До початку 2021 року президент Володимир Зеленський розгубив майже всі свої внутрішньополітичні трофеї. Безпомічний прогин під ковід через кричущу некомпетентність профільного міністра та його команди, затиснутої вказівками контролюючої кожен їхній крок Банкової; програні місцеві вибори, — переважна більшість мерів великих міст, які піднялися на антиковідній боротьбі з владою, утримали свої позиції; розтягнута олігархами монобільшість, яка блокувала будь-які ініціативи президента в парламенті.

Чорною хмарою нависали тарифи на газ, що вирушили у вільне ринкове плавання, до якого виявилися неготовими громади та їх жителі. Бунт цілком осмислений, але нещадний міг змести «зелену» владу і її слабкого президента вже навесні 2021-го. У чому були впевнені багато його опонентів.

Однак усього за шість (!) місяців Зеленський повністю переформатував владу в країні та замкнув на собі всі важелі державного управління. Точкою збірки став РНБО, головою якого є не секретар Данилов, а президент. Це Зе! зрозумів лише через півтора року президентства. «І тут мені як пішла карта...». З володаря титулу «Невдаха року» (28% респондентів підтримали цей меседж в опитуванні фонду «Демініціативи» та КМІС) Зеленський перетворився на президента-ньюсмейкера, котрий активно поганяє інформаційний простір.

Завдавши удару по Медведчуку, він дуже розхитав п'яту колону й віртуозно затис у кутку свого основного політичного опонента Петра Порошенка. Трохи згодом поставив «на лічильник» олігархів. Тихе сходження з п'єдесталу недоторканного Авакова остаточно дало зрозуміти, що Зеленський більше не жартує. Ні щодо другого терміну, ні щодо методів, якими він готовий скористатися задля втримання влади.

Зеленський виявився майстром паліативу. Паралельно зі зміцненням влади, було прийнято низку ключових (зокрема й для судової системи) законів, яким нині аплодують наші міжнародні партнери. Банкова наступально легітимує свою експансію, пакуючи її в блискучу обгортку.

Але що насправді будує Зеленський? Наскільки міцна така конструкція? Які ризики несе для держави у стані війни, що переживає не найкращі часи у відносинах із звично стурбованими, але свято відданими власному бізнес-інтересу західними партнерами? Що або хто може стати противагою новоявленому українському самодержцю? І, нарешті, які пастки може поставити йому осінь, що вже не за горами?

Давайте розбиратися.

РНБО: козирний туз в рукаві

Пікіруючий Зеленський, швидше, блефував, ніж розраховував на такий масштабний ефект вибуху бомби, коли зробив ставку на РНБО. Однак чітко вибрані на тлі незадоволеного й загостреного війною суспільного запиту на справедливість мішені дали новому господарю Банкової безпрецедентну фору.

Захист національних інтересів у виконанні Зеленського та РНБО набув конкретних ваги і ціни. Санкції щодо китайських інвесторів «Мотор-Січ»; вимітання з політики й медіапростору Медведчука та Козака; атака на контрабандистів, злодіїв у законі, проросійських бізнесменів та олігархів… усе це, за словами секретаря РНБО Олексія Данілова, лише «початок великої і копіткої праці». Тут зазвичай ідуть оплески прибічників і ступор опонентів.

«Санкції не дають нам можливості посадити людину або забрати її власність, — уточнює Данілов. — Ми можемо тільки обмежити користування її активами. Ми не підмінюємо суди, але хотіли б, щоб вони та правоохоронна система рухалися швидше».

У результаті, країну переведено на ручне управління. Булава гетьмана, яку Зе! отримав у день інавгурації, модернізована в палицю. Вона точно не замінює суд, але тримає у страху. «Санкційники», підвішені за причинні місця, мусять визнавати форс-мажор і переукладати договори на умовах президента.

Непередбачуваний розклад атак Зе! — коли в місце укусу неможливо ввести бодай місцеву анестезію — поселив нервозність у вищих ділових і політичних колах. Однак те, у що переросте це досі незнайоме відчуття — у велику угоду на основі правил гри Зе! чи в корпоративну ставку на альтернативного кандидата, — залежить від сусідніх карт. А також від рішень судів розхитаної судової системи, куди дружними лавами йдуть із позовами «принижені й ображені».

