"Дискусія українців про те, чи не розділяє зарізаний вчитель у Франції провину разом зі своїм катом, здається мені небезпечною", - екс-комбат "Айдару"

"Же суї Стус. Минулого тижня 18-літній чеченський біженець втяв голову французькому вчителеві. Той, бачте, образив його релігійні почуття – показав на уроці про свободу слова карикатури на пророка Моххамеда, які свого часу самі спричинились до теракту з боку таких само "ніжних та чутливих". Для французів ситуація є очевидною: дикун-зайда "віддячив" за гостинність та співчуття до знедолених тим, що здійснив замах на базову, фундаментальну цінність французького суспільства – свободу думки та слова. Все сумно, але просто і однозначно. Десятки тисяч французів вийшли на площі, щоб нагадати – у їхнього суспільства є свої цінності, які нація готова захищати, і свобода вираження думок серед головних, починаючи щонайменше з часів їхньої Великої Революції", - пише на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук" біолог, екс-командир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий, передають Патріоти України, та продовжує:

"Тим часом в Україні піднялась хвиля обурення місцевою спробою накинути намордника на свободу слова – ганебним рішенням Дарницького суду про заборону називати вбивцю Василя Стуса його вбивцею. Поки що цей протест не вихлюпнувся на площі, але книжку розкупили за лічені години, аж доводиться додруковувати наклад, студенти читають вірші замордованого Поета на сходах перед судилищем, а радикали зірвали зустріч вбивці із виборцями під гаслом "Стус прийде за тобою!". Здавалося б, здорова частина нашого суспільства так само реагує на замах проти свободи слова, як і французи, зайвий раз демонструючи що попри століття Орди ми таки лишилися європейцями.

Але тим часом в українському секторі Мережі поз’являлись абсолютно "скрєпні" коментарі щодо вбивства у Парижі. З виду цілком адекватні українці, частина з яких навіть бере участь у тій самій кампанії на захист історичної правди щодо нашого Поета, чомусь виступають адвокатами вбивці французького вчителя.

Більшість із них не насмілюється прямо сказати, що вбивця молодець, і різати голови тим, хто тобі не подобається – нормально. Вони роблять формальні обмовки щодо "вбивати недобре", але далі починають просторікувати про те, що "так само недобре" показувати картинки, які бачте ображають чиї-небудь почуття. Дехто договорюється до того, що "вони обидва були екстремістами" – вчитель з картинками та кат із ножем. Притому вживаються слова "етика, мораль, повага до інших людей" тощо – і їхнім порушником вважається саме вчитель.

На перший погляд такі тексти навіть можуть викликати розуміння – ну дійсно, от нащо він ті картинки показував? Не показав би – всі були б живі і здорові, жили довго та щасливо… Не міг же не знати, що комусь ці карикатури можуть здаватись образливими…

Це та сама логіка, за якою ми з вами самі винні у агресії Росії. Дійсно – от не виходили б ми на всякі там Майдани, терпіли мовчки Януковича, і був би досі Крим нашим, і в Донбасі б ніхто не стріляв та не загинув, та й Небесна Сотня досі жила б собі… Це все правда, тільки от це вже була б не Україна, а ми були б не громадянами, а покірним лайном на кшталт підданих Великого Пу.

Абсолютно так само Василь Стус міг би не писати своїх віршів, не поширювати самвидав, бути лояльним рабом УРСР, оспівувати комуністичну партію – і жив би можливо і досі, отримував пенсію почесного члена Спілки Письменників та гонорари за тексти. Тільки от це був би не Стус, а в кращому разі який-небудь Павличко. Так само колись Шевченко був "сам винний" у своєму засланні – ніхто ж не змушував його писати вірші, які не подобались московському государю.

Урівнювання ката та жертви, та виправдання злочину поведінкою жертви – це класична тактика захисту вбивць та негідників, від банальних ґвалтівників ("А чого вона коротку спідницю одягнула?!") до Пуйла та Медвечука.

РФ напала на нас, бо ми тут Майдан влаштували, Медвечук досі вважає що Стус сидів по заслузі (хоч це було зовсім не так навіть за законами СРСР), Гітлер влаштував Голокост бо євреї були надто багатими та викликали заздрість "арійців", малолітній дегенерат втяв голову вчителеві бо той показав "не ті" картинки.

Все це – одне і те саме Зло, і будь-яке виправдання "ніжних почуттів" убивці – виправдання Зла, та дозвіл будь-кому вбивати всіх, чиї погляди чи обличчя не подобаються та "ображають".

