Як Росія перевела економіку на "воєнні рейки": висновки для України, - аналітика Консорціуму оборонної інформації

Росія після повномасштабного вторгнення в Україну зуміла провести мобілізацію своєї промисловості під потреби війни. Україна та країни-партнери мають дати свою відповідь. Але для цього слід проаналізувати, як агресор досяг певного результату. Аналізуємо, пояснюємо

Зміст

1.Фактори, використані РФ в "промисловій мобілізації"2.Механізми "промислової мобілізації" військово-промислового комплексу РФ3.Стан "промислової мобілізації" в Україні та в країнах Заходу4.Що мають зробити Україна та країни-партнери

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI). Це об’єднаний проєкт українських аналітичних та дослідницьких організацій, спрямований на посилення інформаційної підтримки та аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.

Фактори, використані РФ в "промисловій мобілізації"

Кремль у своїх стратегічних планах щодо повномасштабної війни проти України покладається на кілька факторів, один із головних – ресурсна перевага. Країна-агресор зуміла провести мобілізацію військово-промислового комплексу, і це дало їй змогу піти вперед у виробництві озброєння та боєприпасів порівняно з країнами Заходу.

Аналізуючи фактори та рішення в процесі такої мобілізації, відштовхуватимемось від нової доповіді британського аналітичного центру RUSI (Королівський об’єднаний інститут оборонних досліджень). Вона стала першим публічним матеріалом серед аналітичних структур Заходу щодо мобілізації російського ВПК в ході повномасштабної війни проти України.

Насамперед автори доповіді виходять із того, що свою "промислову мобілізацію" Росія по факту почала ще в березні 2022 року, а увесь комплекс необхідних рішень з мобілізації своєї економіки для війни проти України країна-агресор ухвалила ще в липні 2022 року, поки Захід вагався з форматами підтримки нашої держави.

За рахунок цього РФ отримала перевагу мінімум в 4 місяці для переходу своєї промисловості на "воєнні рейки", порівняно із цивілізованим світом. А це в свою чергу стало опорою для впевненості кремлівського керівництва у здатності виграти довготривалу війну проти України.

Відвантаження партії БМП-3 з "Курганмашзавода" у травні 2023 року

Які кроки було зроблено Росією для "промислової мобілізації" під потреби війни? Насамперед це:

• тотальне державне регулювання усіх сегментів промисловості, що були залучені до військового виробництва;
• пільгові механізми кредитування для приватних виробників та розширення фінансування для державного сегменту російського ВПК, зокрема за рахунок прихованих джерел;
• здешевлення виробництва за рахунок "здешевлення" робочої сили;
• зняття моральних бар’єрів для використання технологічної бази подвійного призначення, що дозволило залучити формально "цивільні" структури "Росатом" та "Роскосмос" до виробництва озброєння для війни проти України.

Механізми "промислової мобілізації" військово-промислового комплексу РФ

Розшифруємо, як працював кожен з цих факторів.

Державне регулювання – початковий план РФ у повномасштабній війні проти України передбачав, що основна фаза бойових дій триватиме лише 10 діб, для чого вистачить поточних запасів озброєння. Провал початкового плану вже в березні 2022 року примусив російське керівництво перейти до виробництва в три зміни деяких видів озброєння, зокрема крилатих ракет "Калибр" та реактивних снарядів до РСЗВ "Смерч".

Однак для напрацювання базових рішень по "промисловій мобілізації" Кремлю знадобилось ще три місяці, і саме тому пакет законодавства по переходу російського ВПК на "воєнні рейки" було ухвалене уже в липні 2022 року. Варто коротко нагадати, що ухвалене законодавство передбачало повне обмеження прав працівників, заборону приватним підрядникам відмовлятись від контрактів з виконання оборонного замовлення та право уряду РФ відмовитись від тендерних процедур закупівлі та вжити заходів цінового регулювання.

При цьому слід наголосити, що Росія в рамках цього пакету рішень не створювала нову промислову базу, а просто "переводила на військові рейки" існуючу промислову базу, де лише в сегменті військового виробництва налічувалось 1400 суб’єктів, переважно державної форми власності.

Виробництво керованої 1500-кг авіабомби з модулем УМПК

Пільгове та приховане фінансування - стандартною для російської економіки вважається ставка кредитування у 18% річних, однак для суб’єктів російського ВПК (державних та приватних) діє пільгова ставка у 6% річних.

Крім того, для фінансування роботи російського ВПК використовуються не тільки кошти, що напряму передбачені в держоборонзамовленні та "офіційному" військовому бюджеті РФ. Як приховані джерела фінансування було також використано формально "цивільні" програми структур державних корпорацій "Росатом" і "Роскосмос", дослідних програм "Російської академії наук" (РАН) та цільових програм по промисловості "Мінпромторгу РФ".

