Чи це кінець? На жаль, ні. Олігарх у СІЗО й олігарх у бігах ще точно подадуть в апеляцію, - Сергій Фурса

"Україна в особі державного "ПриватБанку" виграла суд у Лондоні у справі проти Коломойського й Боголюбова. Ціна питання – кілька мільярдів доларів", - пише інвестиційний банкір Сергій Фурса на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Але насправді – набагато більше. Бо це рішення про те, що неможливе можливе. Бо коли Коломойський і компанія вважали себе богами в Україні, коли про націоналізацію "ПриватБанку" говорили тільки пошепки, коли вони атакували й погрожували людям, які розпочали цю справу, то мало хто в Україні вірив, що справедливість можлива. Що "ПриватБанк" може стати прибутковим державним банком. І що можна подати до суду в Лондоні й виграти його. Можна заморозити всі активи, які знайшлися у Коломойського й Боголюбова.

І це перемога як справедливості, так і конкретних людей. Тих, хто керував НБУ і заслужив ненависть суспільства, бо суспільство, звісно, не любить олігархів, але ще більше суспільство не любить тих людей, яких говорять не любити з олігархічних телеканалів. Так, я про Валерію Гонтареву й Катерину Рожкову. Тих, хто, очолюючи Мінфін, не побоявся подати до суду в Лондоні, хоч на це й не було політичної волі. Це взагалі мало ознаки спецоперації. Так, я про Олександра Данилюка, Оксану Маркарову, Артема Шевальова. Тих, хто не дав цьому суду заглохнути. Тих, хто не забував говорити про $5 млрд платників податків, які довелося витратити, щоб урятувати банк після того, як роками олігархи виводили гроші вкладників. Виводили вони їх, до речі, не самі. І про це також не варто забувати.

І це історія і про те, що державні банки можуть в Україні працювати нормально. Ефективно. Прибутково. Що незалежні наглядові ради працюють. І в результаті шаловливі ручки політиків уже не можуть дотягнутися до закромів. І от ми бачимо перемогу в Лондоні. Де "ПриватБанк" виграє суд на кілька мільярдів доларів. І от ми бачимо, що інші державні банки, "Ощадбанк" і "Укрексімбанк", забирають ТРЦ "Гулівер". І змушують платити по рахунках, які були виписані ще до 2014 року. У той час, коли контролю не було. Регулятора не було. Й історія ще й про те, що багато людей хочуть повернути все назад, у момент, коли не було цього жахливого "зовнішнього управління". Коли можна було просто брати гроші, наче вони твої. Дуже ці люди скучають за старими часами. І дуже активно розповідають, що не можна слухати Захід. І добре, що минулого тижня вони зустріли значний опір. І наших західних друзів. Й української молоді.

А ще це історія про пам'ять. Що не можна швидко забувати. Не можна ігнорувати репутацію. Не можна ігнорувати зв'язки. І це історія про зміни. Які останні 10 років відбувалися дуже швидко, але й непомітно одночасно. І можна забути, якою була Україна до Революції гідності. А це не можна забувати. Бо якщо забути, можна піддатися голосам, які будуть розповідати, як було добре до цих усіх реформ.

Чи це кінець? Та можна вже витрачати ці мільярди доларів і святкувати остаточну перемогу? На жаль, ще ні. Бо олігарх у СІЗО й олігарх у бігах ще точно подадуть в апеляцію. Яку вони так само, звісно, програють. Але час тягнути продовжать. Сподіваючись, що Україна повернеться в ті самі добрі старі часи. Коли все було можна. І за це їм нічого не було…".