Як за загадкових обставин загинула теща Степана Бандери

Юлія Опарівська походила з інтелігентної української родини, багато років займалася навчанням сільських дітей, відкривала навчальні заклади, організовувала курси грамотності, надавала підтримку жінкам під час пологів, позичала книги та підтримувала українські громади. Проте для нової влади цього було цілком достатньо, щоб вважати її "неблагонадійною". Крім того, Юлія Опарівська була матір’ю Ярослави Бандери - дружини Степана Бандери, зазначають Патріоти України.

Про складну долю жінки, яка відіграла важливу роль в історії України пише ТСН.ua.

Хто така Юлія Опарівська - основні факти

Юлія Опарівська, дівоче прізвище якої було Ганківська, народилася 10 травня 1898 року в селі Семушова поблизу Сянока. Її батько - Василь Ганківський - працював учителем, а згодом - шкільним інспектором. В сім'ї цінували освіту, українську культуру та соціальну активність, пише localhistory.org.ua.

Під час Першої світової війни Юлія зустріла молодого семінариста Василя Опарівського.

У 1916 році вони одружилися в Покровській церкві села Бонарівка. Того ж року Василя висвятили на греко-католицького священника. Через рік у подружжя з'явилася донька Ярослава, а через ще рік - син Лев.

"Юлію дуже любили в Бонарівці, бо вона була і вчителькою, і лікарем, і добрим порадником. Вона закінчила університет у Відні, та поляки довго не давали їй роботи, заледве дали початкову школу в с. Завадка. Донька Василя і Юлії Опарівських Ярослава вчилася у Львові в університеті, там познайомилася зы Степаном Бандерою і вийшла за нього заміж. Молоді Степан і Славка часто приїжджали в Бонарівку до родини, погостити до стрийків, братів батька", - зазначають у спогадах історики.

Втрата рідних та останні роки життя Юлії

Здавалося, попереду у подружжя чекало спокійне сімейне життя. Однак розпочалася польсько-українська війна.

Отець Василь добровільно вступив до Української галицької армії. Він став капеланом 11-ї Стрийської бригади УГА - польовим духівником, чия посада прирівнювалася до рангу сотника. У червні 1919 року під час Чортківської офензиви Василь Опарівський був тяжко поранений. Його не вдалося врятувати. Юлія стала вдовою з двома малими дітьми. Їй тоді було лише 21 рік.

Вона ніколи більше не виходила заміж, хоча отримувала чимало пропозицій. Натомість присвятила себе дітям і викладанню. Під час тих часів знайти роботу було непросто. Польська влада часто ставила перешкоди в працевлаштуванні дружин колишніх старшин УГА та тих, хто був пов'язаний з українським рухом.

Проте згодом Юлія все ж почала викладати в селах Замішанщини.

Вона також брала участь у діяльності Просвіти, Рідної школи, Лугу, сприяла відкриттю українських осередків, і саме завдяки її ініціативі в Петрушевій Волі було створено початкову школу. Вона організовувала курси грамотності та кулінарії, навчала німецької мови, позичала книжки, а за потреби навіть допомагала породіллям.

Її донька Ярослава згодом поїхала до Кракова і в 1940 році вийшла заміж за Степана Бандеру. Син Лев також долучився до українського підпілля.

У серпні 1942 року його заарештували німці. Три місяці він провів у в'язниці на Лонцького у Львові, де, щоб не зламатися, вишивав українські орнаменти на білому полотні.

27 листопада 1942 року Лева Опарівського разом із 27 членами ОУН розстріляли на Кортумовій горі.

Юлія втратила чоловіка у війні за Україну. Потім - сина. А її зять - Степан Бандера - на той момент перебував у німецькому концтаборі Заксенгаузен.

Навесні 1944 року радянські війська наблизилися до Галичини. Юлія чітко усвідомлювала: залишатися небезпечно. Вона готувалася до виїзду на Захід. За однією версією - до Відня, а за іншою - до Берліна. 26 липня 1944 року разом із двома знайомими жінками вона дісталася до залізничної станції Прибівка. Але останній поїзд уже пішов. Наступний мав вирушити лише вранці.

Супутниці вмовляли її повернутися разом із ними до Бонарівки, де можна було знайти прихисток, але Юлія відмовилася. Вона вирішила переночувати в своєму будинку на хуторі Завада, а вранці знову вирушити до станції.

Того дня місцеві мешканці помітили поблизу кількох озброєних чоловіків у чорному. Вони розмовляли іноземною мовою і намагалися з’ясувати, чи встигла вчителька виїхати. Одна з жінок, які супроводжували Юлію, збрехала, що вона вже сіла на потяг.

Увечері озброєні нападники увірвалися до її дому. Вони шукали гроші, коштовності, й, можливо, документи. Дім пограбували, речі розкидали, меблі знищили, а сімейні світлини опинилися на підлозі. Учительку жорстоко вбили.

Наступного дня тіло Юлії Опарівської виявив місцевий житель Станіслав Графф. Вона померла від втрати крові. Тіло загорнули у біле простирадло й на возі перевезли до Бонарівки.

27 липня 1944 року Юлію поховали всім селом. Похорон відбувався в поспіху. Місцевий майстер виготовив простий хрест із залізної труби. На ньому було написано: "Опарівська Юлія. 26.VII.1944".

Чин похорону відправив священник Іван Клюфас. Могилу Юлії Опарівської згодом віднайшов інженер і краєзнавець Роман Матвійчина.

Збереженням поховання опікуються нащадки переселенців із Бонарівки та правнук Юлії - Степан Андрійович Бандера, повний тезка свого відомого діда.

Нагадаємо, що у Польщі поліцейські затримали двох чоловіків, які намагалися вдертися до офісу української компанії у Познані, і ставили працівникам провокаційні запитання про Степана Бандеру.