Парламент: гроші вирішують все

Справи «сердечні» «слуг» передбачувано не закінчилися шлюбом/коаліцією з «Батьківщиною». Взявши під контроль ряд потоків, Банковій вдалося відродити монобільшість з попелу на своїх умовах. Ахметов відлучений від наповнення стимулюючого депутатів «фонду». Вплив Коломойського купований американцями, швейцарцями й ізраїльтянами (забувши про скупку голосів, він віддав у лізинг Банковій ще й «Плюси»). Як годинник працює Веревський і «Велике будівництво». Посилюється боротьба з поганими контрабандистами на користь хороших. Тактичну програму 5/10/15 змінила стратегічна — 20/30/50.

Слідами рішень РНБО і указів президента приймаються практично всі законопроекти, що народжуються в надрах ОПУ. Починаючи від земельного і закінчуючи антиолігархічним. Парламент, як на те й розраховувала Банкова, слухняно тримає статус її придатка/апендикса. Що, до речі, досить яскраво підтвердила колишня прессекретарка Зеленського Юлія Мендель. «Андрію Єрмаку створили занадто серйозний негативний образ, — ділиться своїми знаннями посвячена в нетрі української влади колишня прессекретарка. — Як друга особа держави, він перебрав на себе відповідальність за безліч політичних криз…»

Можна довго іронізувати над стилем і книжкою колишньої прессекретарки президента України з дворічним (!) стажем, але якщо в її розумінні глава ОПУ (а не спікер!) — друга особа в парламентсько-президентській республіці, то в нашої держави серйозні проблеми.

Очевидно, про це здогадується чинний спікер. Однак Дмитру Разумкову, який завжди тримається в тіні, але не завжди голосує в унісон із Зе! (зокрема й на РНБО), крити наразі нічим. Якщо, звісно, він активно не розминається в добрій компанії, перш ніж повісити Зе! «погони». Остання ініціатива спікера внести правки до закону про олігархів і позбавитити РНБО права формувати їх реєстр, передавши його НАЗК, — це лише видима курява від вулкана ненависті між Банковою і Грушевського. Як і відвідування Разумковим Форуму Асоціації міст України, що демонстративно проігнорував запрошений Зеленський.

Тож часу в Разумкова не так багато. До осені. Однак, маючи підтримку в парламенті, але не маючи реальної політичної сили (куди б услід за ним могли податися його прибічники), йому буде важко утриматися спочатку в кріслі спікера, а потім — й у великій політиці.

Кабмін: сірість — знак якості

Назвати прем'єр-міністра свійською тваринкою у нас язик не повернеться, а ось заглушкою можемо. Він виконує дві дуже важливі для Зе! і Єрмака функції. По-перше, закриває місце, з якого виросли три з шести українських президентів. Нікому навіть у найсміливіших фантазіях у голову не прийде, що Шмигаль зможе претендувати на місце Зе! По-друге, він покірно виконує всі команди.

Ось тому Чернишов, Любченко і Кубраков можуть скільки завгодно боротися між собою за місце Шмигаля, але змінять його тільки в тому випадку, коли потрібно буде оперативно списати політичні провали Банкової. Тарифні, наприклад. Або захочеться змінити картинку. Шмигаль абсолютно влаштовує Банкову.

У зв'язку з цим лише два показових кейси — антиковід і Юрій Вітренко, якого активно працевлаштовує Банкова.

У першому випадку цапом-відбувайлом став відправлений навесні у відставку за провал антиковідної кампанії і вакцинації міністр охорони здоров'я Степанов. Однак, попри бажання повісити на цинічного Степанова всіх собак, не будемо забувати головне: без Банкової він не міг прийняти жодного рішення. Як про оголошення карантину, так і в плані підготовки системи охорони здоров'я до нових хвиль епідемії загалом. Ні Шмигаль, ні Степанов не завадили дерибану створеного з помпою «ковідного» фонду, левову частку якого з'їло «Велике будівництво». (Справу про розтрату розглядає НАБУ).

