Ференц Геленчер: Орбан, однозначно, є посіпакою Путіна

Уряд Віктора Орбана зробив усе, аби українці сприймали Угорщину коли й не як ворожу, то вже точно не як дружню державу. Та угорці — це не лише Орбан, що використовує українську трагедію як інструмент тиску на Україну та засіб шантажу Європейського Союзу. Є й інша Угорщина. Та, що підтримує Україну та українців під час російської агресії. Та, що допомагає біженцям і надсилає генератори в українські міста.

Днями Київ відвідала група угорських депутатів на чолі з лідером парламентської партії Momentum Ференцем Геленчером.

Про те, чому Віктор Орбан не зацікавлений у нормалізації відносин між Києвом та Будапештом, як лідер правлячої партії «Фідес» маніпулює угорським суспільством і європейськими чиновниками, ZN.UA поговорило з паном Геленчером — політиком, котрий і представляє цю «іншу» Угорщину.

— Пане Ференце, хоч Угорщина й голосує за санкції ЄС проти Росії та надає гуманітарну допомогу Україні, уряд Віктора Орбана не дозволяє ні транзит зброї в нашу країну, ні тренування українських військових на угорській території. Час од часу Будапешт погрожує заблокувати виділення ЄС фінансової допомоги для Києва, а деякі заяви угорських урядовців відповідають проросійським наративам. То хто Угорщина для України? Друг чи ворог? Союзник чи посіпака Путіна?

— На жаль, Угорщина є троянським конем Росії та Китаю в ЄС і НАТО. Я вважаю це неприйнятним, і мені дуже жаль, що Угорщина докотилася до цього. Наша партія Momentum розглядає кожну сусідню країну як партнера, як союзника. Саме тому ми підтримуємо європейський поступ України. І ми приїхали до Києва, аби продемонструвати, що угорці й Угорщина — це не рівнозначно Орбану.

Угорщина та угорці — однозначно, є друзями України, а Орбан — однозначно, є посіпакою Путіна. Оскільки правляча коаліція контролює більшість ЗМІ і витрачає на пропаганду величезні кошти, вона в принципі визначає порядок денний в інформаційному просторі моєї країни. Був час, коли в угорських ЗМІ ретранслювалися наративи Russia Today, коли висловлювалися думки, що Україна — це навіть не держава.

Але, незважаючи на це, угорське суспільство — солідарне суспільство. І коли українські біженці прибули в Угорщину, то дуже багато людей і громадських організацій їм допомагали, бо багато з нас пам’ятають 1956 рік.

Дуже важливо розуміти, що в Угорщині зовнішня політика — це насамперед внутрішня політика. Якщо в країні економічні труднощі, а керівництво держави некомпетентне, то найлегше в цій ситуації знайти зовнішнього ворога і скерувати на нього фокус незадоволення суспільства. Так само, як у Туреччині, де інфляція сягнула 80%, Ердоган витягнув карту курдів. І тепер в Угорщині, коли не надходять дотації ЄС, починають шукати винних. Насправді в Угорщині ескалація відіграє роль консолідації.

— То Орбан формує з України образ ворога?

— Орбан може беззастережно зробити ворогом будь-кого і будь-що, якщо це в його інтересах: біженці, Брюссель, Сорос, вкладники у приватні пенсійні фонди, приватні підприємці на єдиному податку… А тепер ворогами стали Україна та український уряд. Основний інтерес Орбана полягає в тому, щоб переключити увагу з помилок уряду на вдаваного зовнішнього ворога. Цим він зараз і займається.

— Українські закони про освіту, мову та нацменшини викликають роздратування в Будапешті і на сьогодні є ключовими проблемами у відносинах України та Угорщини: уряд Орбана вважає ці закони дискримінаційними стосовно угорців, які проживають у Закарпатті, тоді як українська влада каже, що хоче допомогти їм інтегруватися в українське суспільство. А нещодавно один із угорських дипломатів назвав «звірством» те, що з українських урядових будівель на Закарпатті зняли угорські прапори. Яким чином Київ та Будапешт можуть знайти порозуміння і вийти з кризи у двосторонніх відносинах? Чи це, взагалі, можливо при уряді Орбана?

