в середовищі тих, хто повинен її вести. Їхні голоси прозвучали ще наприкінці січня.

Імперськи реакційний генерал-полковник Леонід Івашов від імені Загальноросійського офіцерського зібрання написав «Звернення до президента і громадян Російської Федерації «Переддень війни». Спочатку текст був розміщений на сайті самого офіцерського зібрання і потім розійшовся на цитати. Івашов незмінно привертає до себе увагу, коли дає коментарі, оскільки вони асоціюються з поглядами геополітично стурбованого істеблішменту російських військових і спецслужб.

Відозва Івашова було незвичайна своєю антивоєнною спрямованістю. Можливу війну з Україною він означив як несправедливу й катастрофічну за наслідками для самої Росії. Україна, згідно з текстом цієї відозви, — не головна загроза Росії. Такою є «загроза внутрішнього характеру, що виходить із моделі держави, якості влади та стану суспільства». Зовнішні загрози є, але вони, за оцінкою Івашова, не критичні, не загрожують безпосередньо існуванню російської державності.

Політику чинної влади Росії стосовно України Івашов піддав розгромній критиці, близькій до розмірковувань російської несистемної опозиції. Він обвинуватив російську владу в штучній і корисливій підготовці до війни з метою «утримати на певний час свою антинаціональну владу і зберегти награбовані в народу багатства». Але результат війни виявиться катастрофічним: Росія буде «обкладена надзвичайно важкими санкціями, перетвориться в ізгоя світової спільноти і, ймовірно, буде позбавлена статусу незалежної держави». Щоб уникнути катастрофи, яка насувається на Росію, Івашов закликав Путіна не більше й не менше як піти у відставку.

Інший важливий текст із російських армійських середовищ належить Михайлу Ходарьонку — популярному військовому оглядачу, ексофіцерові середньої ланки Головного оперативного управління Генштабу Росії. Ходарьонок, на відміну від Івашова, не лякав катастрофою. Але він доводив, що «ніякого українського бліцкригу не буде». І навіть якщо військової перемоги над Україною вдасться досягти через кров та руйнування, Росія зіштовхнеться з партизанським опором і організованим саботажем українського населення проти нової російської влади.

Нічого за ці публікації та наступні коментарі Івашову й Ходарьонку не «прилетіло». Тому можна говорити про санкціоноване вираження позиції. Це може бути як імітацією розбіжностей у російській владі, так і, власне, розбіжностями. Російська влада за останні кілька місяців зіштовхнулася з несподіваною для себе ситуацією, коли «меч страху» був вибитий із російських рук і опинився в руках США та їхніх союзників, «залпи Блумбергів» почали обвалювати російські фондові ринки і курс рубля. У такій ситуації маневри російських військ поблизу українських кордонів втратили чималу частку свого гібридного сенсу. Можливо, цю думку — треба змінювати тактику і стратегію — від імені російських військових та спецслужб і мали донести Івашов із Ходарьонком.

Але російські війська скупчені, маневри тривають, ризик випадкового початку війни високий. Російське суспільство, можливо, більше стривожене, ніж натхненне державною пропагандою війни. І все-таки стверджувати, що російська суспільна думка — саме те, що здатне примусити Кремль розпочати деескалацію, навряд чи доводиться. Росіяни бояться великої війни й остерігаються, що Кремль її розпочне. Це нова обставина, порівняно з 2014 роком. Але суспільний російський опір війні може стати істотним чинником, тільки якщо вона розпочнеться і прогнози, викладені Івашовим та Ходарьонком, почнуть збуватися.

Джерело