Якщо у Франції не можна показувати карикатури на Пророка, бо це бачте ображає емігрантів-мусульман, чому тоді так само не заборонити карикатури на Папу, якого поважають чимало автохтонів? А ще є Будда, Шарль де Голь, Наполеон, зірки кіно та естради – у всіх них знайдеться свій "фан-клуб", членів якого "глибоко ранить" будь-яка критика їхніх кумирів. Біблійна заповідь про несотворення кумиру мабуть є однією із найбільш порушуваних. Хтось молиться в бік каменю Кааби, хтось на ікону у золотому окладі, хтось на нацистську свастику, хтось на портрет Сталіна та прапор СРСР – то що, заборонимо все, що може зачепити чиї-небудь почуття? Тобто взагалі все, що містить сумніви, критику, гірку правду?

Цю картинку значно краще за мене багато років тому змалював Рей Бредбері у "451 за Фаренгейтом": "Спершу вони заборонили «Маленького чорного Самбу», бо він ображав чорних. Потім вони заборонили "Хижу дядька Тома", бо вона дратувала білих…". Якщо пригадуєте, закінчилось тотальною забороною книгодруку та спаленням бібліотек – втілена мрія Гітлера, Медвечука та паризького різуна…

На додаток у цієї історії є географічний вимір. Кожне суспільство пройшло свій шлях, і має свої здобуті на цьому шляху цінності, які є базовими на даний історичний період, і за які готові вмирати кращі представники нації. Європа не завжди була осердям свободи думки та слова, але йшла до цього століттями, століттями боротьби та кривавих жертв. Європа перехворіла інквізицією, Бастилією, пуританською цензурою, цензурою Гестапо та локальних версій КГБ – і прийшла до того, що саме свобода думки та право на її висловлення є фундаментом сучасної західної цивілізації. Прийшла через французьку Велику Революцію, дві світові війни та безліч інших жахіть та катаклізмів. На жаль, цей шлях пройдений поки що далеко не всім людством, і на планеті безліч місць, де свобода поки що не є визнаною цінністю, натомість переважають "глибокі почуття" тої чи іншої групи людей. В кожному випадку лише якоїсь однієї групи людей – тобто коли йдеться про примат "глибоких почуттів" над свободою слова, чомусь завжди "всі тварини рівні, але окремі тварини рівніші за інших" (с).

Зокрема існує ціла низка країн, де вищою цінністю є "глибокі почуття" прихильників ісламу: Іран, Саудівська Аравія, кадирівська Чечня… Ніхто не жене людей із "ніжними почуттями" до Франції та інших країн Європи, "зіпсованих" гріховними свободами, ніхто не тримає їх там насильно. Чемодан – вокзал – Шаріатщина – або ж прийняття тих норм та цінностей, які притаманні країні, до якої тебе принесло. Нав’язувати ж чужому суспільству свої цінності та вимагати змінити місцеві базові установки заради твоїх почуттів – називається окупацією.

Я не хвилююсь за Францію та французів – вони зуміють відстояти свої права, свободи та цінності, і самі будуть вирішувати, які картинки можна малювати та показувати. А тим, хто туди «понаїхав», доведеться або приймати правила гостинної країни, або забиратися до рідних барханів та верблюдів.

Мене турбує Україна, яка здається ще до кінця не пройшла шлях, вже подоланий західноєвропейськими націями. Рішення Дарницького суду обурює, дратує, але здається не несе реальної загрози. Ні, не тому, що не могло б бути небезпечним, але тому, що суспільство вже показало своє ставлення до цього суду і цього рішення, і шансів на його реальне виконання, а отже на створення небезпечного прецеденту, здається не більше ніж на тріумфальне повернення Януковича "в блакитному гелікоптері".

Натомість дискусія про те, чи не розділяє зарізаний вчитель провину разом із своїм катом видається мені набагато небезпечнішою, бо зачіпає і з виду здорових та адекватних людей. Виявляється, частині з нас ще бракує історичного досвіду, щоб зрозуміти – перемога Зла починається з того, що межу між Добром та Злом розмивають подібними сумнівами. "Нема правих та винних, бо винні потроху всі" – типова пропаганда агресора та злочинця, від якої півкроку до "зустрітись посередині", і ще півкроку до "ну так жертва сам винна". Сподіваюсь, ми не пройдемо ці півкроку ні стосовно агресії з Північного Сходу, ні стосовно внутрішньої агресії різномастих "скрєпишей" та "рєвнітєлєй тонких ображених чуйств" проти свободи думки та слова. Хто має сумніви – просто подумайте, як би на паризьку трагедію подивився засуджений Стус".