— Не бачу можливості нормалізувати відносини між Україною та Угорщиною, тому що Віктор Орбан не зацікавлений у їх нормалізації. Повторюся: при нинішній угорській владі ескалація — це шлях до консолідації угорського суспільства. І те, що сьогодні відбувається в Мукачівському районі на Закарпатті, — не в інтересах України, українців, закарпатських угорців. Це інтерес Росії й угорського уряду, що намагається досягти того, аби угорське суспільство не відчувало солідарності з Україною та українцями.

При цьому Momentum не вважають прийняті закони про освіту, мови та нацменшини задовільними.

Ми вважаємо, що дуже важливо, аби етнічні угорці, незалежно від того, в яких країнах проживають — Україні, Сербії, Румунії, Словаччині, володіли мовою титульної нації. Тому що це допоможе їм у житті отримати кращу освіту і мати кращі позиції на ринку праці. Але також важливо, щоби оволодіння мовою титульної нації угорськомовними громадянами України не відбувалося насильницьким шляхом. Те, що викладання української мови для іншомовних національностей передбачається як викладання рідної, а не як державної мови, призводить до природного людського опору будь-якому примусу.

То, на вашу думку, ці закони дискримінаційні?

— Скажу так: до них є зауваження. Стосовно останнього закону, про нацменшини, — то ми відправили свої зауваження посольству України в Будапешті. Та, на мою думку, з поступом України до Євросоюзу проблеми нівелюються, бо законодавство України має бути синхронізоване з європейським законодавством.

Ви згадали про випадок, коли були зняті угорські прапори. Дуже важливо розуміти, що ті прапори, які висіли на установах у Закарпатській області, були не державними, а національними. Не будучи офіційним прапором Угорщини, вони представляють не угорську державу, а угорську культуру. Я знаю, що дії української влади не спрямовані проти угорців, але вони дають урядові Орбана підстави підживити шовіністичні настрої в угорському суспільстві.

Врешті-решт, я вважаю, що нас об’єднує більше, ніж роз’єднує. Закарпатські угорці теж воюють на передовій, бо Україна — це їхня батьківщина. Кілька днів тому ми спілкувалися з угорцем, який ідеально сформулював це питання: «Я — угорець, моя рідна мова — угорська, та все своє життя я прожив в Україні. Україна — моя батьківщина». І я думаю, що ці слова є квінтесенцією, суттю цього питання. Бо лояльним ти можеш бути лише до однієї батьківщини.

— Уряд Орбана час від часу накладає вето на рішення ЄС щодо виділення Україні і макрофінансової, і військової допомоги. З чим пов’язана така позиція Орбана та його уряду? Це політика шантажу, щоб отримати багатомільярдні субвенції з боку ЄС і преференції — з боку Росії?

— Орбан завжди грає там, де має менший супротив. І він завжди йде до кінця, до стіни, як ми кажемо. Звичайно, не в інтересах НАТО і ЄС, аби Угорщина дрейфувала у бік Сходу. Орбан це розуміє й маніпулює цим: дуже часто у пресі чути: якщо гроші з ЄС не надійдуть, то тоді Угорщина мусить брати позику на Сході. Але насправді політика відчинених дверей на Схід не принесла жодного зиску. Це використовується виключно для підтримання образу незалежності Угорщини.

На мою думку, різниця між попереднім десятилітнім періодом і нинішньою ситуацією в тому, що на сцені немає Ангели Меркель. Бо німецька промисловість величезною мірою присутня на угорському ринку, а німецькій промисловості потрібна була дешева робоча сила. Саме тому Меркель завжди витягувала Орбана з халепи. Але Меркель уже не канцлер. А європейські чиновники зрештою усвідомили, що з них роблять дурнів. Тому ЄС почав використовувати ту зброю, яку Орбан використовував проти Євросоюзу.

