Два українські слова, яких не зрозуміє Google Translate: Чому кум і кума - це більше, ніж родина

Українська мова приховує чимало слів, які здаються простими лише на перший погляд. Та варто спробувати перекласти їх іноземцю — і розумієш: дослівного відповідника просто не існує. Одними з таких слів є «кум» і «кума» — поняття, що виросли з традицій, обрядів і особливої української культури взаємин.

Про це звернув увагу експерт з ораторського мистецтва Павло Мацьопа, який у соцмережах пояснив, чому ці слова часто ставлять іноземців у глухий кут, передають Патріоти України.

Хто такі куми насправді?

У багатьох країнах хрещені батьки — це формальна роль, пов’язана винятково з релігійним обрядом. В українській же традиції все значно глибше. Кум і кума — це духовна родина, зв’язок якої не обмежується днем хрещення.

Через обряд вони стають частиною сім’ї на все життя. Кумівство об’єднує не лише хрещених і дитину, а й обидві родини між собою, формуючи особливу спільність, засновану на взаємній відповідальності, довірі та підтримці.

Куми — це люди, до яких звертаються по пораду, підтримку, допомогу у складні моменти. В українській культурі вони часто стають майже ближчими за кровних родичів. Водночас і батьки дитини автоматично входять у кумівські стосунки з хрещеними, створюючи симетричний зв’язок взаємної турботи.

Саме тому фрази «куме, виручай» чи «кумо, порадь» мають особливу вагу — за ними стоїть не формальність, а багаторічна традиція.

Чому інші мови «не дотягують»?

В англійській, німецькій чи французькій мовах зазвичай використовують поняття «хрещений батько» та «хрещена мати». Але ці слова передають лише функцію, а не соціальну глибину явища.

Українське ж «кумівство» — це окрема система стосунків, де переплітаються духовність, родинність і неформальна близькість. Саме тому точного перекладу цих слів не існує: їх можна лише пояснити, але не замінити.

Слова «кум» і «кума» — приклад того, як мова зберігає у собі національний досвід і спосіб мислення. Вони нагадують: деякі речі неможливо передати іншою мовою, бо вони народилися з конкретної історії, землі й традиції.

І, можливо, саме в цьому — їхня справжня цінність.