Конфлікт між Трампом і розвідкою досяг такого ступеня, що жертвують безцінними агентами: Путін навіть не здогадувався про "крота" ЦРУ поряд себе, - російський журналіст

"Спочатку телеканал CNN, а потім The New York Times повідомили сенсаційну інформацію. З посиланням на джерела в розвідці і адміністрації Білого дому вони повідали, що два роки тому ЦРУ провело операцію з евакуації найціннішого свого агента в Кремлі", - пише російський журналіст Олександр Гольц у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Саме на дані цього агента посилалися американські спецслужби, коли доповідали в Конгресі, що Володимир Путін особисто віддав наказ про втручання у вибори в США. Вивозити інформатора довелося нібито через те, що Трамп і його співробітники вкрай недбало поводяться з секретними даними. Простіше кажучи, розвідники, за версією ЗМІ, побоювалися, що президент здуру видасть росіянам інформацію, яка приведе до агента. Тому що Трамп, буцімто, повідомив Сергію Лаврову надсекретні дані, отримані від ізраїльських спецслужб і їх зберігали таємно навіть від найближчих союзників США.

Всього кілька днів знадобилося журналістам, щоб встановити ім'я кремлівського крота. Ним виявився співробітник адміністрації президента РФ Олег Смоленков, який виїхав у червні 2017 року з сім'єю на відпочинок у Чорногорію і безслідно там зник. З’ясувалося, що в місті Стаффорд (штат Віргінія) якісь Олег і Антоніна Смоленкови придбали особняк вартістю приблизно мільйон доларів. Путінський тлумач Пєсков крізь зуби повідомив, що, так, Смоленков працював у президентській адміністрації. Але, по-перше, був звільнений кілька років тому (коли втік, так одразу і звільнили). По-друге, обіймав незначну посаду і до президента доступу не мав (у них там, в очищенні, звання державного радника 3-го класу, що відповідає армійському генерал-майору, всякій дрібноті дають). До своєї контррозвідки, повідомив Пєсков, Кремль претензій не має.

Слід визнати, що те, що сталося, виглядає як жахливе порушення правил взаємовідносин розвідки та її агентів. Завдяки витоку американці засвітили відставного крота, який, якщо пам’ятати, що трапилося зі Скрипалем, тепер стикається з прямою загрозою життю. Який божевільний піде тепер на контакт з ЦРУ, навіть якщо воно пообіцяє немислимий за розкішшю особняк?

Ця історія має два більш-менш раціональних пояснення. Перше — конфлікт і взаємне роздратування між Трампом і розвідкою досягли такого позамежного ступеня, що всі засоби вже добрі. І в цій бійці не на життя, а на смерть можна пожертвувати навіть надцінним у минулому агентом. Друге — у США щойно витекли (або можуть витекти) якісь важливі надсекретні дані, що надійшли з Кремля від зовсім іншого агента, і терміново потрібна була операція прикриття, під час якої довелося вказати на раніше засвіченого Смоленкова.

Так чи інакше, але слід визнати, що в Кремлі, у святая святих Росії, довгий час працював ворожий агент. Міркування про те, що Смоленков був дрібним чиновником і до справжніх секретів доступу не мав, виглядають абсолютно нікчемними. Як вдалося з’ясувати вже російським журналістам, кріт був довіреним співробітником президентського радника з міжнародних справ Юрія Ушакова. До того ж із саме тих часів, коли Ушаков був послом у США, а Смоленков відповідав за посольський магазин.

Пізніше вже в Кремлі Смоленков теж був на держроботах, виконуючи, як стверджують, особисті доручення радника з міжнародних справ. Той, хто хоча б у загальних рисах знає, як влаштовано систему влади в РФ, прекрасно розуміє: саме такий ось «завгосп» зі спеціальних дручень у генеральському чині, який має непідзвітні суми, є суто довіреною особою будь-якого великого начальника. І саме ця обставина, а зовсім не офіційне становище, всілякі письмові «допуски» і дозволи, дає можливість знайомитися ненароком з найважливішими державними секретами.

Дивно, що в цих обставинах у Кремля немає претензій до контррозвідки. До того ж претензії ці мали висунути не зараз, коли зрада стала надбанням гласності, а два роки тому, коли Смоленков із сім'єю зник у Чорногорії. Таке зникнення — очевидний сигнал того, що чиновник є агентом потенційного супротивника. Тим часом відомо, що «секретоносії», а до них зараховують усіх співробітників правоохоронних органів і військовослужбовців, не мають права виїзду за кордон без дозволу начальства. Природно було б запитати, як така людина могла без проблем покинути Батьківщину разом з сім'єю? Хто дозволив йому виїзд, чи не пан Ушаков? Але, як бачимо, жодних наслідків для президентського радника не було. Переконавшись у факті зради, спецслужби швидко згорнули справу про вбивство без будь-яких оргвисновків.

Слід констатувати, що справа з контррозвідувальним забезпеченням адміністрації президента йде геть кепсько. Спецслужби проґавили багаторічне спілкування ворожого агента зі своїми іноземними кураторами. А коли історія розкрилася, вважали за краще витертися, так, щоб не кидати тінь на могутніх начальників Смоленкова. Що являє собою рішучий контраст з атмосферою шпигуноманії, яка панує в країні.

ФСБ з допомогою цивільних невтомно ловить ворожих агентів. У день, коли скандал, пов’язаний зі Смоленковим, досяг піку, в Держдумі жваво обговорювали небезпеку іноземного втручання в російські внутрішні справи. Здавалося б, історія з кротом у Кремлі має бути в центрі парламентської дискусії. Адже ось він, очевидний доказ, що агенти ворога всюди. Ба ні, парламентарії бадьоро йдуть шляхом сенатора Маккарті і створюють комісію, яка повинна розслідувати іноземні зв’язки Навального та інших опозиціонерів. Чудово йдуть справи у слідчих ФСБ, які вважають зрадою спілкування немолодих вчених із закордонними колегами.

Звісно ж, що в умовах розкручуваної державою шпигуноманії робота ворожої агентури має бути максимально ускладнена. Але агенти супротивника почуваються, як риба у воді. Щось подібне було і в СРСР. У той час, коли дисидентам шили справи за зв’язки з «закордоном», двадцять років у ГРУ працював кріт з генеральськими погонами, який здав сотні колег.

Одна з характерних рис авторитарної держави — всілякі послаблення «своїм». До того ж ці послаблення такі, що вони ігнорують очевидні норми безпеки. Але ж як інакше відрізнити благородного гранда в генеральському званні від простого смерда, який спить і бачить, як продатися ворогові. Не будемо забувати, що ресурси контррозвідки все-таки обмежені. І коли вони витрачаються на пошук ворожої агентури по всій країні, їх просто не вистачає на президентську адміністрацію…".