— Орбан та члени його уряду часто закликають до перегляду санкцій, запроваджених ЄС проти Росії, а також виступають проти включення в санкційні списки російських олігархів. На вашу думку, з чим це пов’язано? У росіян є якийсь компромат на Орбана? Чи угорський прем’єр таким чином намагається домогтися преференцій для своєї країни?

— Хоча немає однозначних доказів, та дуже часто лунають закиди, що у вісімдесятих роках Віктор Орбан міг бути інформатором. Міністерство внутрішніх справ Угорщини під час трансформації на початку дев’яностих знищило дуже багато внутрішньої документації. Але є люди, котрі вважають, що оригінали цих документів зберігаються в архівах Росії, і багато хто схиляється до думки, що саме ці теки і є важелем впливу Москви на Орбана. Звичайно, цього не можна однозначно стверджувати, але такий перебіг подій багато що пояснив би. Бо якщо ці підозри стосовно Орбана як інформатора будуть доведені, то це означало б кінець його кар’єри.

— А ви що думаєте з приводу цих підозр?

— Я схильний вірити, що це може бути правдою.

Якщо повернутися до вашого питання щодо політики уряду стосовно послаблення санкцій проти Росії, то, як я й казав, зовнішня політика Угорщини — це внутрішня політика. Орбан роками повторює, що ми ведемо визвольну війну проти Брюсселя, говорить, що санкції ЄС проти Росії — причина всіх економічних бід Угорщини, і стверджує, що бореться проти тих санкцій, які шкодять угорській економіці. Орбан навіює думку, що він — та людина, котра може відстояти інтереси та гідність угорців і Угорщини. Але це всього-на-всього ілюзія.

— То хто союзник Угорщини? Судячи з дій уряду Орбана, це не країни ЄС і НАТО, а Іран, Росія, Туреччина, Китай…

— Три чверті угорського суспільства дуже сильно проєвропейські. І, незважаючи на те, що Орбан іноді намагається ставити питання: «чи потрібно бути членом ЄС і НАТО?», я не вважаю, що ці питання насправді будуть колись обговорюватися, бо суспільство занадто віддане членству своєї країни в ЄС і НАТО. Але та людина, котра лояльна лише сама до себе, не має союзників.

— Дивлячись на те, як Віктор Орбан маніпулює угорським суспільством, можна подумати, що він ще довго буде очолювати уряд. Чим викликана його популярність серед угорців? Тільки вмінням консолідувати угорське суспільство проти умовного зовнішнього ворога?

— Між 2012-м і 2019 роками в Європі була потужна економічна кон’юнктура. І, хоча кошти ЄС потрапили зрештою в кишені структур, наближених до «Фідес», багато угорців відчули, що вони живуть відносно краще, ніж у попередній період. Зокрема й тому, що з тих дотацій ЄС, які треба було вкладати в майбутнє та розвиток країни, уряд Орбана частину просто витрачав на передвиборні популістські заходи: оголошувалися підвищення пенсій, виділення тринадцятої пенсії соціальним верствам населення.

Та ця мильна бульбашка луснула.

Сьогодні валюта знецінюється й інфляція вже перевищує 24%. З квітня 2022 року, коли відбулися останні парламентські вибори, електоральна база «Фідес» зменшилася на один мільйон людей. Проблема в тому, що цей мільйон іще не став опозиційно налаштованим, він просто не підтримує правлячу партію. «Фідес» вдалося утвердити в суспільстві думку, що опозиція просто нездатна керувати країною. Але тепер, коли ми стикаємось із реальними економічними складнощами і проблемами, то виявляється, що сам «Фідес» нездатен керувати країною. Зрештою, люди, коли вирушають голосувати, — вони завжди голосують, виходячи з кишені, з гаманця. Тому в нас, опозиції, є шанс перемогти.

Джерело