Хіти тижня. Істерика Зеленського: Чому зірвався президент і що буде далі у відносинах із США

Чи можете ви згадати таку шалену дипломатичну активність навколо України і таку кількість візитів високопоставлених іноземних гостей до Києва, як останнім часом? Мабуть, навряд. Чи думаєте ви, що таке нашестя закордонних VIPів до столиці України було б можливе, якби не загроза нового російського вторгнення, що нависла над нашою країною? Сумніваюся. А чи вважаєте ви, що усвідомлення цієї загрози прийшло б у європейські та інші закордонні голови, якби Вашингтон не став бити на сполох на весь світ? Не думаю.

То чому ж президент України Володимир Зеленський не тільки публічно, а не за зачиненими дверми дипломатичних переговорів, озвучує свою незгоду з оцінкою Вашингтоном російської загрози, а й робить такі різкі, навіть хамські випади на адресу нашого головного стратегічного партнера? Як це позначиться на підтримці Сполученими Штатами нашої країни в один із найскладніших і найнебезпечніших моментів її історії?

Плювок в американську «криницю»

Очевидно, що президент дуже переживає. Імовірно, що в певний момент у нього навіть здали нерви. Чи то від стану справ у країні — можливої паніки населення та вже реальної панічної втечі інвесторів, падіння не тільки фінансового ринку, а й особистого рейтингу. Чи то від останнього телефонного спілкування зі «старшим товаришем» — Джо Байденом. Спілкування ж Зе!президента з іноземними журналістами залишило в останніх незабутнє враження і примусило дипломатів схопитися за голову. І іноземних, і вітчизняних.

Безумовно, ситуація в країні складна. Але паніки серед населення поки що немає. Більшість громадян живе звичайним життям. А гречку, тушонку та патрони наш народ став потихеньку скуповувати ще до відсилання декотрими посольствами своїх людей на батьківщину — так, про всяк випадок, адже ми, українці, народ хазяйновитий і запасливий.

Звинувачувати країни, які вивозять дипперсонал і закликають своїх громадян залишити Україну, не варто. У кожної з них свої правила та суворі протоколи дій у тій або іншій ситуації. І так вони діють не тільки в Україні. Це вже багатократно пояснювали і західні дипломати, і українські (ті, хто зараз непідвладний Банковій).

Але так, це правда: українська економіка на тлі постійних повідомлень про можливе близьке вторгнення Росії потерпає, а від'їзд західних дипломатів посилив паніку серед інвесторів. За словами самого президента, «після початку такої інформаційної кампанії» 12,5 млрд дол. були виведені з України. Гривня різко подешевшала, ціни буквально на все стрибнули вгору, вартість українських активів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку обвалилася, вартість запозичень для України злетіла, зробивши їх майже нереальними.

Про нинішні складнощі представництв іноземних компаній в Україні на круглому столі «Як підтримати Україну та стримати агресію з боку Кремля», організованому цього тижня Ялтинською європейською стратегією (YES) і Фондом Пінчука, розповів президент Американської торговельної палати в Україні Андрій Гундер. За його словами, сьогодні основною проблемою є комунікація з головними офісами: «У нас різні оцінки ризиків. Ми тут отримали від українського уряду меседж — «робіть свій бізнес як завжди», і ми за два тижні розробили різні плани на випадок різних сценаріїв. Але дуже важко пояснити штаб-квартирам, чому вони все ще мають інвестувати в Україну й залишатися тут».

«Ми можемо втратити економіку нашої держави», — заявив Зеленський іноземним журналістам під час своєї досить емоційної пресконференції минулої п'ятниці.

Хоча за кілька годин до цього ексцентричного шоу глава Нацбанку Кирило Шевченко цілком спокійно повідомив, що курс гривні стабілізується і можлива корекція у бік подорожчання нацвалюти. Без зайвих емоцій він констатував: ситуація складна, але не критична.

Не треба кричати в іноземні мікрофони «Все пропало!», адже українське населення це теж чує і може справді злякатися.

