Єдиний західний лідер, хто спромігся сказати правду про поведінку Трампа, - Портников

"Президент Португалії Марселу Ребелу де Соза – просто Марселу, як його дружньо називають співвітчизники, й відразу зрозуміло, про кого йде мова, – виявився єдиним західним лідером, хто спромігся сказати правду про поведінку Дональда Трампа й навіть назвав американського колегу "радянським, тобто російським активом". Тобто людиною, діяльність якої обʼєктивно сприяє інтересам путінської Росії – хоч би як Трамп це маскував", - пише оглядач Віталій Портников у своїй колонці, передають Патріоти України, та продовжує:

"В мене немає жодних сумнівів, що такої думки про Трампа більшість його західних співрозмовників. Проте вони вважають, що грати вистави в Овальному кабінеті, демонстративно погоджуючись із вигадками і витівками його господаря – найкраща модель поведінки у ситуації, коли Трамп весь час намагається відхреститися від подальшої підтримки України і перекласти відповідальність за недосягнення миру з агресора на жертву.

Марселу пішов іншим шляхом, і для цього у нього може бути кілька причин. Перша з них – питання поваги до самої інституції президента як такої, що має визначати моральний стан суспільства. Звісно, у Португалії немало тих, хто обурений заявами очільника держави й побоюється погіршення стосунків із американською адміністрацією, тим, що португальського президента та премʼєр-міністра не запросять до Овального кабінету.

Проте як слушно зазначила публіцистка впливового видання Público Елена Перейра, "якщо Марселу грішить надмірністю, інші грішать мовчанням". І з цим важко не погодитися. Друга причина – інстинкт політичного аналітика, який просто не може не поділитися із публікою своїми висновками. Адже до обрання президентом Марселу був популярним політичним коментатором і телеведучим, автором програм на телеканалі ТВІ і коментарів для Expresso. І якщо вже (у країні відповідальній, звісно) обирати президентом людину з телевізора, то краще вже політичного аналітика – він хоча б буде розуміти, що відбувається навколо. Але якщо без жартів – оцінка Марселу результатів дій Трампа виглядає не як емоція, а як бездоганний політологічний аналіз.

Третя причина – це те, що Марселу розуміє природу авторитаризму і диктатури та можливість їхнього посилення у європейському суспільстві не з підручників історії і не з дистанції спостерігача чи борця. Хтось з теперішніх європейських лідерів – як Макрон чи Мерц – про авторитаризм читав. Хтось – як Туск – проти нього боровся. А Марселу жив в епіцентрі функціонування режиму. Його батько Бальтазар Ребелу де Соза був одним з чільних функціонерів диктатури Антоніу де Олівейра Салазара, архітектора португальської "Нової держави", й пройшов у цій новій державі шлях від "комсомольського" лідера до міністра закордонних справ.

Близьким другом Бальтазара був спадкоємець Салазара й останній премʼєр диктатури Марселу Каетану. Він став свідком нареченого на весіллі батьків майбутнього президента Португалії, він відвозив матір Марселу до полового будинку, коли вона народжувала першу дитину. Ну і цю дитину назвали Марселу на честь того, "першого" Марселу – думаю, ви вже здогадались. Так що президенту Португалії не потрібно пояснювати, як це буває, коли люди служать примхам авторитарної і неадекватної особи. Він і сам вам все це чудово розповість. Адже коли Салазар захворів, впав в маразм і не міг нічим більше керувати, Марселу ("перший" Марселу, який став премʼєром Португалії) разом з іншими міністрами й чиновниками, серед яких, звісно, був і Ребелу де Соза-старший, не насмілювалися про це сказати старому диктаторові і два роки імітували його перебування при владі, проводили засідання уряду в його резиденції та надсилали доповіді. Правди про своє усунення Салазар так і не дізнався. Нічого і нікого не нагадує?

24 серпня 2024 року я провадив прямий ефір з київського майдану Незалежності, аж раптом побачив буквально поруч португальського президента, який приїхав на святкування. Марселу просто гуляв серед киян, спілкувався з ними й очевидно насолоджувався тією атмосферою свободи і жертовності, яка могла нагадати йому післяреволюційну Португалію його молодості. Мені здалося, він був щасливий".