Як ламали хребет Україні: "На лісоповал гнали щодня усіх, а діти залишалися у бараках самі. Офіційно нас називали "кулакі-пєрєсєлєнци і члєни іх сємєй"" (фото, відео)

"Їхали довго, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках померлих від холоду, голоду та хвороб. Здебільшого то були тіла старих та дітей"- розповідь про розкуркулення і табір.

Підневільні трудівники. 1932 рік. Фотографія із виставки «ГУЛАГ» у Німецькому історичному музеї

Радіо Свобода продовжує публікувати свідчення членів родин розкуркулених, у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду, передають Патріоти України.

Йосип Сталін, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу, представляє проєкт нової радянської конституції. Москва, Кремль, 1936 рік

Я народився на висилці

Я, Павло Mакеєнко, народився у 1949 році на крайній Півночі, в Архангельській області РСФСР, далеко від України, у місцях заслання моїх батьків та родичів.

До сталінського розкуркулення мої родичі жили у селі Лехнівка, Березанського району Київської області. Мого дідуся звали Павло Олександрович Петренко, він 1895 року народження. Бабуся – Оксана Кузьмівна (у дівоцтві – Діденко).

У страшному 1930 році, коли ламали хребет українському селянству, силуючи його йти до колгоспу, моїх дідуся, бабусю, матір Ларису (їй тоді було 9 років), тіток Олю (11 років) і Галю (3 роки) кинули у товарні вагони і повезли на Північ.

Навіть не знаю, скільки часу давали на збори, та й що міг узяти цінного селянин? Тільки трохи харчів та ще теплий одяг, більшість якого тут же, на станції завантаження, свої ж місцеві і відібрали…

Їхали довго, повільно, залишаючи на небагатьох зупинках померлих від холоду, голоду та хвороб. Здебільшого то були тіла старих та дітей.

Виїхали восени, а приїхали на Північ у середині зими – в люті морози і сніг по пояс. Привезли і вивантажили моїх родичів у Архангельській області, біля села Плесецьк, прямо в сніг. Напевно, всі чули про космодром Плесецьк, найбільший на території Російської Федерації, але мало хто знає, на чиїх кістках він постав.

Людей тієї зими загинуло дуже багато. Викинули в глухий ліс, в мороз, у сніг по шию. В цих нелюдських умовах треба було нашвидкоруч збудувати собі таке-сяке мешкання – шалаші із соснового гілля, щоб далі працювати на лісоповалі і спокутувати свою «провину» перед пролетарською державою. А «провинились» тільки тим, що хотіли працювати на своїй землі, а не в колгоспі.

Одяг і взуття рабів комуністичного режиму. У правому нижньому кутку саморобний брезентовий черевик із дерев'яною підошвою. Фото О. Гогуна з виставки «ГУЛАГ»
На лісоповал щоранку виганяли всіх. На нарах залишалися лише грудні діти та повзунки. Дітей, які падали з нар, поїдали лиси та інші звірі, що вільно заходили до хиж. Не один раз, повернувшись з роботи, нещасні батьки замість дітей знаходили лише невелику купку кісток… Та й на дорослих чекала лиха доля. До весни мало хто дожив. Гинули як від тяжкої роботи, так і від холоду.

Серед загиблих на Півночі – і моя тітка Галя (у документах чомусь Ганна). Їй було 4 роки. Моя тітка Оля (вона померла в 2008 році) розповідала, що кожну весну, а не рік чи два, починався жахливий голод, і люди від недоїдання та цинги вмирали цілими родинами. Ще тітка розповідала декотрі шокуючі «кулінарні» пристрасті, через які вони, можливо, і вижили. Вона дуже любила їсти кору з дерев, а моя мати – траву і мох. Їм було по 12 і 10 років.

Українців на місцях висилки, на півночі Росії, було повно. Я тепер згадую, що там у спілкуванні між поселенцями переважно звучала українська мова, а українські прізвища наших сусідів пам’ятаю дотепер.