Тобто не Кабмін — центральний орган виконавчої влади, затверджений парламентом країни, взяв на себе відповідальність за боротьбу з пандемією, а клерки-вискочки з ОПУ, призначені президентом, який лише опановує буквар державного управління. Про що ми докладно розповіли в матеріалі «Поплічники пандемії. За мить до цунамі».

У другому випадку — Шмигаль уже котрий місяць слухняно бореться за місце під сонцем для ставленика Банкової Юрія Вітренка. Спочатку як потенційного віце-прем'єра, а тепер — голову НАК «Нафтогаз України», незаконно призначеного замість по-єзуїтському зміщеного Єрмаком Коболєва.

Шмигаль обіцяв наглядовій раді НАК, що якщо НАЗК у призначенні Вітренко офіційно побачить порушення закону, то зніме його наступного ж дня. Однак наступного дня прем'єр-міністр пішов до суду. Як йому й веліли на Банковій. Його слово нічого не варто. Більш того, рішення, прийняте реформованим антикорупційним органом, глава виконавчої влади оскаржив у «вовковському» ОАСК. Це все, що потрібно знати про реформу судової системи та незалежність гілок влади в Україні.

Таким чином, абсолютно очевидно, що як би не було переформатовано уряд (а восени цілком можливі такі пертурбації), говорити про якість, компетентність і незалежність виконавчої гілки державної влади немає сенсу. Їх у команді Зе! успішно навчилися підміняти послужливістю, м'якотілістю та лизоблюдством. Реформа держслужби у виконанні Зе! потворна. Всі давно забули про держсекретарів, реальні конкурси (у ковідний рік їх узагалі не проводили), про конституційний обов'язок Кабміну формувати державну політику.

Судова влада: під охороною Вовка і наглядом Смирнова

Можна стоячи аплодувати Зе! за розблокування ВАКС та два ключових для системи законопроєкти про Вищу кваліфікаційну комисію суддів (ВККС) і Вищу раду правосуддя (ВРП), формувати/чистити які Україна буде з вирішальним голосом міжнародних експертів. Однак для того, щоб розуміти масштаб завдань, варто зазирнути всередину обгортки.

Усе, що відбулося з судовою системою за Зеленського, — кричуще. Від безпрецедентного виходу з конституційного поля в кейсі КСУ, через інституційно-провальну ліквідацію ВККС, яка заблокувала більшість апеляційних судів (що вже визнали самі слуги), до неприкритого використання кадрів і ресурсів прогнилої системи, досі контрольованої її колишніми бенефіціарами.

Не можна своїм указом викинути хай скомпрометованого, але голову Конституційного суду України Тупицького, скасувавши указ президента-попередника.

Не можна нівелювати рішення Верховного суду, який очікувано визнав цей акт Зе! незаконним, вустами радника з Банкової, цілком серйозно заявляючи, що ВСУ прийняв рішення в інтересах судової мафії. І мимохідь б’ючи по ще одному ключовому в державі суду. До речі, реформованому. Прикриваючись при цьому прийнятими законами про ВККС і ВРП.

Не можна крізь пальці дивитися, як у профільному комітеті застряв президентський закон про ліквідацію ОАСК (що з'явився, до речі, тільки за рік після публікації другої частини плівок Вовка), і паралельно користуватися його послугами. Продовжуючи при цьому виплачувати сотні тисяч щомісячної зарплатні голові ОАСК Вовку.

Не можна реформувати прогнилу судову систему руками заступника голови ОПУ пана Смирнова — колишнього адвоката Портнова, який її вибудовував. Нівелюючи при цьому роль, знову ж, законних інституцій — Міністерства юстиції та профільного парламентського комітету. Хоча яка там роль у структур, що просто виконують команди Банкової.

