"В Зеленського 2019-го були всі шанси позбавили державу олігархічного контролю. Просто застосувати всі вже створені на той момент механізми: Антимонопольний комітет змусити працювати як належить, НАБУ, САП... Тобто, не треба було шукати якихось нових складних механізмів – все вже було, тільки не працювало. Але Зеленський обрав інший шлях.

Шлях, котрий привів його до «Закону про олігархів» - фактично, до створення власними руками нового, дуже потужного корупційного механізму, котрий, мабуть, переплюнув все, що з Україною траплялось дотепер.

Коли РНБО (чит. «президент», точніше навіть Єрмак, якщо не особисто Коломойський) визначатиме, хто в цій країні олігарх – це явно спроба підпорядкувати одному центру всі тіньові потоки і економічні процеси. Тобто, це створення економічного тіньового фундаменту авторитаризму.

Ну ж очевидно, правда? «Заплати – і тебе викреслять з олігархів». «А ти навіть не сподівайся – ми тебе і твій бізнес знищимо через «антиолігархічні» механізми». Ну і заодно це ефективний інструмент доступу до медійних потужностей – фактично, до всіх медіа країни. Зважаючи на наближення виборів і високу ймовірність позачергових виборів – це вагомий аргумент за антиконституційний і юридично абсурдний закон.

І ще одне. Зеленський після замаху на Шефіра цілком ймовірно перейде до жорстких методів діяльності. Тобто, певна частина політикуму очікує, що Зеленський зірветься на цілковито позаправові дії і ми повернемось до авторитарної системи правління.

Це дуже неприємне припущення. Але я би не сказав, що абсолютно безпідставне і малоймовірне. Так, це велика спокуса: пробувати вирішувати складні проблеми простим шляхом. Але це веде до глухого кута: проблеми не вирішуються, а прості шляхи швидко закінчуються.

І підсумок: з олігархами не можна боротись в оточенні олігархів, голосами утримуваних олігархами депутатських груп і в позаконституційний спосіб. Та й я щось не бачу в оточенні Зеленського безсрібників – борців за святу справу боротьби з олігархами".