Не все так трагічно. Ось ЄС уже оперативно надав Україні нову програму макрофінансової допомоги на 1,2 млрд євро. За свідченням виконавчого віцепрезидента Єврокомісії Валдіса Домбровскіса, така швидка макрофінансова підтримка від Євросоюзу — це сигнал інвесторам, які виходять із України, про те, що «ЄС продовжуватиме всебічно підтримувати Україну».

Британський підприємець Річард Бренсон закликав лідерів світового бізнесу «зібратися і стати на захист суверенітету України». Прем'єр Великої Британії Борис Джонсон привіз до Києва звістку, що його країна надасть Україні майже 90 мільйонів фунтів стерлінгів фінансової допомоги. Його нідерландський колега Марк Рютте, крім усього іншого, домовився з прем'єром Шмигалем про організацію бізнес-місій для збільшення інвестицій у нашу країну. Це все сигнали інвесторам не панікувати й залишатися в Україні. Крім того, як повідомив днями міністр фінансів Сергій Марченко, Київ веде переговори з Вашингтоном про отримання кредитних гарантій, аби мати можливість залучати дешевші зовнішні запозичення.

У вівторок Зе!президент уже хвалився економічними успіхами з трибуни Верховної Ради: «економіка стабілізується», «у фінансовій системі все під контролем», «надходження до бюджету в січні перевиконані на сім мільярдів», «гривня почувається краще», «поступово повертаємося до стабільного й запланованого курсу». Понад те, виявляється, «майже тиждень на міжнародних фінансових ринках є позитивна динаміка за українськими облігаціями». В середу на брифінгу з М.Рютте президент уже заявив про стабілізацію гривні та відсутність ризиків для неї завдяки діям України і країн-союзників.

Напередодні ж, на пресконференції з Джонсоном, Зеленський уже ухилився від відповіді на пряме запитання щодо різниці в оцінках російської загрози Києвом та його партнерами, зокрема Британією і Штатами. То чому, питається, було істерити за п'ять днів до того перед західними журналістами? Словом, це як «окупація Харкова» і «не біжіть по гречку й сірники» — плюралізм думок в одній голові.

Зеленський запальний та імпульсивний. Усім відомо, що він не терпить найменшої критики. Схоже, Байден під час останньої телефонної розмови чимось зачепив його надміру роздуте самолюбство й необґрунтовано завищену зарозумілість, та й Даннінг—Крюгер, схоже, оселився на Банковій уже навічно. Зеленський мало чого навчився за два з половиною роки свого президентства, але терпіти не може, коли його повчають. Навіть якщо це стосується безпеки та виживання його ж країни.

Він, як і раніше, не надає великого значення класичній дипломатії, не усвідомлює ваги кожного слова, сказаного президентом країни, а не артистом розмовного жанру, не усвідомлює і вузькості кола та обмеженості осіб, котрі формують його думку. Не бачить або не хоче бачити їхнього неприхованого антиамериканізму. («Андрюшо, ну ти ж навчався в російській школі», — нагадував, як подейкують, під час останньої зустрічі Єрмаку Козак).

Говорячи про своє бажання «бути партнерами і просто друзями» зі Сполученими Штатами, президент Зеленський тут-таки демонструє свою недовіру до Вашингтона: «Не хотів би, щоб Україна була результатом домовленостей президентів США і Росії». Очевидно, він побоюється примусу до непопулярних в Україні дій, що можуть викликати внутрішні соціально-політичні потрясіння, яких тільки й чекає Путін. Цією іскрою, здатною підпалити українську «порохову бочку», запросто може стати примус до виконання політичної частини «Мінська».

«Я ж не можу бути вдячний Сполученим Штатам Америки просто за те, що це Сполучені Штати Америки», — підколював Зеленський. Набравши повний рот слини й попутно бризкаючи нею на іноземних журналістів, він плював в американську криницю в той час як уже четвертий американський літак зі зброєю для України готувався до посадки в Києві.