"Здешевлення" робочої сили – відбувалось за рахунок використання праці ув’язнених та студентів, а також набору додаткового персоналу на підприємства російського ВПК. Так Кремль досяг ситуації, коли загальна кількість працівників військово-промислового комплексу досягла 4,5 мільйона осіб; а якщо рахувати працівників разом із сім’ями, то виходить, що військове виробництво охоплює 10% населення країни-агресора.

Використання "технологічної бази подвійного призначення" - деякі підприємства із структури "Роскосмосу" та "Росатому" залучені до виробництва ракетного озброєння для війни проти України. Крім того, фахівці вказаних структур та РАН залучаються для пошуку рішень по спрощенню та масштабуванню військового виробництва, зокрема в сегменті артилерійських боєприпасів.

На тлі цього слід виділити два базові моменти:

• За рахунок вчасного ухвалення рішень з використання наявної промислової бази РФ виграла мінімум 4 місяці часу та отримала впевненість у можливості перемоги в затяжній війні, поки Захід коливався із формами підтримки України;
• "Промислова мобілізація" привела до того, що 10% населення країни-агресора зав’язані на роботу військово-промислового комплексу, що є однією з опор Кремля для ведення війни проти України.

Передача нових Су-34 для "ВКС РФ", квітень 2024 року

Іншими словами, для розгортання свого військового виробництва РФ ефективно використала політику "батога та пряника", тобто поєднання жорсткого адміністративного примусу та фінансових стимулів.

Стан "промислової мобілізації" в Україні та в країнах Заходу

Натомість наголошують експерти RUSI, в Україні та країнах заходу процеси мали свої проблемні вузли.

Україна зуміла використати наявну промислову базу та кадровий потенціал для розгортання оборонного виробництва в умовах повномасштабної агресії РФ. Але при цьому в державному регулюванні по українському ОПК є відчутні прогалини, зокрема щодо даних у відкритих реєстрах та можливостей бронювання персоналу.

Наш ОПК також має проблеми із ресурсною базою – до оборонного виробництва залучено загалом 500 підприємств та близько 300 тисяч працівників, при цьому є проблеми із завантаженням наявних потужностей через нестачу фінансування.

Розгортання ж оборонно-промислової бази Заходу в повномасштабній війні РФ проти України стримувалось в першу чергу через логіку "економічної доцільності", тобто коли на перше місце ставилась вартість виробництва та чистий прибуток, а уже на друге місце – валовий обсяг виробництва.

Експерти констатують, що мала місце нераціональна витрата ресурсів від країн Заходу з прямої підтримки України. Як приклад: снаряди 152-мм калібру на зовнішньому ринку можуть коштувати до 8 тисяч доларів за одиницю, у той час, як український ОПК може виготовляти такі боєприпаси за ціною 1,8 тисячі доларів за одиницю. Однак перевага віддавалась закупівлі саме на зовнішніх ринках, а не на українських потужностях;

Важливий момент полягає також в тому, що наразі країни-учасники НАТО хоча і мають формальний показник необхідних оборонних затрат у відсотках ВВП, але не мають встановленого показника щодо наявних запасів озброєння та "відмобілізованості" роботи військово-промислового комплексу.

Описана вище картина наочно ілюструє, що країна-агресор зуміла отримати ресурсну перевагу не тільки завдяки переведенню промисловості на "воєнні рейки", але й коштом відсутності відповідних рішень у країн Заходу та деяких неврегульованих проблем у роботі українського ОПК. Вирішальною мірою це завадило розкрутити "маховик виробництва".

Що мають зробити Україна та країни-партнери

В замовленнях техніки та озброєння для Сил оборони України слід робити безумовний пріоритет саме на продукцію українського ВПК.

Для українського оборонного комплексу необхідно збільшувати можливості з бронювання персоналу, залученню пільгового кредитування від українських банків та прямого фінансування від закордонних партнерів, зокрема в рамках "данської моделі".

Також очевидно, що в рамках контактів «Коаліції рішучих» варто зробити пропозицію країнам-партнерам: запровадити обов’язкові нормативи щодо наявних запасів озброєння та боєприпасів та нормативи щодо "відмобілізованості" роботи військово-промислового комплексу.

Нарешті країнам Заходу в розгортанні своєї оборонно-промислової бази варто врахувати, що ставка на формальні показники економічної доцільності під час найбільшої війни 21-го століття та перед серйозними ризиками третьої вістової війни не завжди стратегічно може бути виправдана.

Джерело