Дідусь із Тернопільщини надіслав 40 кг меду з написом "О.В.". Запитую: "Кому дякувати?" – "Богові та українським воїнам", - журналістка

"Замовляю шкарпетки хлопцям, прошу в рядку "позначки" перевірити, чи правильно я вибрала розміри. Чесно зізнаюся, я на адронних колайдерах і чоловічих шкарпетках хріново розуміюся. Паша сказав: "200 пар літніх, від 42-го до 45-го", – а в них там: бавовна, льон, сітка, довгі, короткі, китайські, житомирські, чорні, бежеві, візерунчасті", - пише харківська журналістка Анна Гін на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"У мене в дитинстві був калейдоскоп, то там варіантів картинок менше було, ніж на сайті чоловічих шкарпеток. А ми цей калейдоскоп могли годинами дивитися, усім двором, до речі.

А розміри? Чому на черевиках пишуть 43-й, а на шкарпетках 27-й? Не відповідайте, хай залишиться таємницею.

Історія не про шкарпетки насправді. Історія про людей.

Хлопець, консультант з онлайн-магазину, перетелефонував мені щойно й уточнює: "Це на нуль?"

Ні, кажу, це у шпиталь.

А він такий: "Тоді я від себе покладу ще в посилочку кілька пар".

Зворушливо так.

Мене в усяких інтерв'ю часто запитують про те, як змінила людей війна. А ще: чи є в цій темряві щось світле?

Я завжди відповідаю – є.

Люди.

За останні три роки мені пощастило зустріти, прочитати, почути, обійняти багато чудових людей. Мабуть, більше, ніж за все життя.

Ну, щоб не бути нудотно-ванільною, я, звісно, можу розповісти і про посилочку з 10 трусами й пояснювальною запискою: "Сфотографувати з пораненим бійцем, щоб добре читався логототип на коробці" (досі іржу).

Але ні, не буду. Краще розповім про дідуся з Тернопільщини, який надіслав 40 кг меду за підписом "О.В." Дзвоню, питаю: "Олег? Остап? Олександр? Кому дякувати?"

Сміється.

Каже: "Дякувати богові та українським воїнам, більше нікому".

Так і залишився "О.В."

От зустрінемося колись у поїзді, наприклад, і знати не буду, що я цю людину обіймала подумки.

Скільки їх було? Таких зустрічей, повідомлень, діалогів. Десятки, а може, сотні, тисячі. Щоразу одне й те саме приємне відчуття – "свій".

Скажу непопулярне. Свої говорять українською, російською, англійською, французькою, німецькою, польською, італійською. Іноді з британським акцентом, іноді з гуцульським.

За ці три роки я точно зрозуміла, що свої насправді не діляться ні за національною ознакою, ні за релігійною, ні за статусом.

Ну, хіба що за розмірами шкарпеток.

P.S. Вибачте за лірику. Це все хлопець винен – невідомий консультант з онлайн-магазину".