Бризки розлетілися по медіа всього світу. Американські ж ЗМІ після всіх одкровень Зеленського задумалися: «Навіщо ж тоді просити зброю?» і «Чому Вашингтон має турбуватися більше, ніж Київ?».

Чому нагнітають США?

Пояснень гучних заяв Вашингтона про високу ймовірність російського вторгнення в Україну може бути кілька.

Деякі експерти звертають увагу на те, що своїх людей із посольств вивозять країни — учасниці розвідспільноти «5 очей» (до неї входять США, Велика Британія, Канада, Австралія та Нова Зеландія). Не виключено, вони мають якусь ексклюзивну інформацію, якою з певних причин не поділилися з Києвом. Про це казав на згаданому круглому столі й експосол США в Україні Стівен Пайфер: «Можливо, в західних розвідок є якась інша інформація, можливо нашим розвідкам слід більше комунікувати одна з одною». Тимчасом дипломат допускає, що це може бути просто різна інтерпретація одних і тих самих розвідданих, що трапляється досить часто навіть у межах однієї країни, коли, наприклад, Пентагон і Держдеп роблять різні висновки. Таке ж пояснення розбіжностей Києва й Вашингтона неодноразово давав і міністр оборони Олексій Резніков.

До речі, не тільки «5 очей» побачили серйозну загрозу російського вторгнення в нашу країну: свій персонал із Києва вивозить і посольство Німеччини, яку важко запідозрити в підігруванні Штатам. Цього тижня про те, що дії росіян виглядають «як підготовка до вторгнення», заявив міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан. «Немає ознак того, що стягування збройних сил уповільнюється», — повідомив днями генсек НАТО Єнс Столтенберг і, коментуючи слова з Києва про надмірну паніку Заходу, підкреслив: «Для Альянсу неможливо не реагувати на найбільшу концентрацію сил від часів Другої світової війни».

Крім того, на Заході дуже багато аналітиків вважають, що Путін, накрутивши ставки, не може тепер просто так відступити, — він зайшов надто далеко, і в разі відступу весь світ вирішить, що він програв. А хазяїн Кремля не може допустити, аби хтось визнав його слабким — чи то буде колективний Захід, чи Схід, що набирає сили, чи власні піддані.

Та, мабуть, однією з найважливіших цілей американської дипломатії, що оглушливо б'є на сполох, було й залишається — об'єднати союзників, переконати їх не тільки підготувати «пекельні» санкції проти Росії, а й надати допомогу Україні, щоб та могла ефективно себе захистити.

Ось Зеленський на весь світ кілька разів повторив, що «сьогодні ми не бачимо більшої ескалації, ніж вона була раніше», що він не вважає «зараз ситуацію більш напруженою, ніж вона була навесні, у пік російських навчань», що, мовляв, такої «інформаційної політики», такого нагнітання по всьому світу раніше не спостерігалося.

Гаразд. А чи спостерігав президент Зеленський навесні вервечку «птахів» із різних країн, які приносять в Україну «у дзьобі» тонни зброї? Ні? Чи бачив він навесні готовність європейських держав планувати не те що «пекельні», а хоч якісь нові санкції проти Росії? Він забув, що навесні ЄС лише мляво й неохоче обговорював потенційну можливість посилення санкцій? А сьогодні вони вже готові їх застосувати. Сьогодні то та, то інша країна заявляє про готовність надати Україні зброю та засоби захисту. Ось навіть «зачморена» союзниками Німеччина розщедрилася на каски. За словами колишнього посла США в Росії, ексзаступника генсекретаря НАТО Александера Вершбоу, Путін дуже здивований злагодженістю дій країн Альянсу та їхньою згуртованістю навколо України. Такого Путін вочевидь не очікував.

Ось як іще адміністрація Байдена могла так розколошкати союзників і партнерів, особливо європейських, як не гучним набатом? Правда, набат виявився надто вже гучним. Як визнала днями спікерка Білого дому Джен Псакі, слово «неминуче» стосовно потенційного вторгнення Росії в Україну було використане недоречно й послало світові неправильний сигнал, буцім Вашингтону відомо про вже прийняте Путіним рішення.

