"Те, що витворяють останнім часом антикорупційні органи, схоже на якийсь антикорупційний дальтонізм. Чи глухоту. Чи прояви ковіду, коли нюх відшибає", - пише політтехнолог Олексій Голобуцький на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:
"У будь-якому разі, Урсула фон дер Ляєн, коли оголошувала про надання Україні статусу кандидата у члени ЄС, мала на увазі трішечки не те: «Антикорупційні інституції вже створені, зараз вони мають почати функціонувати на всю потужність».
Наші ж почули і побачили лише слово «потужність». А куди спрямовувати цю потужність і які від неї
можуть бути наслідки, якщо переплутати зелений з червоним – на такі дрібниці вирішили не звертати уваги.
Між тим варто було б дочитати до кінця висновок Єврокомісії: «іноді розслідування корупційних правопорушень в Україні проводяться упереджено». Як би ж то – іноді.
Три останні кейси – три натискання не на ті кнопки.
Кейс Коболєва.
Якщо хтось забув, варто нагадати. 2018 рік, у Стокгольмі «Нафтогаз» позивається проти російського «Газпрому» і вимагає сплатити понад $4,6 млрд за недопоставлені за умовами контракту об'єми транзиту газу.
Шансів виграти справу було нуль, але реформатори на чолі з Коболєвим перемогли. Бюджет отримав ці 4,6 з гаком мільярдів, а команду Коболєва (40 співробітників, не тільки його) Наглядова рада «Нафтогазу» преміювала 1% від виграних коштів.
НАБУ у своїй підозрі Коболєву вказує на те, що був перевищений ліміт заохочення, встановлений Кабміном. Але тут є цілих два «але». По-перше, Коболєв не сам собі цю премію нараховував, по-друге - НАБУ переплутало сьогоднішній день з позаминулим. Обмеження почали діяти у 2020, а заохочення виплатили – у 2018.
Не дивно, що ВАКС підозру від НАБУ спочатку відхилив. І тільки через апеляцію Коболєву вдалося начепити електронного браслета. Але повернути гроші досі вимагають. Чесно зароблені гроші, до речі.
Кейс Пивоварського.
Коли стало відомо про справу проти колишнього очільника Мінінфраструктури Андрія Пивоварського, Андрій Коболєв жартома позаздрив йому: «З усієї реформаторської тусовки в тебе сама «вінтажна» справа».
Дійсно, справа Пивоварського – це про події ще 2015 року. Тут також трохи контексту не завадить. 2015 - українські порти, як і більшість усієї інфраструктури, хронічно збиткові. Тому що повністю у держвласності. Теоретично можливість залучити інвесторів існує. Під це навіть прийнята законодавча база. Але до Пивоварського ніхто її застосовувати не наважувався: обмежити статки державної компанії – мати зайвий клопіт на свою дупу.
Пивоварський наважився і запровадив розподіл корабельних зборів одеського порту «Південний» між АМПУ і операторами терміналів. Знову ж таки, за передбаченою законом процедурою.
Тепер НАБУ закидає йому, що він, нібито, завдав таким чином збитків державі. Але, хвилиночку! Як кажуть у тій самій Одесі, про яку йдеться: між державою і державною компанією таки є різниця. Від реформи Коболєва у портову галузь нарешті пішли інвестиції, зріс вантажопотік і, відповідно – надходження до бюджету.
І ще один кейс. Мав би бути теж про корупцію, як його замислювали, але якось не склалося.
Кейс Шаповалова. Пригадуєте «яєчний» скандал? Яйця по 17 грн для ЗСУ? Це про нього.
В'ячеслав Шаповалов, заступник Резнікова (наразі колишній), на тлі «антикорупційного» розслідування про завищені ціни на харчі для армії одразу подає на звільнення. Резніков відставку приймає, але каже, що це все маячня.
І, як з'ясувалося трохи пізніше, це таки маячня. Коли дійшло до суду, у підозрі від ДБР про яйця – ані слова. Не тільки про яйця. Взагалі – про завищення цін на харчування ніхто і не згадує. Можу припустити: було б що закинути – закинули б обов'язково. Бо брали ж Шаповалова саме на цьому хайпі.
Але ні. Йому закидають… Увага! «Перешкоджання діяльності ЗСУ». Яким чином? А він, за версією слідчих, у перші дні війни (мається на увазі ця, від 24 лютого) закупив шоломи, броніки та взуття не в Україні, а у натівців.
Серйозно. Саме про це і йдеться. Не вірите – почитайте ухвалу Печерського суду: закупки без дотримання вимог якості згідно з українськими стандартами.
І тут знову знадобиться контекст. Взагалі, усі справи, як на мене, варто у контексті розглядати.
24 лютого. Черги у військкомати кілометрові. Кількість ЗСУ миттєво зростає в рази. Придбати амуніцію в Україні неможливо, все що було – вже на фронті. Єдиний варіант – закупити за кордоном. Кабмін швиденько це дозволяє, а Міноборони робить закупки. 9 закупок у 9 компаній з країн НАТО, та ще й з натівськими сертифікатами якості.
Зараз скажу непопулярну річ, але ніде правди діти. Не слід натівців ідеалізувати, там теж люди. В общєм, не всі товари приходять якісні. Саме це й закидають Шаповалову. Мовляв, завдав збитків на 1 млрд гривень і перешкоджав діяльності ЗСУ.
Ну, по-перше, жоден неякісний шолом чи бронік, чи берці на фронт не потрапили, їх одразу завернули назад. По-друге, усю цю погану якість виробники відшкодовують. Хто як, хто грошима, хто – вже якісними товарами. А по-третє, як на мене, найголовніше: корисних мотивів Шаповалову ніхто і не закидає. Просто, мовляв, треба було у натівців вимагати, щоб вони під нашими стандартами якості підписалися. А їхні – фуфло.
І не треба було, мовляв, по передоплаті працювати. Шановні антикорупціонери, у вас, здається, не тільки дальтонізм прогресує, а ще й амнезії трішки. 24 лютого. Нам дають 72 години, а потім готуються до таких саме контрактів, тільки з рашею. А Шаповалов мав їм сказати: давайте ми вам заплатимо через пару місяців? До речі, раша теж гулі з носу тоді не ковтала. У всіх західних виробників забронювала величезні партії амуніції, аби тільки нам не дісталася. Знали ж, що нам більше нема де взяти.
Армію тоді треба було терміново вдягнути і захистити, що і було зроблено.
Але ж ні, усі ці аргументи пройшли поза антикорупційні вуха. Суд залишив Шаповалова під вартою. Хоча, ще раз нагадаю: про антикорупційний «яєчний» хайп забули, притягнули за носа зовсім іншу справу з дуже розпливчастим формулюванням і шиють те, що у найбільш відповідальний момент людина знайшла вихід із ситуації, з якої, здавалося б, і виходу не було.
Резюмую.
Можна припустити, що гіперактивність антикорупційних органів пов'язана саме з бажанням постукати у двері ЄС, покласти перед ними мішок з корупціонерами і сказати: подивіться, скільки ми назбирали. Але на антикорпуціонерів, скоріш за все, чекає неприємний сюрприз, коли європейці цей мішок розв'яжуть і побачать, кого їм намагаються втюхати під виглядом боротьби з корупцією.
І нехай би сюрприз був лише для антикорупціонерів. Тут і перед усією Україною можуть двері захлопнути. А у потенційних реформаторів післявоєнного часу – вони ж нам знадобляться, чи не так? – відіб'ють будь-яке бажання йти щось реформувати".
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
Приєднуйтесь
