Долю України вирішуватимуть не посиденьки на Алясці, - Марина Данилюк-Ярмолаєва

"Останніми днями у відкритому доступі почали зʼявлятися тривожні карти — російським окупаційним військам вдалося двома "язиками" просунутись під Добропіллям. Хоча у телемарафоні про це не говорили, а речники заради нових погонів обіцяли, що "все під контролем", — цей прорив був проблемою, яка назрівала вже понад пів року. Основна причина — недостатня кількість ресурсів та резервів для оборони в українських військових", - пише журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Що більше — хаос і бардак, коли у воюючій країні намагаються знищити антикорупційну інфраструктуру, а потім дорікають студентам за те, що вони ставили гострі питання на зустрічі, яка мала б відбілити репутацію Банкової. Путін їде на Аляску аж ніяк не миритися — він планує і далі затягувати час та відкидати санкції, які донедавна обіцяв Дональд Трамп.

Бо цей тиран бачитиме, що може просочуватися на українську землю бодай на сантиметр, і він буде це робити. І ні під жодним приводом не зупиниться. Саме тому так люто кидають бомби на херсонські маршрутки, підпалюють будівлі навколо Запорізької АЕС та шматують прифронтові громади. Заради цього Путін поїде хоч на військову базу в Анкоридж, хоч у приватну баню на дачу Трампа. Чого не зробиш, якщо дуже хочеш показати картинку виходу з багаторічної міжнародної ізоляції та розбити таку-сяку єдність.

Поки іноземні ЗМІ розписували сценарії, як можна поміняти якісь українські окуповані території на вихід наших військових із Донбасу, Зеленський вперше за довгий час дав притомну і слушну заяву. І звучить вона так: "Ми не вийдемо з Донбасу. Ми не можемо зробити це. Донбас для росіян – це плацдарм для майбутнього нового наступу. Кілька років – і у Путіна буде відкритий шлях і на Запорізьку, і на Дніпропетровську області. І не тільки. Також на Харків. Зараз хочуть подарувати їм приблизно 9 тисяч квадратних кілометрів, це близько 30% всієї Донецької області (розмір неокупованої території, – ред.), і це плацдарм для нової агресії".

Тож поки ми не зупинимо прорив фронту саме на Донбасі, Путін не зупиниться. Нога російського солдата буде перти вперед, як би там росіяни не плазували перед Трампом на Алясці.

Понад те — за усіма розкладами серпень може бути одним із найтяжчих місяців нинішньої війни. Тож скоріше на День незалежності прилетить пару сотень шахедів та ракет, аніж 15 серпня російська армія повантажиться у вантажівки й зникне геть із наших земель.

Так трапилось, що Донбас став основним театром вирішальної битви за те, хто залишиться жити на землі далі, український народ чи вінегрет під назвою "российский народ". Він нам болить, він став раною, яка не заживає — глобально і персонально для тих, хто втратив свою дорогу людину в Маріуполі, під Бахмутом та в Покровську.

Пошарпані терикони Донбасу — це та валіза, яку тяжко нести, але і викинути не можна. Бо лише уявімо, як Росія може використати лінію укріплень і промзони для запуску дронів та ракет вглиб неокупованих територій. Додамо, що для військової інфраструктури ще з часів АТО в Краматорсько-Словʼянській агломерації є і цистерни для палива, і місце під аеродром, і підземні ходи. Тому Путіну не потрібен Донбас — йому потрібні ці укріплення для нової загарбницької фази війни.

І наостанок. Замороження силою дипломатії наразі не буде. Поки США остаточно дотре питання розподілу світу з Китаєм — це ще добрі пів року. Навіть якщо Трамп таки знайде ключик дістатись до російських ресурсів заради надприбутків — це кілька місяців часу. Логічно, що всі ці довгі дні фронт не стоятиме на одному місці. Війни розмовами не виграються — де б вони не були: на курортах, на військових базах, у Стамбулі та Анкориджі.

Чим більше ви абстрагуєтесь від війни — тим швидше ця війна до вас прийде. Чим більше ви вірите, що Трамп та Путін домовляться, а тобі можна буде поїхати на концерт російськомовного репера Макса Коржа у Варшаву, аби влитися у "русскій мир", — це провал. Війна дістане кожного.

Питання, де буде плацдарм для нового етапу. І чи будуть такі привітні умови для українців, як були у 2022-му, у будь-якій країні на Заході. Бо, як показує час, лузерів не люблять. Та й українця відрізняє не паспорт, а відповідь на питання: "А що ти сам зробив для своєї держави?".