Ще один фактор для Байдена, що спонукує його зчинити галас навколо ймовірного вторгнення Росії в Україну, — фактор внутрішній. Провальний вихід із Афганістану, небажання застопорити «Північний потік-2», недостатні антиросійські заходи, — приводів для критики зовнішньої політики Байдена республіканцями хоч греблю гати. Навіть від прибічників демократичного табору, американських послів Гербста і Пайфера, ми почули на круглому столі в Києві, що допомога Україні та заходи для запобігання російському вторгненню могли б бути ще більшими.

Байден теж вимушений підвищувати ставки, він теж не може програти й видаватися слабаком — ані вдома (особливо перед наступними виборами до Конгресу), ані на зовнішній арені. Наголошуючи на крайній небезпеці ситуації навколо України, господар Білого дому забезпечує собі безпрограшну позицію: якщо Росія не нападе, Байден — герой, зміг запобігти масштабному кровопролиттю в центрі Європи, якщо ж Путін наважиться на вторгнення, Байден, знову-таки — молодець, оскільки зміг заздалегідь усіх підготувати до цього.

У Києві досить популярні ще дві версії гучної активності Штатів. Тут, незважаючи на всі численні запевнення на різних рівнях про те, що «жодних рішень про Україну без України», усе ще всерйоз побоюються, що за нашою спиною Вашингтон, прагнучи швидше владнати «українську кризу», про щось домовиться з Москвою. Щоб нарешті, не відволікаючись, на повну силу зайнятися Китаєм, «відірвавши» від нього Росію. А щоб Київ пішов на поступки, наприклад почав виконувати політичну частину «Мінська», Вашингтон нібито спеціально нагнітає в інформпросторі, аби як слід налякати Україну, а потім на неї натиснути. Ця версія широко гуляє не тільки в українському політикумі, а й в експертних та журналістських колах.

Правда, є й аналітики, котрі вважають такі припущення досить далекими від реалій і пояснюють їх поганим розумінням роботи американської системи. Наприклад, експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара припускає, що після імпічменту Трампа, пов'язаного з тиском на Україну та особисто президента Зеленського, тиск із боку Білого дому бачиться нереальним, оскільки він теж вийде в публічну площину, і це обернеться катастрофою для Байдена. Від себе додамо, що Байден не тільки вже неодноразово міг переконатися в надмірній балакучості та ігнорі дипломатичних канонів Банковою, а ще й не забув «плівок Деркача».

Друга версія для України ще похмуріша, та сподіваємося, що вона ближча до теорій змови, ніж до реальності. Її прибічники теж вважають, що адміністрація Байдена має намір якомога швидше зайнятися Китаєм, але при цьому не «відірвати» від нього Росію, а «разрушить до основанья, а затем…» І ситуація в інформпросторі Вашингтоном нагнітається буцім для того, аби створити в усіх відчуття неминучості російського вторгнення в Україну, щоб потім якимось чином підштовхнути Путіна до фатального рішення, а коли російські війська перетнуть український кордон, ударити по Росії «килимовими бомбардуваннями» «пекельних» санкцій, знищивши вщент її економіку й вивівши таким чином Москву за геополітичні дужки.

Дуже хочеться вірити, що ці версії — лише чиїсь фантазії, далекі від реальності.

