"Коли мова йде про суддів, то все просто. Рівень заробітної плати такий, що у них не стоїть питання знати українську чи ні", - Зоя Казанжи

"Я зараз практично не брала участі у мовних, м’яко кажучи, дискусіях. Всі мої дискусії на цю тему відбулися раніше. Але все-таки хочу написати кілька тез", - пише письменниця та громадський діяч Зоя Казанжи на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Країна мала майже 30 років, щоб зняти питання української мови з порядку денного назавжди. І не витягувати його кожного разу, як шулер витягує краплену карту із засаленого рукава. Всі оці загравання і вмовляння призвели до серйозних наслідків, які ми тепер маємо розхльобувати. Державна мова — це не привілей, не пільга, не нагорода. Це — функція, яка вимагає використання на всіх рівнях задля точності мови в державних, судових, прикордонних, митних, лікарняних, освітніх і так далі закладах. Це — аксіома і не має смислу надовго на цьому зупинятися.

Але мова — це ще і можливість перебувати не в російськомовному контексті зі всіма наслідками, які з цього витікають. Тому потрібно було не панькатися, а безумовно і швидко переходити на українську мову. Вже б і забули про цю проблему.

Точно так і з законом про декомунізацію. Я завжди наводжу приклад мера Одеси Едуарда Гурвіца, який ще у 90-х роках позбавив Одесу всіх оцих Лєнінів і Совєтських армій. Тоді було перейменовано більше 300 вулиць. І що? І нічого.

Точно так носились ми із законом про роздержавлення державних та комунальних медіа. Польща то зробила за одну ніч. Позбавившись назавжди відрижки соціалістичного режиму з тоталітарним засміченням мізків пропагандою.

Я пам’ятаю гавкіт лєнбондаренко з приводу квоти на українську музику в радіоефірі. Як же вони старались, як насміхались, як розповідали, що це загубить бізнес і зменшить кількість слухачів. Я пам’ятаю, що робив один із власників радіостанції в Одесі - він у визначеному обсязі транслював весь час Океан Ельзи і сміявся, що робить це спеціально, щоб всіх нудило від української музики.

Але квоти зробили важливу справу — дали потужний розвиток українській музиці. Скільки гуртів, виконавців з’явилось за цей час! Багато. І ніякий бізнес через квотування не загнувся.

Свого часу вистачило сил на дублювання фільмів в кінотеатрах. Пророкували, що кінотеатри зачиняться. І що? Успішно працювали, отримували прибутки. Через українську мову дубляжу жодний кінотеатр не перестав функціонувати.

В будь-якому закладі будь-якої країни світу ви спочатку почуєте привітання державною мовою. А вже потім або продовжите цією ж мовою спілкування, або ж перейдете на зрозумілу обом сторонам — англійську, турецьку, іспанську, російську і так далі. Або розмовлятимете за допомогою посмішки і жестів, якщо перебуваєте в країні, де вас не розуміють.

І ще одне. Російськомовні люди старшого віку навряд чи будуть розмовляти українською. А чи багатьох людей старшого віку ви бачите в сфері обслуговування? Це інша тема — про зайнятість людей після 50-ти і 60-ти років. Хоча, коли мова йде про суддів, які стають ними у віці і 40, і 50 років, то там все просто. Рівень заробітної плати такий, що у них не стоїть питання знати українську чи не знати. Знають. Без варіантів.

Сфера обслуговування — це, як правило, молоді люди. У яких вже майже немає проблем ні з українською, ні з англійською. Принаймні, на побутовому рівні. Колись мені один випускник середньої школи сказав, коли за столом почали сваритися з приводу мови: «Повірте, для нас немає проблеми мови. То для вас, хто у Радянському Союзі народився, є така проблема. Я можу спокійно розмовляти українською, російською і англійською. Якщо від мови залежатиме моя робота, мої заробітки і моє благополуччя, то я вивчу будь-яку».

Я пам’ятаю, як бісились одеські сепарські лідери в «екзилі», коли одесити масово обирали для своїх дітей мовою навчання українську. Писали в пабліках, про те, що дітей вони «потєрялі», що треба з цим щось робити. Тому прокремлівські покидьки витрачатимуть величезні кошти на інспіровані суперечки, ситуації, щоб лише тримати на порядку денному це дражливе питання.

Україну зросійщували цілеспрямовано. Як і інші республіки, нині самостійні країни. Дехто вирвався із цього контексту, в тому числі вводячи латиницю замість кирилиці. Найдальше відійшли країни Балтії. В тому числі і через введення паспорту для осіб з невизначеним громадянством. Там мову не просто вивчають, а і складають досить серйозний екзамен на предмет володіння. Інакше не матимеш роботи і всього іншого, що передбачає статут громадянина. І це — абсолютно правильний підхід країни, яка не дозволяє собі засмічувати мозок агресивною російськомовністю".