Але тому, що відбувається, можна надати будь-якої форми, не змінюючи при цьому змісту. І навіть під тиском міжнародних партнерів та експертної спільноти ухвалити прогресивні закони, в той же час подаючи системі зовсім інші дрімучі сигнали. Просто переформатуючи її під себе.

Силовики: хід конем

«Чорт» пішов ледь не по-англійськи. Прихопивши з собою, звісно, поіменний список грішників. А за вісім років (включно з двома останніми роками правління Зе!) у списку недоторканного глави МВС Арсена Авакова нагромадилося вдосталь компромату.

Куди його тільки не ладили «вдячні» й «захоплені професіоналізмом» ексміністра «слуги»: від віцепрем'єра (чи навіть прем'єра) в новому уряді й до мера Харкова. Однак, хоч би де приземлився зрештою Арсен Борисович, зрозуміло, що напханий інформацією Аваков буде в українській політиці відігравати свою роль.

Але зрозуміло й інше: прибравши з дороги титана-противагу, Зеленський зламав передостанній незалежний форпост силовиків. Йде переділ спадщини Авакова-покрівельника. Прикордонна служба й Нацгвардія — перші на черзі. Потім і МНС настигне — з такими природними катаклізмами бюджет рятувальників буде дуже апетитним. «Виляти» новим міністром МВС Денисом Монастирським буде старий заступник глави ОПУ Олег Татаров.

Причому в цій ситуації йдеться зовсім не про реальну реформу МВС, що за Авакова отримала глобальні повноваження, ресурси та вивіску, але так і не змінила якості правоохоронної системи. Татаров, якого свято оберігає Банкова, фігурант кейсу Микитася, розслідуваного НАБУ, — маркер збереження старої системи часів Захарченка.

І, доки експерти змагаються в прогнозах стосовно можливих ризиків дроблення МВС та можливої втрати державою монополії на насильство (місцеві ПВК розправлять плечі), Банкова продовжує цілитися у бік НАБУ. Рано чи пізно Ситник піде, що стане останньою ланкою в ланцюзі, накрученому на руку президента.

З Офісу генпрокурора зі скандалом видавили Гюндуза Мамедова — єдиного незалежного заступника Венедиктової, який успішно займався розслідуваннями воєнних злочинів. Це гра з нульовим результатом для ЗеКоманди, з якого ракурсу на неї не подивись. У СБУ, Офісі генпрокурора, МО, СЗР, ГУР слухняна й/або проросійська сірість остаточно витіснила патріотизм і професіоналізм. Перестановки, які зробив Зе! всередині системи кримінальної юстиції та у спецслужбах, переважно лише законсервують стару систему.

У керівництві силових органів на значущих позиціях не залишилося жодної людини, яка би асоціювалася з активною протидією Росії в 2014–2015 роках. Про жодні позитивні зміни не йдеться, коли глашатаїв МВС часів Євромайдану спочатку рятують від кримінального переслідування, а потім — вони ж рулять майже всіма органами правопорядку.

При цьому правляча влада завдає українській державі надзвичайно серйозних репутаційних та знову-таки інституційних ударів, продовжуючи використовувати спецслужби в своїх політичних інтересах. Кейс судді Чауса, який зараз спостерігає країна, — ганьба і сором. Бажаючи поховати політичного опонента, Зе! без тіні сумніву ховає закони і Конституцію Української держави. У нас більше немає державних органів — є лише вивіски.

Бюджет: «общак» на другий термін

Треба розуміти, що всі розклади Зе! конструює з урахуванням уже прийнятого рішення про другий термін. Переформатовуючи олігархічне поле під себе, вмикаючи «зелений» новому агропромисловому кластеру під керівництвом свого основного спонсора — голови агропромислової компанії «Кернел» Андрія Веревського, президент досить креативно підходить до державного бюджету. Красти з якого на «хонку» або власні острови точно не можна. А ось брати на розвиток партії і майбутні вибори — можна. Тут, очевидно, на думку Зе!, власне народ має послужити своїм «слугам».