А ось із відставним генералом Філіпом Брідлавом, який озвучив одну з причин відчуття наближення Армагеддону, цілком можна погодитися. Виступаючи в Києві, колишній верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі зазначив: західні ЗМІ більше цікавить те, що стосується ескалації конфлікту, а не те, що відбувається в Україні. Український міністр оборони Резніков неодноразово іронізував із приводу того, що «хтось раптом відкрив для себе» російську агресію проти України. За свідченням багатьох моїх друзів, які живуть у Штатах, переважна більшість американці поняття не мають, що війна проти України триває вже восьмий рік, вони страшно дивуються, коли дізнаються, що в нас досі стріляють щодня і майже щодня ми зазнаємо втрат убитими й пораненими. Та що там далекі від нас Штати, цього тижня я отримала від колеги-журналіста з однієї балканської країни е-мейл, у якому той цікавиться, а чи правда, що поблизу кордонів України стоїть 100-тисячне російське військо… Тож, відкривши з допомогою Байдена для себе «нову» війну, західні журналісти почали активно про неї писати, особливо не вникаючи в подробиці українських реалій. А економіка України чи психологічний стан її громадян — це, на жаль, «супутня шкода» від усесвітньої уваги. Воєн без неї, на жаль, не буває.

Як розбіжності вплинуть на допомогу Україні

Закликаючи партнерів «підставляти Україні плече, а не ногу», сам Зеленський підклав свиню — і Україні, і її головному стратегічному партнерові. Його гучні визнання, що він «не бачить більшої ескалації, ніж вона була раніше», вже широко, на всіх міжнародних майданчиках, включно з РБ ООН, цитують російські представники. Вони не марнують нагоди отримати задоволення й підкусити «західників», цитуючи Зеленського, коли ті обвинувачують Росію в ескалації навколо українських кордонів.

Одкровення Зеленського, які суперечать заявам Вашингтона, поставили в абсолютно дурнувате становище самого Байдена — і перед росіянами, і перед європейцями, і перед його ж народом (знову-таки, нагадаємо, у рік важливих для американського президента та демократів виборів).

Надмірна публічна нестриманість Зеленського у висловлюваннях, крім того, може посилити у Штатах позиції тих, хто не бажав великого залучення Вашингтона у «кризу навколо України» і пропонував зосередитися на Китаї.

Зрештою, Зеленський тільки погіршив ставлення американської адміністрації та президента Байдена до себе особисто і свого оточення. Поведінка Банкової й раніше дратувала Держдеп та Білий дім, тепер же дратує на порядок більше. Сьогодні, коли Україна в центрі великої геополітичної гри, це не матиме великого значення. Однак коли ситуація перестане бути такою гострою, як тепер, відсутність довірливих відносин між лідерами наших країн і пухке досьє з ляпів, косяків та випадів Зе!президента на адресу Сполучених Штатів точно не сприятимуть розвитку відносин між нашими країнами.

Чи варто побоюватися, що після заяв Зеленського про відсутність нагнітання ескалації біля наших кордонів Вашингтон зменшить допомогу і підтримку Україні? Навряд. По-перше, це зашкодило б адміністрації Байдена, оскільки такий крок означав би, що вона визнає помилковість своїх дій останніх місяців стосовно російсько-українського конфлікту. Після Афганістану ще одного грандіозного зовнішньополітичного провалу ця адміністрація дозволити собі не може.

По-друге, як ми вже писали безліч разів, Китай не зводить очей з України, вичікуючи, хто ж вийде тут переможцем — Росія чи США, аби вирішити, до якої міри безкарними можуть залишитися його власні потенційні агресивні дії стосовно країн його «історичних інтересів».

І по-третє, драма, що розгортається сьогодні «в і навколо» України, — це вже не тільки й не так українська драма. Це, швидше, «війна світів» — демократичного й авторитарного. Як зазначив на згаданому круглому столі посол Гербст, «мета Путіна сягає далеко за межі України». Його колега з американського «десанту підтримки», що висадився в Києві, генерал Брідлав визнав: «У 2008-му ми провалили тест, не давши належної відповіді на вторгнення Росії в Грузію. Сьогодні цю помилку повторити не можна». А посол Марі Йованович так пояснила, чому для Сполучених Штатів важливо підтримувати Україну: «Це в інтересах національної безпеки США. Якщо ми не будемо цього робити, Росія продовжить свою агресію, а за нею підуть й інші країни. І світ стане ще менш безпечним».

Джерело