Доля посміялася з Путіна, посадивши в Києві "на княжий стіл" людину на ім'я "Володимир", - Оксана Забужко

"А от дарма Путін у 2022-му вибрав був Стамбул для своїх переговорних «захцянок». «Не по чину» взяв. Ні, задум то зрозумілий: бліцкріґнути Київ «на хапок», оголосити себе, згідно з 20 літ тиражованим рашапропаґандою «пророцтвом Ванґи», «новим Володимиром Великим» — а далі, як писали російські семикласники в диктантах напередодні «вєлікой побєди», «до 2030 года в родную гавань вернутся Украина, Польша, Венгрия, Прибалтика, Кавказ, Азия, Аляска и все русское побережье Америки. А над священным для русских Константинополем воссияют золотые купола православных храмов!» (с). Диктант, зауважу, цьогорічний, порядок денний не мінявся", - пише письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Так і в Рейху було в 1945-му — до останнього травневого пострілу стукотіли по рейках, заважаючи вермахтові оборонятись, ешелони з паперовими файлами на «неарійців»: раз розігнана, тоталітарна бюрократична машина не вміє ні перебудовуватись, ні зупинятись, отож приготуймось, що так до самого їхнього краху й буде, як у приказці — «говорила покійниця до самої смерти, та все чорти-батька-зна що».

Так от, про «священный для русских Константинополь». Це вони, звісно, у наших Гізелів та Прокоповичів списали — бо Київ, на відміну від Москви, дійсно є «законний спадкоємець» і претендент на греко-візантійську спадщину, за нами дві тисячі рр. еллінських колоній на українському Півдні. Це справді невід'ємна складова нашої ідентичности, ще Юрій Липа про це писав, — і нинішня війна недарма, ох як же символічно, почалася «з моря» — з острова Ахіллесової могили, який, голосом українського козака, послав за відомим маршрутом усі кораблі північних розбійників. Це війна — за законне право на грецьку спадщину: за те, чиїм буде на нових мапах світу шлях «з варяг у греки».

Мені розповідали, що Путін «боїться Зеленського» (sic!). Я колись замолоду хотіла бути психіатром, дещо перестудіювала з теми і тому охоче вірю: коли стільки років жити в тобою ж створеному фантастичному світі, не можна в нього не повірити. Доля дуже зло посміялася з кремлівського маніяка, посадивши в Києві «на княжий стіл» (абстрагуємось від персоналій, оцінюємо тільки символічне значення фігури!) людину на ім'я «Володимир» (завважте, за останні 6 рр. «пророцтва Ванґи» якось непомітно щезли в Росії з порядку денного!). Два тезки «константинопольського зятя», два суперечники за те, «чий Крим» (а значить, тим самим, — все Чорне море і вся греко-візантійська спадщина!) — просто тобі готовий сюжет історичного рімейку, і хто з них «справжній», а хто «самозванець» — Москва чи Київ, — де ж іще, за всіма законами логіки й композиції, як не в Константинополі має вирішитися, де «духи місця» впізнають і вкажуть на «свого»?

Словом, — не приїде Путін до Константинополя, тьху, той… Стамбула. Не стане там віч-на-віч із «Володимиром київським», навіть і не просіть. І ні, я не жартую. Ну ок, майже.

(Ех, а ніхто ж іще не написав спогадів про те, як щільно «окучівалі» нашу медійну й культурну еліту — і багатьох, на жаль, небезуспішно! — з усією цією «метафізично грамотною» © чухнею цілі десанти московських пациків ільїнсько-дугінського розливу з кінця 1990-х — початку 2000-х починаючи. А маніакальну книженцію «Россия. Третье тысячелетие» з грифом «Для служебного пользования» в мене один наш депутат як узяв почитати, так і досі не повернув: воно таким божевільним тоді все здавалося, що головної проблеми я й недооцінила — тої, наскільки божевілля заразне…)

Ну, але в Бога своє почуття гумору. І весь цей «константинопольський фарс» не можна споглядати без зловтіхи".