Звідси ростуть «чутки» з приводу нецільового використання гігантських коштів із проєктів «Великого будівництва». «Сьогодні прям картина маслом, — пише журналіст видання «Наші гроші» Юрій Ніколов. — За першу половину липня держказначейство не переводило жодних великих грошей, окрім як шляховикам Зеленського. Чесно — я вперше таке бачу. Вся країна тупо працює на картель «Укравтодору».

Тут-таки вариться відомий, прийнятий у першому читанні, податковий законопроєкт № 5600. Ідеться про додаткові 52 мільярди податків за рахунок чорного, сірого, а заодно і білого бізнесу. Попри, нагадаємо, кримінальне провадження НАБУ про нецільове використання коштів того ж ковідного фонду. Зібрати більше податків для чого? Або для кого? «Все на благо людини!», — карбувала гасло компартія у совку. «І ми знаємо цю людину», — крутив дулю в кишені народ.

Сюди ж — у № 5600 — якимось дивним чином потрапили селяни, обкладені додатковим податком на землю, починаючи з 0,5 га. "Найважча" для голови профільного комітету Данила Гетманцева норма дуже легко підстібне селян позбуватися землі, завдаючи ще одного удару по фермерству. Його «слуги» на догоду Веревському та Кº до тла випалюють на корню.

Справедливості заради треба сказати, що Зе! і Єрмак (незважаючи на подяку Веревському) зупинили схему, за допомогою якої Веревський і Іванчук планували пограбувати українську дочірню структуру «Сбербанку». Йшлося про виведення з тричі подсанкціонного банку 350–400 млн дол. до Москви. З відкотом в мільярд. Але при цьому перша і «друга особа» держави вирішили висловити подяку іншим способом.

«Яку країну будує влада, з одного боку, закручуючи гайки бізнесу, а з іншого— ігноруючи розкрадання бюджету, не обмежуючи монополістів та картелі, не помічаючи корумпованих правоохоронців і суддів, виводячи держзакупівлі з системи Prozorro й ініціюючи дуже сумнівні, але завжди дорогі проєкти?» — логічно запитує Гетманцева журналістка ZN.UA Юлія Самаєва.

І справді, яку?

Місцеве самоврядування: конгрес антіКличко

Команда Зе! увірвалася всередину процесу децентралізації влади, що розгортається в країні. Реформу не завершено ні інституційно, ні політично. Постійна конфронтація з мерами була візитною карткою Банкової останніх двох років. Ключове тут — була.

У місцевому поствиборному політичному сезоні Зе!, зігравши на відмінностях інтересів великих і малих громад, рад районів і областей, виклав на стіл класичний козир «Розділяй і володарюй!». Упіймавши при цьому двох зайців. По-перше, Банкова завдала удару по можливому майбутньому опонентові Зе! на президентських виборах меру столиці Віталію Кличку. У столиці відбулися масштабні обшуки комунальних підприємств, а також пройшли чутки про можливе призначення Банковою голови держадміністрації на противагу Кличку. Незважаючи на те, що атака трохи провисла, восени Київ знову стане актуальним.

Кличка тиснутимуть, при цьому активно нейтралізуючи вплив Асоціації міст України (АМУ), яку він очолює. На осінь «слуги» готують новий законопроект про асоціації. До того ж АМУ демонстративно розколюють. Банкова трохи послабила віжки силовиків, якими зловживала на місцевих виборах. З одного боку, мери це цінують, як, утім, і пам'ятають про те, що тоді Кличко їх не захистив. Тому й не прагнуть публічно рвати за нього сорочку. З іншого — як довго Зе! вдасться утримувати такий баланс, велике питання. Мери завжди собі на умі.

І тут якраз по-друге: створивши при президентові Конгрес місцевих і регіональних влад, (президію якого днями очолив особисто глава ОПУ Єрмак), Банкова почала формувати власний порядок денний. І те, що їй не вдалося зірвати плановий Форум АМУ, не знімає гостроти місцевого питання. І технологій, які Банкова вже використовує.

Всеукраїнська асоціація громад, Українська асоціація районних та обласних рад, Асоціація малих міст — вже у тісних обіймах Єрмака. У перспективі виборів їх легко перетворять на сітки, які активно підгодовуватимуть з бюджету. Ті самі сітки, від яких Аваков колись захистив Зеленського.