Офіційно нас називали «кулакі-пєрєсєлєнци і члєни іх сємєй»… Саме такий напис був на картонній обкладинці товстої особової справи, яку я витребував із Архангельського УВС у Київ у 1994 році. «Личное дело кулака-переселенца Петренко П. А.» – так воно називалося.

Дідусь розповідав, що біда з нашою родиною трапилася через його любов до коней. У нього була пара баских, можливо, найкраща в селі. Вони дуже сподобались голові сільради, котрий декілька разів пропонував віддати їх у його користування. Але дідусь не погоджувався, адже в селі без тягла залишитись неможливо. Якби ж він міг знати, чим усе скінчиться…

Коли прийшов сталінський наказ на виселення «контінґента» і місцеві сатрапи заходились складати списки, то дідусь потрапив у них відразу. Разом з ним там опинились і ті, хто чимось голові не сподобались. Отак, викинули родину з хати і разом з малими дітьми без суду й слідства відправили на загибель. Ось таке воно, сталінське правосуддя!

Та якби ж то тільки сталінське. В особовій справі знайшов таке формулювання: «За рішенням Лехнівської сільради вислати за межі області»… Зняти копію з цього документа мені не дозволили навіть у часи незалежности, у 1994 році. Чому навіть зараз приховують правду?!

В особовій справі мого дідуся, в описі майна замість двох коней значиться тільки один. Виходить, другого таки привласнив собі голова сільради.

Запам’ятався і випадок із розповіді дідуся. На лісоповалі, на найтяжчій роботі, де постійно гинули люди, був один чоловік, дуже мовчазний. Якось під час обіду він промовив: «Усе тут дуже добре, от тільки хліба замало». Наступного дня його в бригаді вже не було, і ніхто не знав, куди він подівся. Хтось із «ближніх» доніс, «куди слід».

Робота депортованих на лісоповалі. 1958–1959 роки (фото: з приватного архіву Ольги Шадної (Ватраль)
Після тої страшної осені 1930 року, коли родину викинули з хати, тітка Оля не була в рідному селі Лехнівка довгих 66 років. Хоч після повернення зі заслання вона вільно могла туди навідатися, але бажання кого-небудь там бачити не було – так її травмували події, пов'язані з виселенням.

Особливо те, коли найближчі сусіди і навіть родичі з радістю грабували їхнє убоге майно, зняли навіть зимове пальто з трирічної Галі. Гіркота і біль, пережиті 11-річною дитиною, залишилася на все життя.

Більше читайте на сайті Музею Голодомору-геноциду. Уперше ця розповідь була надрукована в газеті «Народна трибуна» у 2011 році.

Дослідники Музею Голодомору аналізують радянські документи

В архівах усіх рівнів є багато документів, які показують, якими методами відбувалося так зване «розкуркулення», як реагували ті, у кого все відбирали, та що з ними робила радянська влада.

Дослідники Музею Голодомору-геноциду проаналізували документ «Сводка ИНФО ОГПУ «о бегстве и самораскулачивании кулачества» на Украине от 1 февраля 1930 г.»

Подаємо цитати із цього зведення до головного карального органу в тогочасному СРСР мовою оригіналу:

  • «Николаевский округ. За последнее время бегство кулаков из сел в другие округа, преимущественно в Донбасс, принимает массовый характер. Так, в г. Николаеве выявлены 172 кулацких семьи, которые расселились в рабочих квартирах, ведут среди рабочих антисоветскую агитацию, стараясь завоевать их расположение в свою пользу».
  • Уманский округ. Сплошная коллективизация находит большое отражение в ликвидации хозяйств кулаками. В последнее время отмечаются массовые случаи отказа кулачеством от своих земельных наделов, распродажа скота, с/х инвентаря и т.д. Ликвидируя свои хозяйства, кулаки не скрывают своих намерений выехать в другие округа, в рабочие центры, чтобы пытаться устроиться на работу.
  • Сумский округ. В с. Локне зафиксирован целый ряд случаев бегства кулаков из села, всего 16 чел. По первичным данным все устроились на работу на руднике «Коминтерн» (возле г. Шахты). На работу они были приняты председателем] стройкома, жителем этого же села. Кроме того, при помощи секретаря сельсовета, недавно вычищенного из ЛКСМУ, бежавшим кулакам были выданы фиктивные справки об их социальном и имущественном положении.
  • Случаи бегства кулаков отмечены в Хотенском, Чупаховском, Лебединском и Юнаковском районах. Кулаки стремятся выехать в промышленные округа и устроиться там на работу.
  • В г. Павлограде в последнее время наблюдаются факты, когда кулаки сдают на склад Рудметаллторга части с/х машин, умышленно разобранных или побитых на лом. Так, 3 января кулак из с. Маврино Павлоградского района привез побитую на лом почти новую молотилку. На вопрос присутствовавшего при этом одного крестьянина, что, «трудно было побить на лом такую машину?», находившаяся возле склада группа кулаков ответила: «Разбить все легко, а вот пусть соввласть попробует сделать новые».
  • Криворожский округ. 19 января в Апостоловском районе по распоряжению окрнаркома было раскулачено 300 кулацких хозяйств. 22 января началось раскулачивание и по остальным районам Криворожского округа. Кулаки в некоторых селах в процессе раскулачивания оказали сопротивление. Так, в с. Костренке кулак набросился на уполномоченного ОНК с ножом; в с. Братолюбовке Долинского района кулак Геращенко при его раскулачивании избил 3-х членов комиссии; в с. Глиняное Долинского района при изъятии имущества у кулака Зилевского последний ударил уполномоченного Тонкошурова в висок. Уполномоченный выстрелом из револьвера убил кулака.

(Цитати з документа: ЦА ФСБ РФ. Ф. 2. Оп. 8. Д. 678. Л. 163-165. Подлинник. Документ з книги: Советская деревня глазами ВЧК–ОГПУ–НКВД. 1918–1939. Документы и материалы: в 4 т. / [под ред. А. Береловича, В. Данилова]. – М.: «Рос­сийская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003. – Т. 3: 1930–1934 гг.; Кн. 1: 1930–1931 гг. – С. 141–144.).

На лумку дослідників, цей документ показує, що:

  • В Україні розкуркулення почалося ще до прийняття постанови ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації». Наприкінці січня 1930 року акції з пограбування «куркульських» господарств українців пройшли в Криворізькому, Харківському, Миколаївському округах.
  • Документ доводить, що акції з «розкуркулення» супроводжувалися мародерством – майно пограбованих українських селян нерідко привласнювалося активістами та уповноваженими, а не вилучалося до неподільних фондів колгоспів, як декларувала окупаційна російсько-більшовицька влада.
  • Документ характеризує форми спротиву селян розкуркуленню: скорочення посівних площ, розподіл, розпродаж або знищення майна; втечі з сіл до міст, на новобудови, де можна було розчинитися серед тисяч чорноробів, колишніх селян; побиття, вбивства активістів, уповноважених, організаторів колгоспів; волинки.

Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам про це.

Ми просимо повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних. Пишіть на адресу Radiosvoboda

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Вихід 17 мажоритарників із "Слуги народу", або "Всі на вибори!". Банкова дуже нервує. Коли Зеленський втратить монобільшість

вівторок, 7 грудень 2021, 6:50

Патріоти України пропонують ознайомитись з публікацією Юрія Вишневського про новий тренд у Верховній Раді. Правляча партія "Слуга народу" втратила ще одного народного депутата. Перший віцеспікер Олександр Корнієнко оголосив про те, що фракцію "слуг" за...

Хіти тижня. Якщо вкусила змія: Медики розповіли, як діяти

вівторок, 7 грудень 2021, 2:00

Літо – це не лише пора відпусток, а й сезон активності змій. В Україні мешкають три види отруйних змій, укуси яких особливо небезпечні - гадюка звичайна, степова гадюка та гадюка Нікольського. Що робити, якщо вкусила змія? 1. При укусі змії необхідно т...