Замість висновків

...На сьогодні Зеленський емоційно безальтернативний. Він це відчуває і цим користується. Українці категорично не хочуть «включати мізки».

Але як Зеленський і Банкова впораються з актуальними політичними викликами, ми побачимо вже восени. Зіткнення холоду, що йде від зовнішніх партнерів (угода США і Німеччини щодо «Північного потоку-2»), і внутрішнього жару, пов'язаного з тарифами на газ (тарифний майдан) та імплементацією ринку землі (фермери погрожують бунтами), обіцяє рясні опади і нові емоції.

Ситуація, що склалася у відносинах із західними партнерами, — ключовий тест на внутрішню спроможність і самодостатність. У момент, коли тебе свідомо розмінюють друзі, автоматично посилюючи твого ворога, ресурси можна черпати тільки всередині себе. Але «потьомкінськи» сильний Зе! слабкий інституційно. Основні ставки Банкова робить на збереження влади, а не на розбудову країни.

У політологічному середовищі обговорюється сценарій дострокових президентських виборів. Зе! нібито може вийняти карту референдуму щодо імплементації умов «Мінська» (амністія, вибори в ОРДЛО), чого вже сьогодні вимагають від нас «стурбовані» європейські партнери. Інакше ми ввійдемо в небезпечну зону турбулентності та зростання невдоволення патріотичної частини суспільства. Зе! треба шукати вихід, щоб самозберегтися. І замість одного терміну автоматом отримати півтора.

Однак будь-який політичний сценарій накладається на нестабільну економічну ситуацію та здатність Зе! дотиснути олігархів, утримавши їх при цьому від ставки на інших гравців. Маркерами стійкості влади будуть голосування з відставки Разумкова та переформатування Кабміну.

Очевидно, що позиції України сьогодні були б сильніші, якби за політичною стратегією активно бронзовіючого Зе! стояла реальна якість перетворень у країні. Зеленський по суті нічого не вибудував. Крім «потьомкінського села» абсолютної влади. Тому люди, котрі мають гроші (такі як "Умка" і Кº), завжди знайдуть пробоїну. Викуплять, домовляться, порішають, якщо не з Самим, то з опричниками. Або на етапі ефектно полірованих під оплески західних партнерів судів, або в рамках оточення Зеленського, що просідає під натиском менталітету і можливих дивідендів.

Безмірної автократії українського президента достатньо для того, щоб зіпсувати життя одній конкретній людині, яка не володіє особливими грішми. Або навіть ускладнити її тому, хто має їх необмежену кількість. Але не для того, щоб провести системні зміни.

Саме тому Зе! будує не нову державу, а черговий картковий будиночок. Будь-яка витягнута карта може завалити його в найбільш несподіваний момент, бо в основі немає фундаменту. Всім уже давно очевидно, що люди, котрих Зеленський привів у владу, нутром не відрізняються від попередніх. При цьому Зеленський абсолютно плює на всі правила і закони. Йому неважлива Конституція. Його дратує регламент. Як і незалежний статус будь-якого органу влади. І добре б, якби цим правовим нігілізмом він міняв систему. Але він просто перенаправляє її під себе.

Система, і вгвинчені в неї люди бачать, що йдеться не про якісну альтернативу тому, що було раніше. Йдеться — про зміну кишені. Є альтернатива картинці. Але немає альтернативи реальному життю. Життя в країні не змінюється.

І в даному випадку мова йде не про абсолютну владу (з чого ми почали нашу розмову), а про розмивання державності під парасолькою, міцно утримуваною Зе! Він, звичайно, не проти перетворити її на батіг, а Україну — на Росію і Білорусь, зберігши лише демократичний фасад для Заходу. Але у нього і на це немає рівня компетенції та інституційної спроможності. Батіг продається сам по собі. Підказати ж Зеленському, як правильно налагодити систему, може хіба що Путін, у разі якщо Захід остаточно відпише йому Україну.

Інна Ведернікова

Джерело